Проблема у квадраті, або Як бути із проблемними активами банків?

Юрій Сколотяний, Олександр Дубинський, "Дзеркало тижня", №50, 2009

http://www.dt.ua/2000/2040/68090

Якщо на початок 2009 року проблемними вважалися 7—10% банківських кредитів, то на початок 2010-го фінансисти очікують, що частка непродуктивних активів на балансах кредитних установ перевищить 20%.

Зрослі в кілька разів витрати банківських установ на формування резервів під кредитні операції, з’їдаючи банківський капітал, стають основною перешкодою для відновлення кредитування економіки. Так, за свіжими даними НБУ, за 11 місяців із початку року банківські відрахування до резервів сягнули 64,3 млрд. грн., або 40,4% банківських витрат.

На жаль, регуляторні органи поки що так і не знайшли комплексного розв’язання цієї проблеми. Не розроблена повноцінна нормативно-правова база, не адаптована зарубіжна практика створення спеціалізованих фінансових установ, покликаних займатися санацією проблемних банків або викуповувати погані активи у здорових кредитних організацій.

Чому так відбувається, намагалися розібратися учасники чергового засідання «Фінансового прес-клубу», що відбувся за підтримки «Дзеркала тижня» 14 грудня. У заході взяли участь представники міжнародних фінансових організацій, банківського сектора та його регулятора: Олена ВОЛОШИНА, керівник діяльності Міжнародної фінансової корпорації в Україні; Маріус ВІСМАНТАС, координатор діяльності Світового банку у фінансовому та приватному секторах України, Білорусі та Молдови; Грегорі КРАСНОВ, генеральний директор Platinum Bank; Сергій ПАНОВ, заступник голови правління Укрсиббанку; Руслан ГРИЦЕНКО, заступник директора департаменту банківського регулювання і нагляду НБУ і Віра КРИЛОВА, начальник відділу досліджень фінансово-банківської системи Центру наукових досліджень НБУ.

Дефекти термінології

«У нашій країні досі існує термінологічна плутанина в тому, що таке санаційний банк, займається він тільки хорошими активами чи поганими, — наголосив у ході дискусії генеральний директор Platinum Bank Грегорі Краснов. — Існують дві принципово різні схеми. Перша передбачає передачу в спеціальну установу проблемних активів і пасивів (найвідоміший — шведський досвід зразка першої половини 1990-х). Друга, протилежна за суттю, — це схема передачі з проблемної установи в нормальний, живий банк здорових активів і пасивів, що дає змогу в такий спосіб зберегти цю частину бізнесу (bridge-bank). Причому друга схема не потребує вливання бюджетних коштів, які держава витрачає, купуючи проблемні активи для розв’язання проблем вкладників проблемного банку».

«Для мене це хороший приклад помилки перекладу», — підтвердив координатор діяльності Світового банку у фінансовому та корпоративному секторах України, Білорусі та Молдови Маріус Вісмантас.

Санаційні банки створювалися й у Швеції, і на Філіппінах, і в Мексиці, і в США, і в багатьох
країнах для вирішення проблеми поганих активів у здорових банках. В Україні ця проблема стоїть досить гостро: 30—40% активів якщо не погані, то сумнівні (наприклад, усі ті кредити та інші активи, що банками реструктуризуються). Проблема накопичення банками «токсичних» активів дійшла до критичної межі, вважає представник Світового банку: «Треба звільнити банківську систему від цього вантажу і дати їй можливість займатися тим, для чого вона призначена, — кредитувати економіку. З цією великою метою, я вважаю, погодяться всі. І здійснити її потрібно з найменшими витратами для платника податків. Якщо з цим усі згодні, потрібно вирішити, хто за це платитиме».

На думку пана Вісмантаса, робити це за рахунок скарбниці дуже дорого, виросте борг України. Тому треба допомогти приватному сектору розв’язати ці проблеми.

