Уроки фінансової кризи

Андрій Ковальчук, "Урядовий кур’єр", 01.07.2009

http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=4180

"Для активізації розумових зусиль діючої влади нема більш дієвого засобу, аніж криза", - зазначив свого часу найбільш успішний міністр фінансів Великої Британії й відомий макроаналітик Д. М. Кейнс.

ДВІ СТOРOНИ КРИЗИ

Нинішня глобальна фінансово-економічна криза є, передусім, системним проявом нагромаджених хворобливих явищ у фінансовій інфраструктурі ринково розвинених країн. Її причини - у надмірній лібералізації фінансово-правових механізмів, що сприяли фіктивно-спекулятивному використанню "гарячих" грошей, а також широкому застосуванню грошових замінників так званих похідних фінансових інструментів.

Обертання величезних обсягів реальних грошей в ірраціональних механізмах, які не мали під собою матеріальної опори, - безумовно, одна з причин фінансової кризи. Друга - у безпрецедентних масштабах псевдоліквідних похідних інструментів, коли на найбільш авторитетних фондових ринках нагромадилося деривативів на сотні трильйонів доларів. Причому від 50 до 90 відсотків цих активів купувалося за позичені кошти.

Настав період масштабної "зачистки" фіктивно-спекулятивного капіталу на світових теренах. В економіці, як і у всьому матеріальному світі, ніщо не породжується з нічого і ніщо не зникає безслідно. Ризики, перекладені на весь світ, зрештою примушують весь світ і платити - і в цьому ключова суть і позитив фінансової кризи.

Оскільки вітчизняний банківський та фондовий сектори мало інтегровані у світову систему, були сподівання, що всесвітній фінансовий смерч обійде Україну. Однак восени 2008 року розпочався справжній обвал промислового виробництва. Різко впав попит на традиційний український експорт. Перелік "об'єктивних" причин української кризи цим фактором та ще скороченням експортних надходжень і прибутків металургійних олігархів фактично і вичерпується. На щастя, рік видався врожайним, зернові встигли зібрати, тому сільськогосподарський сектор закінчив рік без нищівних втрат.

Причинами фінансово-економічної кризи в Україні стали: по-перше, фатальна рестрикційна грошово-кредитна політика центрального банку, який упродовж останніх років допускав хвилеподібну курсову політику - то неочікувану ревальвацію, то обвальну девальвацію гривні. Водночас під гаслом боротьби з інфляцією Національний банк скоротив грошову пропозицію, ліквідував перспективи для грошової пропозиції і попиту на валюту; по-друге, підтримане дешевизною долара прагнення до нарощування грошових (валютних) надходжень будь-якою ціною. Україна "похлинулася" потоком незабезпечених і дешевих надходжень валюти з-за кордону - як тільки він припинився, виявилось, що опори для функціонування економічної системи немає. І, нарешті, на переростання фінансової кризи в економічну зіграла психологія керівників великих (недержавних) підприємств та господарських об'єднань. Розпочалися масові скорочення, невиплати заробітної плати, оголошення передбанкрутового стану тощо. Під гаслом боротьби з інфляцією Національний банк скоротив грошову пропозицію, ліквідував перспективи для попиту на валюту.

МOНOПOЛЬНA ГРИВНЯ ЧИ ДOЛAРИЗAЦІЯ?

За оцінками експертів, найслабшою ланкою в регуляторній системі країни є фінансовий блок НБУ та Міністерство фінансів України. Від професійності та рівня макроекономічного мислення і навіть моральності її керівників значною мірою залежить можливість системної й ефективної протидії фінансово-економічній кризі, піковий злет загроз якої може загрожувати економічній незалежності України.

Адже саме рішення Центрального банку про запуск в Україні валютних кредитів для населення ще в 2004 році спровокувало лавинну доларизацію. До того ж воно було прийняте всупереч тому, що єдиним розрахунковим і платіжним засобом в країні є національна валюта і ніяка інша. Нині Україна платить непомірну ціну за непродумане рішення НБУ про використання долара і євро на внутрішньому ринку, зокрема для кредитування населення.

Отже керівництво НБУ грубо порушило імперативну норму Конституції України. Стаття 92 (п.1) про статус національної валюти.

Нинішній стан речей свідчить, наскільки важливо зупинити подальшу доларизацію вітчизняної економіки. Якщо чужоземна валюта виконує в Україні такі функції, як засіб платежу (адже не секрет, що навіть внутрішні бізнесові угоди грунтуються на доларових розрахунках), а під егідою Центрального банку долар також виконує функцію засобу нагромадження та засобу кредитування, то про який захист національних інтересів можна казати? Чи можна щось подібне (фактично неоколоніальну політику, що підтримується Центральним банком) уявити в будь-якій цивілізованій державі? Риторичне запитання.

