Уперед до світової посткризової моделі розвитку

Олексій Савицький, Наталія Білоусова, "День", №2, 2010

http://www.day.kiev.ua/290264/

2009 рік вітчизняні економісти проводжали з двоякими відчуттями... З одного боку, рік видався дуже важким для економіки: маємо відсутність фундаментальних реформ, рекордне для Європи падіння ВВП (15,9% за результатами третього кварталу, порівняно з аналогічним періодом минулого року), інфляцію у січні—листопаді 16,3%, і валовий зовнішній борг України — більше 23 мільярдів доларів, що переважає 66% нашого ВВП. До того ж, країна без бюджету на поточний рік. Тобто сьогодні, за висновком директора Інституту трансформації суспільства Олега Соскіна, ми знаходимося на межі економічного колапсу.

З іншого боку, не варто згущувати фарби: кризу, як стверджують психологи та деякі економісти, слід спершу подолати в своїх головах. І якщо від 2009 року очікували найгіршого періоду перебігу кризи, то з 2010 роком у світі пов’язують багато надій на відновлення. Тож чим не найкращий привід залишити всі негаразди в старому році і взятися за економічне відновлення уже без кризи хоча б у головах у нинішньому? Тим паче що, за словами директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, академіка Юрія Пахомова, ще не було криз, які не мали б і плюсів. Взяти хоча б Китай. «Він зумів розвернути свій експорт у внутрішній ринок», — підкреслює науковець, ставлячи за приклад вихід китайської економіки на лідируючі позиції у світі. Аби хоча б бути здатними на подібне, нам, на думку науковців-економістів, треба остаточно позбутися ілюзій щодо відновлення докризового світу й зосередитися на дослідженні формування нової глобальної економічної системи. Від того, як врахує Україна нові глобальні економічні реалії, залежатиме безпосередньо її місце у світі, вважає Пахомов.

За його прогнозами, США більше не будуть економічним і політичним лідером світу. Натомість країни БРІКу (Бразилія, Росія, Індія та Китай) мають дуже велику перспективу в економічному розвитку, яка підкріплюється їхніми ресурсними можливостями та «особливостями ставлення до демократії», зазначив днями на круглому столі, присвяченому посткризовому розвитку України, Пахомов.

КЛЮЧ ДО УСПІХУ — ІННОВАЦІЙНИЙ «ПОШТОВХ»

Те, що Україна опинилася в скрутному економічному становищі, не має подібних країнам БРІКу величезних просторів і ресурсів для майбутнього світового лідерства, і, головне, обрала демократичний шлях розвитку, — це не трагедія, заспокоюють експерти. «Вихід є, — говорить заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради України, доктор економічних наук Василь Шевчук. — Криза — це не тільки трагедія, а й поштовх для розвитку».

Залишилося тільки обрати нову модель розвитку економіки, продовжує Шевчук. «Україні замало просто стабільності. Нам потрібен сильний, динамічний і стабільний розвиток — тобто інноваційна модель сталого розвитку... Світ уже не може розвиватися на економічній моделі, побудованій на попиті й пропозиції. Попит не має меж, а пропозиція потребує все більших і більших ресурсів», — деталізує він. При чому, як зазначає експерт, у новій моделі розвитку ми маємо враховувати й екологічний аспект. Адже без вирішення екологічної кризи рівень соціального розвитку ми не підвищимо...

Основний акцент слід робити саме на інноваціях, вважає Шевчук. «В України ще є інноваційний потенціал», — констатує він. Тож нам треба було б відвойовувати ті ринки, на яких змогли б його реалізувати. Більше того, Шевчук пропонує й малу буржуазію сформувати саме на інноваційному підприємництві. На такі цілі навіть не шкода емісійні кредити видавати, вважає експерт.

Інновації — це винятково державна справа, тим часом додає Юрій Пахомов. За його словами, нинішній ринковій економіці України це буде просто не цікаво. Адже, мовляв, бізнес зараз хвилює лише якнайшвидший прибуток. Тож, якщо нам треба розвивати інноваційний сектор, без чіткого плану й державної руки не обійтися, упевнені науковці

Окрім того, українцям слід розширити інструменти інвестування, аби кожен громадянин мав змогу підтримати ту чи іншу галузь і максимально долучитися до економічного процесу держави, стверджує президент Української асоціації економістів-міжнародників, доктор економічних наук Антон Філіпенко. При цьому він радить законодавчо обмежити обсяг власності в одних руках. «Щоб у нас не було в тому числі й латифундизації на селі», — пояснює експерт.

Аби не залишитися на задвірках нової глобальної економічної системи, Філіпенко радить робити вітчизняну економіку стійкішою як до зовнішніх, так і до внутрішніх шоків. «А для цього, перш за все, необхідна політична й соціальна стабільність, — говорить економіст. — Якби останні два-три роки в нас була політична стабільність, не було б такого сильного негативного впливу світової економічної кризи».

Олег Соскін, у свою чергу, пропонує наступні параметри посткризової моделі розвитку української економіки: стабілізацію національної грошової одиниці; бездефіцитний державний бюджет; розвиток малого та середнього бізнесу; розвиток фондового ринку; підтримка експортного сектору та економічна політика з імпортозаміщення; реформи місцевого самоврядування та виборчої системи; продаж землі тільки фізичним особам-українцям і роздержавлення вищих навчальних закладів.

Цікаво, що як один із варіантів стабілізації національної грошової одиниці Соскін радить паралельно з гривнею ввести євро. Ще одна «революційна пропозиція» від експерта — ліквідація закритих акціонерних товариств.

