Рука Нацбанку

Олена Шкарпова, "Контракти", №48, 2009

http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/45/48200912092.html

Українські банки понад рік живуть у кризових умовах, а НБУ, схоже, як і раніше, не має чіткої стратегії виведення системи з кризи. Протягом останнього року регулятор кілька разів змінював правила гри, причому нерідко нові нормативи суперечили один одному.

Один з останніх документів Нацбанку стосується роботи валютного ринку — постанова № 538 від 09.09.2009 р. обмежує продаж валюти на готівковому ринку й забороняє фінустановам змінювати курс протягом дня. Також НБУ пообіцяв ввести граничну маржу на курс купівлі й продажу (докладніше див. «Фактичний папірець»). Документ набрав чинності в листопаді. Проте Нацбанк уже вживав аналогічних заходів наприкінці минулого року (постанова № 353 від 05.11.2008 р.), коли на валютному ринку спостерігалося курсове ралі. Тоді регулятор заборонив банкам змінювати курс валюти протягом дня, встановив граничне значення готівкового курсу. Втім, через місяць, попри те, що курс гривні продовжував падати, всі ці обмеження були зняті (постанова № 408 від 01.12.2008 р.).

Нинішні ситуативні заходи щодо регулювання валютного ринку багато аналітиків і банкірів вважають нелогічними. У вересні вартість готівкового долара зростала, але до листопада ажіотаж спав, гривня ревальвувала порівняно з вересневим котируванням. Тож неясно, чого від таких нововведень більше — шкоди чи користі.

Мабуть, найбільш одіозним антикризовим заходом Нацбанку був мораторій на дострокове вилучення депозитів (постанова № 319 від 11.10.2008 р.). Керівники НБУ тривалий час не повідомляли, коли заборону може бути знято. На початку листопада 2008-го голова Нацбанку Володимир Стельмах припустив, що мораторій триватиме щонайдовше до кінця року. А 4 грудня навіть з’явилася постанова № 413, яка побічно скасувала заборону на дострокову виплату вкладів. Тоді люди ринулися в банки за своїми депозитами, але НБУ встиг розіслати фінструктурам листа, яким повторно заборонив дострокову їх видачу.

Мораторій було скасовано тільки в травні 2009-го (постанова № 282) — коли курс долара стабілізувався, і вклади почали поступово повертатися в банківську систему. Важко оцінити, наскільки серйозно це обмеження підірвало довіру вкладників до українських фінустанов.

Інший не менш яскравий приклад регулювання банківської системи в ручному режимі — спроба ввести нормативи резервування коштів на окремому рахунку в Нацбанку. 22 грудня 2008 року постановою № 442 регулятор ввів деякі правила обов’язкового резервування коштів банками. На початок кожного дня обсяг резервів, що зберігаються на рахунку фінустанови в НБУ, мав дорівнювати не менш ніж 90% всіх обов’язкових резервів, сформованих комерційною структурою. Потім, протягом дня банк може користуватися цими грошима, але на початку наступного він знову повинен перерахувати на свій коррахунок у НБУ 90% резервів.

Постанова № 414 від 21 липня скасувала це правило, натомість ввела інше, ще жорсткіше: банки повинні зберігати 40% усіх сформованих обов’язкових резервів на рахунку регулятора. Користуватися цими грошима фінустанови не можуть. Через місяць НБУ прийняв нові правила гри: зобов’язав банки зберігати на своїх рахунках не 40% обов’язкових резервів, а 50%. Крім того, він повернув вимогу щодня перераховувати на рахунок у НБУ 90% обов’язкових резервів.

Але в підсумку при зберіганні своїх резервів на рахунку регулятора банки почали керуватися зовсім іншим документом — постановою № 512 від 27 серпня. Про жодні жорсткі нормативи зберігання грошей на нацбанківському рахунку (у розмірі 40%, 50% або 90% банківських резервів) у цій постанові не йдеться.