СУМНІВНІ ФУНКЦІЇ OКРЕМИХ ЗAКOНІВ

Досить сумнівну функцію виконує Закон України "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів перед Національним банком України", який був прийнятий (20.04.2000 р.) за вимогою і під жорстким тиском МВФ як одна з ключових умов отримання кредиту "стенд-бай". Закон фактично заборонив використовувати національні грошові ресурси на розв'язання найбільш гострих загальнодержавних проблем. Водночас він заклав пряму залежність уряду від НБУ у питанні отримання грошових ресурсів не інакше, як у формі внутрішнього державного боргу. Більшість фінансистів схиляється до думки, що в умовах жорсткої фінансової кризи слід законодавчо повернутися до практики виваженого фінансування бюджетного дефіциту за рахунок емісії Національного банку (а не зовнішніх позичок), що в наших реальних умовах є єдиною альтернативою. З огляду на це важливо відмінити ст. 15 (п.6) Бюджетного кодексу України, відповідно до якої "емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України".

Фахівцями з фінансового права досліджено ще один принциповий законодавчий казус, а саме невідповідність Закону України "Про Національний банк України" Конституції України. За змістом прерогатив та привілеїв, набором функцій і повноважень законодавець вийшов за межі, визначені й окреслені змістом статей 99 і 100 Конституції України. Звичайно, така науково-експертна оцінка не має юридичної сили, бо потрібне відповідне рішення Конституційного Суду. Однак це серйозний сигнал для суспільства, коли має місце порушення ст.8 Основного Закону країни (який має найвищу юридичну силу) про те, що закони та інші нормативно-правові акти "приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй". Водночас Центральний банк держави грубо і досить часто впродовж останнього десятиріччя порушує ст. 99 Конституції: забезпечення стабільності гривні.

ДЛЯ ЧOГO ФOРМУЮТЬ ВAЛЮТНІ РЕЗЕРВИ?

НБУ здійснює самостійну політику, яка в багатьох випадках суперечить позиції Кабінету Міністрів. Водночас повну відповідальність за стан економіки і добробут населення несуть уряд і парламент.

Центральний банк на власний розсуд, без будь-якого контролю з боку суспільства, розпоряджається первинною грошовою емісією, спираючись на явно лобістський пункт 8 статті 42 Закону про НБУ), не узгоджуючи ані з Верховною Радою, ані з Кабінетом Міністрів, розміщує за межами країни валютні резерви держави, займається високоприбутковою діяльністю, але не сплачує податків. Принциповою в умовах фінансової кризи є проблема золотовалютних резервів держави, їх розміщення та використання. Станом на липень 2008 р. офіційні дані зафіксували золотовалютний резерв обсягом понад 38 мільярдів дол. США. Через кілька місяців їх обсяг упав до рівня 21 млрд дол. США. І при цьому жоден долар із закордонних рахунків не переведено в Україну для розв'язання нагально гострих проблем.

Закономірно виникають запитання: чому НБУ утримує десятки мільярдів державних валютних запасів у далеких краях, запевняючи громадськість, що з ними все в порядку, і водночас не використовує їх на теренах України у часи найбільших негараздів? Чому НБУ розміщує національні валютні резерви в цінних паперах інших держав під 2-3 відсотки річних і водночас випрошує доларові кредити від МВФ під 5 відсотків та й ще з політичними поступками? Чинна влада і парламент країни мають розібратися з цією проблемою. Адже від скрупульозної і об'єктивної оцінки ситуації із золотовалютним резервом України чималою мірою залежить національна безпека нашої держави в умовах наростаючої фінансово-економічної кризи.

Призначення нового голови правління НБУ якщо і поліпшить ситуацію, то ненадовго, адже в основі діяльності НБУ - законодавчі акти, які, на жаль, працюють проти економіки держави. Тому на часі зміна законодавчих норм про діяльність НБУ, які мають урегульовувати фінансову сферу країни. Адже попереду друга, більш потужна хвиля фінансово-економічної кризи.

ПЛЮС БЕЗПOРAДНІСТЬ НБУ?

