Продати по-новому: Кабмін змінює схему приватизації

Анна Ковальчук, Forbes, 04.09.2014

http://forbes.ua/ua/business/1378321-prodati-po-novomu-kabmin-zminyue-shemu-privatizaciyi

Розміщення на західних біржах дозволить визначити справедливу ціну держпідприємств. Але «справедлива» не означає «висока»

Уряд хоче принципово змінити процедуру приватизації держмайна, відмовившись від системи аукціонів, яка вже вичерпала себе. Новий порядок буде припускати розміщення на початковому етапі приватизації «пробних» міноритарних – до 5% – пакетів акцій українських держкомпаній на західних біржах.

«Тоді ми побачимо реальні ціни об'єктів. Колишній шлях приватизації – неприйнятний, – заявив прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк. – На Варшавській біржі визначимо, скільки коштуватиме».

Наступним етапом може бути дорозміщення на біржі контрольних пакетів компаній або використання ринкової капіталізації в якості орієнтира/індикатора при визначенні стартової ціни аукціону.

У 2014 році Україна планує продати на приватизаційних конкурсах 164 підприємства. У список, затверджений Кабміном 17 липня, увійшла велика генерація, держпакети акцій обленерго, ТЕЦ, «Азовмаш», Одеський припортовий завод. Номінальна вартість пакетів акцій – 3 млрд гривень, ринкову в ФДМ оцінюють уп’ятеро вище.

Чи допоможе запропонована урядом схема в реалізації держпакетів? Ця ідея, як і багато що в стратегії нинішнього Кабміну, є реінкарнованим старим проектом. Олександр Рябченко, колишній глава Фонду держмайна України, згадує, що продаж пакетів акцій українських держкомпаній на західних біржах уже намагалися впровадити в 2005-2006 роки, після перемоги Помаранчевої революції. Тоді в якості основний майданчик для розміщення українського держмайна розглядалася Лондонська біржа. «Були контакти на цей рахунок, круглі столи, ідея активно опрацьовувалася. Але цього так і не вдалося зробити», – розповідає Рябченко.

За його словами, проект провалився, оскільки українські держкомпанії не відповідали вимогам бірж – зокрема за фінансовими показниками. «Наприклад, висувалася вимога – прибутковість протягом трьох років. Таке про себе могли сказати небагато держактивів, – пояснює він. – Але допускаю, що зараз частина підприємств, наприклад, в енергетиці, зможуть піти цим шляхом. Та й вимоги Варшавської біржі буде простіше виконати».

Розмір пакета, заявлений прем'єром як «пробний», і майданчик для розміщення, найпевніше, будуть коригуватися. Ярослав Удовенко, виконавчий директор, глава аналітичного відділу інвестиційної компанії Empire State Capital Partners, відзначає, що вибір майданчика для розміщення передусім залежить від масштабу компанії: «Для таких компаній, як «Нафтогаз» чи «Укрнафта», Варшавська фондова біржа – менш прийнятний варіант, ніж LSЕ, виходячи з потенційного пулу інвесторів і секторальності біржі».

При цьому він нагадує, що у провідних світових бірж є певні вимоги, зокрема щодо мінімального пакета для розміщення (зазвичай стартує від 20%), і таким чином, можливість розміщення 5% пакета як мінімум сумнівна. «На солідній біржі розмістити пакет у 5%, найімовірніше, не вдасться. Можливо, йдуть переговори про створення якихось ексклюзивних умов для України, – припускає він. – Але інше питання – чи готова держава на старті викинути на біржу солідний пакет?»

«Біржовий» варіант приватизації більш тривалий і більш витратний в організації, ніж локальний аукціон. За оцінкою Ярослава Удовенка, підготовка до такої приватизації займе мінімум рік. «Так що розраховувати на те, що таким робом уряд залатає дірки в бюджеті, не доводиться», – констатує він. Додаткові витрати пов'язані з проведенням міжнародного аудиту, залученням компетентного менеджменту і комісією посередника при розміщенні.

«Підготовка, безсумнівно, буде дорожчою, а сама процедура підготовки до торгів займе певний час, – погоджується Рябченко. – І, звичайно, бажано залучати компанію радника – це більш ефективно, оскільки самостійно державі просто так вийти на біржу буде складно».

Ціна, яка формується на біржі, буде більш обґрунтованою, ніж сформована в кулуарах Фонду держмайна. «Зараз вона взагалі зі стелі знімається», – ділиться директор одного з хедж-фондів, представленого в Україні. За його словами, розміщення міноритарного пакету та аналіз котирувань – досить ефективний і прозорий спосіб оцінити бізнес. «Але треба розуміти, що 5% пакет буде торгуватися з дисконтом», – підкреслює він. За його словами, перед розміщенням доведеться витратитися на повноцінний аудит, андеррайтера та комісії посередників і консультантів (комісія складає 1-2% від суми розміщення). «Буде справжня битва – хто розміщуватиме держкомпанії. Цей варіант, безумовно, дорожчий, ніж просто аукціон», – каже він. Повноцінне розміщення, з метою продажу контрольного пакета, на його думку, можливе не раніше, ніж за рік після тестового.

Ціна, яка формується в ході розміщення, достатньо презентативна, відзначає Ярослав Удовенко. «Але тільки якщо компанія генерує дохід і працює компетентний менеджмент», – вважає він.

Незважаючи на свої переваги, запропонований варіант приватизації підходить не для всіх об'єктів. «Не всі компанії може бути продано за такою схемою. Якщо підприємство хронічно збиткове і планує таким залишатися, то навряд чи «біржовий» підхід виправданий. Ціна не потішить – простіше провести аукціон», – підсумовує Удовенко.

В історії України вже була практика біржової приватизації, щоправда, проводилася вона на українських біржах. Наприклад, у травні 2004 року ФДМ продав 23,86% акцій Алчевського меткомбінату на торгах на Донецькій фондовій біржі за 5,55 млн гривень, на той момент ІСД володів 32,12% акцій комбінату і керував 42% його акцій, які належали компаніям-нерезидентами України. Купити пакети міг кожен охочий через брокера на біржі, але фізично не всі завжди могли на такі конкурси потрапити.

За словами Рябченка, сама ідея розміщення українських держкомпаній на західних біржах, якщо нинішній Кабмін зможе довести її до результату, буде серйозним кроком в історії української приватизації: «Ідея здорова і правильна. Але в реалізації – вкрай непроста».