Віктор Пинзеник: Ми не дали інвестору виконати елементарного – порахувати, заробить він чи ні

Віталій Шкіль, Forbes Україна, 15 грудня 2015 року

http://forbes.net.ua/ua/selfeducation/reports/1407589-viktor-pinzenik-mi-ne-dali-investoru-vikonati-elementarnogo-porahuvati-zarobit-vin-chi-ni

Що стало причиною сьогоднішньої кризи і як Україна опинилася в борговій спіралі

На зустрічі членів CFO Сlub Ukraine колишній віце-прем’єр і міністр фінансів аналізував макроекономічну ситуацію в Україні. Він намагався відповісти на питання, чому курс долара стрибнув до сьогоднішнього значення, наскільки критичним для економіки є дефіцит бюджету і чому без розв’язання цих проблем інвестори не цікавитимуться Україною.

Сьогодні багатьом компаніям потрібно формувати фінансові плани на наступний рік. Їх вимірють не в метрах, не в тоннах, не в літрах, а в грошових одиницях. І виникає проблема: яким «метром» робити розрахунки? Боюся, що відповіді на це запитання не знає ніхто. Бо ситуація є такою, що проаналізувати макроекономічні показники складно. Мова йде про обмінний курс та інфляцію. Бюджет планувався під інфляцію 12%, після поправок – 26%, а за фактом ми маємо 46%.

Проблема з обмінним курсом не виникла вчора чи рік тому. Це вже четверта девальвація гривні, причини якої дуже схожі на попередні спади гривні. Одним із факторів, які визначають обмінний курс, є торговельний баланс – співвідношення експорту й імпорту.

Помітно, що сьогоднішня проблема повторює тенденцію, яка закінчилася девальвацією 2008 року. Світова криза була лише поштовхом. Корінь проблеми полягав у перевищенні імпорту над експортом. Відповідно, збільшувалася «дірка» у платіжному балансі, яку доводиться чимось покривати, а Україна не друкує долари.

Як розв’язували цю проблему? Дуже простим способом – новими позиками. Очі не бачать – серце не болить. Позичали і перепозичали, поки перестали давати в борг. Тоді почали проїдати резерви, яких 2011 року було $38 млрд. Закінчилося тим, чим і мало закінчитися: для підтримання курсу забракло ресурсів.

Але не все так просто. Наша платіжна ситуація ускладнена борговою позицією. Це борг усіх суб’єктів разом з урядом перед зовнішніми кредиторами. Та проблему для обмінного курсу створює так званий короткостроковий борг – 59 млрд грн. Я не відкрию таємниці, коли скажу, що сьогодні Україні на зовнішньому ринку не позичає ніхто. Я не беру до уваги кредит під гарантії США.

Чи можна було уникнути цієї ситуації? Звичайно. Насамперед потрібно було «відпустити» курс. Якби це зробили ще 2009 року, то ви б ніколи не побачили ні стрибків, ні долара по 24 грн. Бо курс – це природний інструмент реакції.

Минулого року вперше за тривалий час сальдо торгівлі було позитивним – $3,8 млрд. І цього року воно буде позитивним. Така тенденція відкриває перспективи для розв’язання боргової проблеми. Бо постійний надлишок у торговельних операціях давав би змогу країні отримувати необхідну валюту, що могло б стати сигналом для інвесторів. Але цей залишок $3,8 млрд не перекриває проблему короткострокових боргів, тому нам потрібне рефінансування.

Між рядками у заяві місії МВФ сказано не дуже добрі речі. М’яко кажучи, програму поки що зупинено. Бо їм немає сенсу допомагати країні, яка не робить правильних кроків сама. Але я хотів би звернути увагу на те, що не можна легковажити відношенням до цього кредитора, бо його нічим замінити.

Другий фактор, який впливає на обмінний курс, – це дефіцит бюджету. З 2009 року країна втягнулася в дуже небезпечну гру – життя в борг. До 2009 року ми мали показник дефіциту в рамках 1–2% ВВП. Минулого року – 14% ВВП, або 200 млрд.

Проте ці дані не відповідають офіційній статистиці. Бо якщо запитати, як рахувати дефіцит бюджету, то нормальна людина скаже: це різниця між видатками та доходами. Правильно, тільки не в Україні. Бо в Україні велика частина видатків іде поза бюджетом.

Ви чули, що минулого року уряд виділив «Нафтогазу України» 104 млрд грн. Знайдіть цю цифру у звіті про бюджет. Вона є у текстовій частині бюджету, але її нема в балансі. Бо це схема фінансування видатків попри казну. «Нафтогаз» отримує гроші не з казначейства, він отримує від уряду ОВДП, а потім отоварює їх у Нацбанку. Таких операцій уряд здійснив цього року на десятки мільярдів гривень. Тому нам не пахне бездефіцитним бюджетом.

Але головне – як покривають цей дефіцит бюджету. НБУ друкує необхідну кількість гривні.

Я не кажу про порушення закону, адже українське законодавство забороняє НБУ фінансувати дефіцит бюджету. Порушення немає. Кредит надає державний банк – «Укрексім» чи «Ощадбанк, а наступного дня його перекредитовує НБУ. Минулого року дірку в 175 млрд грн перекрили саме так. Але ви розумієте природу цих грошей, вони придумані.

І минулого року ця сума мала б наробити біди. На початку 2014 року Україна мала $20 млрд валютних резервів. До кінця року там залишилося 12 млрд. 8 млрд пішло на стерилізацію емісії. Тому минулого року і не сталося вибуху. Але сьогодні стерилізувати вже нічим. Більше того, МВФ не дає цього робити. Який сенс давати Україні валютні кредити, якщо вона їх просто спалюватиме у грубці?

А тепер просте запитання: де має діватися зайва гривня? Вона знаходить своє місце на валютному і на споживчому ринку. 20 років Україна не знала інфляції, яку вона переживає сьогодні. Востаннє такий високий стрибок (39,7%) був 1996-го. І це тиснутиме на курс, допоки Україна житиме з таким дефіцитом бюджету.

Чому саме ці речі є фундаментальними? Я не зроблю відкриття, якщо скажу, що економіку піднімають інвестиції. Та чи зможе приватний інвестор сьогодні в Україні порахувати доходи й видатки? Курсу він не знає, інфляції теж. Ми не дали інвестору можливості виконати першу елементарну професійну дію – порахувати, заробить він чи не заробить. Тому, не навівши лад у своїх фінансах, країні важко буде розраховувати на успіх.

Публічні видатки за минулий рік становили 53,7% ВВП. Просте запитання: як їх профінансувати за доходу 40% ВВП? Як їх фінансували минулого року? НБУ використовував емісію. Немає проблеми з податками, проблема стосується публічних видатків. Як можна вирішити дисбаланс? Або ми більше платимо в касу, або менше витрачаємо, або поєднуємо одне й друге. Але дива тут не буде, бо такі експерименти Україна вже проводила неодноразово.

А якою буде реакція кредитора, якщо країна і далі живе з такими розривами? До нинішньої кризової ситуації призвело саме життя в борг, життя з величезним дефіцитом. Країна 2008 року мала борг 89 млрд грн. Сьогоднішній борг України становить 1 трлн 524 млрд грн. 2008 року на його обслуговування ми витрачали 3,8 млрд грн. Цього року – 92 млрд грн. Це більше, ніж весь оборонний бюджет. Ми втягнулися у боргову спіраль.