Не можна замовчувати, що наша держава крок за кроком дедалі більше наближається до повного паралічу банківської системи, страхового ринку, втрати елементарної купівельної спроможності населення. На щастя, закони історичного розвитку не діють миттєво, а несуть у собі великий запас інерційності. Тому ще залишається шанс врятувати ситуацію. Багато залежить від того, як спрацює "особливий центральний орган державного управління" - Національний банк. Адже головна причина загострення й поглиблення української кризи сьогодні - повна безпорадність НБУ у спробах елементарно оздоровити валютно-обмінний (курсовий) ринок.

З огляду на стан зовнішньоторговельного балансу країни, практику ревальвації-девальвації гривні, єдино можливим варіантом поліпшення ситуації має стати стабільний курс грн/дол. США. Зважаючи на тенденції, які формуються та стверджуються в українському вимірі, не варто обіцяти повернення обмінного курсу до рівня, закладеного в бюджет-2009. Спроби НБУ ручним чином занижувати (в тому числі й через псевдоаукціони) валютний курс призводять лише до втрати доларових запасів, виведення грошей з обороту і скуповування валюти "під подушку".

Єдине, що треба передбачити в цих умовах, -максимально можливий захист банківських депозитів населення та компенсацію справді хворим на визначений перелік імпортних ліків; весь інший імпорт нехай дорожчає. Обійдемося, бо йдеться про виживання національної економіки і держави. Самі валютні резерви слід використовувати виключно на порятунок позичальників, причому тих, які брали кредити для реальних і вкрай нагальних потреб (напр., для будівництва житла чи започаткування малого бізнесу). Це не найбільш масова частина населення, проте - кістяк і становий хребет вітчизняної економіки. Але для цього потрібні гроші, які треба десь брати. Єдино можливий вихід - не доларові запозичення від МВФ, а, звичайно, емісія власних грошей, за які не потрібно сплачувати відчутні відсотки і виконувати чужоземні вимоги неоколоніального характеру та змісту.

ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ: НЕГAТИВ ЧИ БЛAГO?

Досвід багатьох країн переконує: для економік зі складними соціально-економічними та еколого-техногенними проблемами дефіцит бюджету є абсолютною необхідністю. Навіть за сприятливих умов економіки країн ЄС та США постійно використовували такий фінансовий інструмент, як дефіцит бюджету. Ті, хто відстоює бездефіцитну бюджетну політику за нинішніх українських реалій, - фактично паралізують найменші можливості для підтримки вітчизняної економіки, наділяючи при цьому незаслуженими щедротами іноземний спекулятивний капітал.

Ідеологія "бюджетного профіциту" в умовах кризи матиме вельми негативні наслідки, неминуче ускладнить соціально-економічну ситуацію в країні. Якщо і далі провадити політику заморожування кредитів і стримування доходів громадян, криза поглиблюватиметься, а вихід з неї - гальмуватиметься. В окремі періоди в деяких країнах дефіцит бюджету станоив від 20 до 40 відсотків. Уряд США в часи великої депресії розумів одну очевидність: штучним і непомірним зменшенням витрат соціального характеру неможливо покрити дефіцит прибуткової частини бюджету. Не випадково Російська Федерація нині пішла на дефіцит державного бюджету в 7 відсотків до ВВП. Таким чином можна зробити висновок: дефіцитність бюджету в розумних межах не є недоліком, це інструмент розумного господарювання. Бюджетний дефіцит, хоч як це парадоксально, вигідний для високопрофесійної і патріотично налаштованої влади.

У нинішніх кризових умовах дефіцит держбюджету в 5-7 відсотків ВВП був би вельми доречним і для України. Але за умови, якщо Верховна Рада законодавчо змінить підходи щодо його покриття. Досі дефіцит державного бюджету Україна може приховувати лише за рахунок зовнішніх позик. Маємо, на жаль, саме таке законодавче "забезпечення" цього принципово важливого маневру.

ШЛЯХИ ФІНAНСOВOГO OЗДOРOВЛЕННЯ

На мою думку, для того щоб реально й дієво протидіяти фінансово-економічній кризі, потрібно негайно: по-перше, відмінити Закон України "Про реструктуризацію боргових зобов'язань Кабінету Міністрів перед Національним банком України"; по-друге, відмінити ст. 15 (п.6) Бюджетного кодексу України, відповідно до якої "Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України"; по-третє, невідкладно дезавуювати ст. 54 Закону України "Про Національний банк України", де "НБУ забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України".

І найголовніше, на часі - невідкладно й корінним чином удосконалити Закон "Про Національний банк України", окремі положення якого у нинішній редакції завдають непомірної шкоди українському суспільству й державі.

Як тільки Верховна Рада України прийме такі поправки до законодавства, фінансово-економічна ситуація в країні одразу ж й відчутно поліпшиться.