Що заважає інвестувати в Україну

Роман Сульжик, Новое Время, 9 листопада 2017 року

http://nv.ua/ukr/opinion/sulzhyk/shcho-zavazhaje-investuvati-v-ukrajinu-2172808.html

Несвобода гривні є головним бар'єром для іноземних інвесторів

Проживши останні кілька років в Україні після багаторічної роботи на світові фінансові компанії в США і Англії, мене не перестає вражати рівень макроекономічної дискусії в українському фінансовому співтоваристві. Йде якась боротьба між адептами політики "давайте надрукуємо гривню і розпиляємопроінвестуємо в державні компанії" – і її справедливими противниками. Є деякий рух за те, щоб зменшити частку участі держави в банківській системі за рахунок продажу часток у великих банках – і це правильний напрям розвитку. На жаль, практично відсутня дискусія про те, що неможливо забезпечити економічне зростання без приходу капіталу в країну. Основним бар'єром на шляху грошей є не погані суди або прокурори, а саме неможливість вільного руху цього самого капіталу.

Наводиться безліч аргументів чому це "не на часі". Є справедливі побоювання щодо того, що замість припливу грошей, ми отримаємо відтік. І це найвагоміший аргумент. Також згадується ризик короткострокових грошей. І на цьому все. Більше у опонентів в арсеналі нічого немає. Демагогам складно, адже важко сперечатися з тим фактом, що в багатьох країнах капітал почувається вільно. Але мене вражає здатність, на перший погляд, розумних людей на керівних посадах в нашій країні аргументувати, що нам не потрібно робити, як в Англії, мовляв, нам поки зарано, а потрібно більше рівнятися на Венесуелу і Північну Корею – в плані ставлення до капіталу . Але ще років п'ять таких обмежень і ми за рівнем бідності переженемо й ці країни теж.

Інопланетяни покрутять щупальцями біля скроні й полетять, нічого не продавши

Наведу аргументи, чому страхи відкриття ринку капіталу – необґрунтовані. По-перше, на нас грає позитивна зовнішня кон'юнктура ринку: в світі зараз величезна кількість капіталу, яким центральні банки заполонили ринок після кризи 2008 року. Наші процентні ставки є одними з найвищих в світі, і це привабливо для інвесторів. Це видно з недавнього успішного розміщення бондів, прив'язаних до гривні. Також, успішні розміщення державних паперів і великих експортно-орієнтованих підприємств говорять про те, що інвестори готові брати суверенні ризики України собі в портфель.

По-друге, у нас величезний ефект низької бази – всі активи дуже сильно впали в ціні. У інвестицій в Україну є величезний потенціал для зростання. Якщо раптом з якогось щасливого випадку парламент і влада зрозуміють, що без інвестицій нам не вийти на зростання економіки в 10% і вище, і зроблять це першочерговим завданням замість популістських гасел, що заводять країну ще глибше, в злидні. Будь-які позитивні зміни швидко вплинуть на вартість активів в країні. Відкриття ринку землі, успіхи в боротьбі з корупцією, спрощення податкової системи, – є багато способів послати сигнал ринку, що Україна – на правильному шляху. Реакція буде негайною.

І останнє. Не потрібно бути семи п'ядей у чолі, щоб розуміти, що ті, хто хоче вивести гроші з країни, і так спокійно це роблять, виплачуючи за це корупційну комісію – близько 5% від суми за схеми. Обмеження не заважають місцевим гравцям. Процес обходу ірраціональних бар'єрів для українського бізнесу став рутиною. Але для західних гравців недотримання навіть найдурніших законів – неприйнятне і є нездоланним бар'єром для заходу інвестицій в країну.

Тут я б згадав фактор МВФ. Для мене довгий час було незрозуміло, чому вони так наполягають на контролі руху капіталу, цитуючи формально підтримання стабільності в країні. Хоча з економічної точки зору, для них має бути зрозуміло, що гроші, швидше за все, прийдуть в країну. Нарешті в одній з приватних бесід представник МВФ дав логічне пояснення: вони не проти контролю над рухом капіталу перші кілька років після введення програми МВФ. Це потрібно саме для того, щоб приватні гроші не заходили в країну, і уряд продовжував слухати рекомендації МВФ. Це має сенс, з огляду на те як "з-під палки" наші депутати приймали антикорупційні закони, щоб отримати наступний транш. Але як тільки ми випустили свої бонди на $ 3 млрд, тиск зменшився, уряд зміг відмовитися від прийняття непопулярного земельного закону, втративши при цьому шанс запустити економічне зростання.

Я став з більшою повагою ставитися до далекоглядності МВФ, коли зрозумів, наскільки глибоко вони розуміють психологію керівних еліт країн, що розвиваються. Але це не означає, що ми повинні продовжувати вічно бути «банановою республікою», яка тільки й уміє, що розкрадати гроші кредиторів і не піклується про свій довгостроковий економічний розвиток.

Відкривши країну для капіталу, ми побачимо його приток. І тут з'являється другий аргумент – прийдуть тільки короткострокові гроші, які будуть вкладатися в фінансові активи, і не дійдуть до реальної економіки. Наводяться приклади Таїланду 1998 року і того, що сталося, коли капітал "втік" з країни.

Так, це правда, що першими зайдуть найбільш ризикоорієнтовані інвестори, і швидше за все, їх інвестиції будуть короткостроковими. Вони захочуть перевірити, чи можна зайти на місяць або три, отримати високі ставки за гривнею і зафіксувати прибуток. Це абсолютно нормально. Більше того, без короткострокових інвесторів не буде й довгострокових.