ЗНОВУ ДО ПЛАНОВОЇ ЕКОНОМІКИ?

Для таких цілей, на думку заступника директора Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валерія Новицького, Україні час повертатися до планової економіки... За словами експерта, тільки планове господарство може нас врятувати. Ставлячи в приклад той же Китай, де ринкові механізми успішно працюють в симбіозі на плановій платформі, чи навіть США, де, за словами науковців, завжди діяли за чіткими строковими планами, Новицький звертає увагу, що створити ефективну інноваційну політику під силу лише державі.

У той же час, повертатися до «плану» в класичному розумінні цього слова категорично не радить екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник. Мовляв, весь позитив від планового сценарію розвитку держави вже побачили в радянський час з його дефіцитами. А от розробку і запровадження ключового плану для країни в цілому, як елемент нормального управління, він вітає.

На думку ж директора Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігоря Бураковського, планова економіка дозволяла концентрувати великі кошти, вирішувати значні задачі, будувати великі об’єкти, що Україні нині й необхідно. Однак, з іншого боку, планова економіка передбачала складання та виконання десятків тисяч показників. Повертатися до їх запровадження у наш час — не найкраща ідея, вважає експерт. Інша справа — створення середньострокового бачення розвитку країни, як, наприклад, у Росії. Наші сусіди-росіяни перейшли на трирічні економічні прогнози, які корегуються залежно від економічних обставин (переносять витрати з майбутніх років на поточні, або навпаки).

Натомість керівник групи радників голови НБУ Валерій Литвицький вважає, що Україні потрібне планування. Але індикативне (рекомендаційне) планування, а не директивне (радянське, яке було обов’язковим для виконання всіма підприємствами). Втілювати такий підхід Литвицький радить, перш за все, у державному секторі (державних компаній ще вистачає). Щоб держава стала ефективним власником, керівник групи радників голови НБУ радить повчитися мистецтву управління в транснаціональних компаній. Саме у них присутнє суперпланування, за розробку і втілення якого менеджери цих компаній отримують величезні заробітні плати та бонуси.

Які завдання слід ставити вітчизняній економіці сьогодні, аби в перспективі бути в обоймі основних гравців світового ринку, і чи доцільно при цьому використовувати ті чи інші інструменти планової економіки, «День» запитав експертів.

КОМЕНТАРI

Олександр РЯБЧЕНКО,  директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій:

— Першим кроком після закінчення політичних змагань повинно стати повернення до економіки здорового глузду. Із цієї позиції потрібно визначати роль і місце України у глобальній економіці. Ще одна вже традиційна пропозиція — жити тільки на зароблене, а не на запозичене. Дуже добре, що МВФ нам простягнув руку допомоги в складний час, але в 2010 році треба розвивати дієздатну економіку. Освоювати нові ринки (авіабудування, наприклад) разом з новими партнерами. Держава нарешті повинна почати захищати інтереси великих національних виробників, укладати міждержавні угоди, щоб просувати свій продукт у світ.

Богдан ДАНИЛИШИН,  міністр економіки України:

— Аналіз економічної політики чітко засвідчив — навіть на фоні сприятливої для нас економічної кон’юнктури останніх років ми лише фрагментарно займалися модернізацією економіки. Особливо увесь комплекс деформацій ми відчуваємо сьогодні, у період панування світової економічної кризи, яка виявила найкритичніші відставання економіки України.

Вважаю, що нам потрібно об’єктивно і реалістично оцінювати ситуацію, бути гранично самокритичними. Зараз перед нами стоїть завдання ефективно використовувати накопичений досвід і ресурси для наступного, якісно іншого етапу в розвитку країни. У зв’язку з цим потрібно більш чітко уявляти суть перехідного періоду.

Ми маємо вирішити, яким шляхом рухатися. Перший — це відновлення старої структури виробництва, до якої ми звикли з певними елементами модернізації за рахунок просунення до нас середньотехнологічних виробництв разом із прямими іноземними інвестиціями від розвинених країн, які, до речі, зараз активно закривають навіть машинобудівні підприємства і все більше орієнтуються на економіку знань. Це легкий шлях, і він не потребує особливих зусиль. Достатньо лише створити більш сприятливі умови для інвесторів і процес піде.

Другий шлях складніший і потребує від нас певних зусиль. Він передбачає активну політику зі створення економіки знань в Україні і на її базі — підвищення рівня високотехнологічних виробництв, інформаційних технологій. Хтось може сказати, що це ілюзорне уявлення щодо можливості швидкого забезпечення постіндустріальної трансформації української економіки вже на нинішньому етапі розвитку. Але ми говоримо про стратегічні плани, під які вже зараз треба закласти підѓрунтя.

Мова йде, по суті, про нову хвилю системних реформ, основною метою яких має бути реалізація завдань більш високого рангу — впровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку держави.

Саме ця мета в найближчі роки стане визначальною для країни. Від того, наскільки успішно і у досить стислий термін ми зуміємо перейти до так званої «розумної економіки», пов’язаної з високими стандартами якості життя, залежатиме місце України у найближчому майбутньому.

Щодо питання використання інструментів планової економіки, то нами нещодавно було переглянуто вітчизняну систему державного прогнозування та стратегічного планування країни, враховуючи вітчизняний та світовий досвід. Зараз же урядом підготовлено проект закону України «Про державне прогнозування та стратегічне планування» з метою визначення правових, економічних та організаційних засад формування цілісної системи планування.