Багато постанов приймалися з розрахунку на боротьбу з цілком конкретними проблемами. Зокрема, зобов’язавши банки зберігати на рахунку спочатку 40% резервів, а потім 50%, НБУ боровся з інфляцією. Регулятор планував постійно вилучати з фінансової системи досить великі суми, стримуючи зростання цін. Наприклад, у серпні сума банківських резервів становила 11,9 млрд грн, з яких фінустанови не могли скористатися щонайменше 4,76 млрд грн через нові вимоги НБУ.

У липні–серпні 2009 року інфляція сповільнилася, а в березні–квітні тимчасово припинився відплив вкладів із банківської системи — саме тоді, коли постанови НБУ, спрямовані на боротьбу із цими явищами, діяли. Нацбанк приписує собі зміну негативних економічних трендів, але його заслуга в цьому сумнівна. У вересні інфляція навіть прискорилася, а в липні–серпні споживчі ціни падали через вплив сезонних чинників. Вкладники перестали забирати гроші з банків тільки після стабілізації валютного курсу й не завдяки мораторію, а всупереч йому.

Без закону та слідства

Більшість резонансних постанов НБУ, випущених наприкінці 2008-го — у 2009 році не пройшли реєстрацію в Мін’юсті — тобто вони не мали статусу нормативно-правових документів. Утім, вітчизняні банкіри звикли до того, що чиновники завалюють їх підзаконними актами, які мають статус любовних послань. Проте учасники ринку, які прагнуть не конфліктувати з НБУ, керуються такими листами. З особливою запопадливістю банкіри виконують вигідні для них вимоги регулятора. Текст мораторію на дострокове зняття депозитів одразу після його появи був вивішений практично в усіх відділеннях фінустанов. Причому на його підставі банкіри не повертали клієнтам навіть вклади, строк депозиту яких сплив.

Натомість невигідних правил, які при цьому не потребують негайного виконання, фінансові установи дотримуються не завжди. Зокрема це стосується постанови про драконівські нормативи резервування коштів. Ці норми були вкрай невигідні банкам: з початку кризи їм бракує ліквідності, а тому будь-яке вилучення грошей із системи є руйнівним для неї. Банкіри виявили неабиякий спротив — представники провідних фінструктур кілька разів зустрічалися з керівництвом НБУ. У підсумку необхідність виконання цих нормативів зійшла нанівець. І незабаром у Мін’юсті був зареєстрований документ, який також стосувався зберігання банківських резервів на рахунках регулятора, але не передбачав ніяких жорстких умов.

Керований хаос

Завалюючи банки постановами й листами, НБУ дотримується двох цілей. Перша — маніпулювання та досить жорстке управління ними. Думка регулятора для банкірів — істина в останній інстанції, його гніву фінансисти бояться. Порушення вимог нормативних документів НБУ загрожує санкціями, передбаченими статтею 73 Закону «Про банки і банківську діяльність»: підвищення економічних нормативів для банку-порушника, накладення штрафів на нього та його керівництво, позбавлення банківської ліцензії та/або введення тимчасової адміністрації. Причому фінустанови-порушники караються незалежно від того, чи було зігнороване ними розпорядження НБУ зареєстроване в Мін’юсті, чи ні — стверджують самі банкіри. Таким чином, випускаючи чергову постанову, регулятор може тримати фінустанови на короткому повідку.

Інша мета НБУ — методом спроб і помилок спробувати виробити бодай якусь антикризову стратегію. Востаннє українська банківська система переживала кризу в 1998 році. Відтоді умови роботи фінустанов, їхня кількість, розміри істотно змінилися. У цих умовах, випускаючи нові й нові постанови, але навмисно не реєструючи їх у Мін’юсті, НБУ відпрацьовує антикризові правила.

До речі, юридичний статус нормативно-правового акту в підсумку здобувають тільки цілком лояльні до банківської системи нормативи. Зокрема, постанова № 469 від 29.12.2008 р. «Про впровадження Національним банком України валютних аукціонів» досить швидко пройшла реєстрацію в Мін’юсті й допомогла згодом дуже багатьом банківським позичальникам. З початку року НБУ продав на валютних аукціонах на користь позичальників-фізосіб понад $1 млрд.