Хто захоче заходити в проекти на три роки, якщо сьогодні неможливо купити гривню, а завтра її продати? Для нормальної роботи ринку потрібні обидва типи інвесторів: короткі гроші, які забезпечують ліквідність і піднімають волатильність (рівень коливань ціни гривні), і довгострокові, які знижують волатильність за рахунок довшого інвестиційного горизонту, але яким для зменшення вартості входу і виходу необхідна ліквідність, яку надають короткострокові інвестори. Це базова теорія роботи будь-якого ринку.

НБУ може управляти ризиками ліквідності. Наприклад, не обов'язково давати інвесторам виходити за тією ж ціною, що вони і зайшли. Якщо вони купили гривню за поточним курсом і вклалися в папери, але тут раптом стався локальний або глобальний шок, можна відпустити гривню і дати їм купити долари вже зовсім за іншою ціною. Головне – дати можливість інвесторам зафіксувати збитки і закрити позиції на країну.

Найжахливіше, що можна зробити в такій ситуації – це заборонити продавати гривню й купувати долари. Інвестори готові до потенційної втрати грошей, вони розуміють, що прибутковість «10% плюс» не буває без ризику. Найстрашніше для них – це неможливість прибрати ризикову позицію з портфеля, неважливо за якою ціною. І це саме той шлях, який ми обрали під час кризи. Покаравши інвесторів, ми втратили навіть ту мінімальну довіру, яка у нас була, як у потенційного ринку для інвестицій.

Довіра, репутація – основна валюта світової фінансової системи. Ми зараз знаходимося в дуже низькій точці в цьому рейтингу, і відновлення цієї довіри має бути пріоритетом номер один для уряду. Немає ніякого іншого шляху для України, крім як інтеграції в світову фінансову систему. Це довгий і складний процес роботи з ринком, і, як результат, створення довіри до нашої країни.

В історії є багато прикладів, коли маленькі країни перемагали великі у війнах тільки за рахунок кращого доступу до фінансових ресурсів. Наприклад, 80-річна війна між Іспанією і Голландією. Голландська торгова республіка, на відміну від короля Іспанії, завжди платила за боргами і могла позичати гроші приблизно в два рази дешевше. В результаті, цей економічний ресурс виявився ключовим у конфлікті. Країна перемогла сильнішого суперника у всіх планах, крім економічного.

Паралель між тією війною і конфліктом, в яку втягнута наша країна, очевидна. Ми повинні розуміти і визнавати, що в плані відкритості економіки і доступу до капіталу Росія далеко випереджає нас, незважаючи на санкції, введені проти неї. Ті санкції, які ми самі ввели проти своєї економіки, обмеживши транскордонний рух капіталу, – в десятки разів більше деструктивні, ніж санкції, введені Заходом проти Росії. Але, схоже, нас це не хвилює. Головне, що курс валюти стабільний, а населення спокійне. А те, що ми заплатили за цю ілюзорну стабільність кількома відсотками зростання ВВП, це такі «дрібниці».

Як же побудувати цю довіру, як залучити в країну ці гроші, якщо у нас немає нормальних судів, зробити пріоритетом номер один для уряду залучення цього капіталу. Один за іншим безперервно прибирати бар'єри. Несвобода гривні є бар'єром номер один, а все інше – другорядне.

Наведу приклад. Уже не раз зі мною розмовляли на тему того, що ми аграрна країна, нам потрібен ринок зерна. Припустимо, ми вирішили створити в Україні міжгалактичний центр з торгівлі зерном. Послали сигнал в космос, що ми відкриті для бізнесу. До нас прилетів зерновоз з Альдебарана і привіз мільйон тонн зерна. Питання: а в якій валюті ми будемо з ним торгувати цим зерном? У доларах не можна згідно із Законом України. У гривні можна, але цю гривню потім можна продати і вивести долари на Альдебаран. Теоретично, можна звичайно, але для цього інопланетянин повинен буде надати не один кілограм документів, заповнених мовою аборигенів і походити з ним по якомусь "офісу валютного контролю НБУ", або ж найняти якогось тубільця, який допоможе "вирішити питання". Інопланетяни покрутять щупальцями біля скроні і полетять, так нічого й не продавши.

З цієї ж причини у нас неможливо розвинути ринок акцій або бондів, деномінованих у гривні. Оскільки відсутня можливість торгівлі самою гривнею. У нас в країні не вистачає своїх інвестиційних ресурсів, тому ми повинні максимально відкритися для світового капіталу. Зробити так, щоб він почувався тут комфортно. Тільки так ми зможемо розвинути здорову фінансову систему.

Тому створення здорового фінансового ринку і залучення з його допомогою іноземних інвестицій на рівні хоча б одного $ 1млрд на місяць має бути основним завданням для країни. Коли з'явиться такий фокус на рівні уряду, можна буде питати з кожного міністерства, та й з НБУ: а що було зроблено в цьому напрямі? Тоді ці больові точки моментально дадуть про себе знати. І доведеться прикладати зусилля, щоб їх усунути, працювати з ринком, давати професіоналам простір для маневру.

А поки ми будемо вводити самі проти себе санкції – вбивчі для фінансового ринку – але при цьому мріяти про те, як Україна стане всесвітнім центром з торгівлі агропродукцією (або доб'ється хоч якогось економічного зростання) є лише одна відповідь: так, давайте продовжувати мріяти, і все збудеться. Як говорила в таких випадках моя бабуся: «дурень думкою багатіє».