«Якщо вирішувати питання з найменшими витратами для платника податків, то потрібні специфічні конкретні рішення: треба внести зміни до закону про оподаткування, до закону про банківську таємницю, у нормативи нарахування резервів тощо. За наявності нормальних умов для продажу активів, сплати податків і резервування банкам було б не так важко їх продавати», — стверджує представник Світового банку.

«Нічого нового, — підтримує свого колегу керівник діяльності Міжнародної фінансової корпорації в Україні Олена Волошина. — Все це можна було б зробити швидко й ефективно, і держава виконала б свою функцію, спробувавши розв’язати досить складну, нагальну проблему із допомогою створення необхідних правил гри».

Головне — знайти фінансування під купівлю проблемних активів. «Щоб воно з’явилося, потрібно зробити кілька досить маловитратних кроків, — розповідає пані Волошина. — Із роботи з проблемними активами в різних країнах ми дістали для себе п’ять уроків. Ефективно розв’язувати проблеми можна за наявності: а) політичної волі; б) фінансування; в) реального очікування ціни, за якою ці активи продаватимуться; г) нормативної бази, що регулює діяльність компаній із управління активами та решту процесів; д) прозорості та підзвітності компаній, які працюють на цьому ринку.

Втім, навіть за наявності всіх цих складових, залучити в Україну фінансування на купівлю проблемних активів буде непросто. Це пов’язано з розміром угод — досить маленьких для того, щоб зацікавити великих іноземних інвесторів. Тому на першому етапі МФК готова взяти на себе роль інвестора. «Ми вже провели початковий аналіз гравців у приватному секторі на українському ринку. І, гадаю, найближчим часом знайдемо собі одного чи двох партнерів, з якими і будемо реально працювати», — ділиться планами О.Волошина.

Дефекти процедур

Заступник голови правління Укрсиббанку Сергій Панов погоджується, що «на сьогоднішньому етапі держава взяти повністю на себе весь баласт проблемних активів не може». Проте вона має запропонувати найефективніший варіант розв’язання проблеми із залученням приватного сектора.

Найбільша проблема на сьогодні — це визначення реальної ринкової вартості проблемних активів, що заважає як їхньому правильному обліку, так і активному здійсненню угод. «Ми перебуваємо в стані невизначеності щодо реальної вартості активу, — пояснює пан Панов. — Кожний ризик — він різний, універсального механізму його оцінки в нас немає. Можна використовувати різну кількість методик, для цього є досить багато сертифікованих оцінювачів. Але скрізь результатом є тільки отримані або виручені від продажу активів гроші».

«Щоб приватний бізнес торгував кредитами, потрібно, аби вони стали реальним товаром. Кредит як актив настільки зарегульований, зокрема, цивільним законодавством, правилами Національного банку та системою реєстрації, що віддати будь-який кредит досить проблематично, — стверджує С.Панов. — Особливості українського законодавства не передбачають швидкого, вільного, легкого обігу активу, а також легкої та вільної системи реєстрації прав власності нового кредитора. Це реально існуюча проблема», — розводить руками пан Панов.

У свою чергу, заступник директора департаменту банківського регулювання та нагляду НБУ Руслан Гриценко наголосив, що до проблеми оцінки активів потрібно підходити дуже виважено. «Будь-який актив, що його ми визначимо як проблемний, втрачає привабливість на ринку. Якщо ми визначаємо актив як «токсичний», то для банків це стає сигналом. Такі активи менше кредитуватимуть, а це стримуватиме економічне зростання», — застерігає представник банківського регулятора.

За словами Грегорі Краснова, крім регуляторного аспекту, перед банкірами стоїть і питання створення ринку проблемних кредитів. «Я розділив би проблемні активи на три категорії. Є беззаставні активи — кредити фізичних осіб, є заставні — валютні кредити фізичних осіб і є корпоративний кредитний портфель, теж проблемний. З погляду формування попиту та пропозиції ці три категорії зовсім різні», — стверджує Г.Краснов.

Беззаставні кредити фізичних осіб, які дисконтуються десь на 90—95%, сьогодні продаються без проблем. Колекторські компанії готові їх купувати — інвестувавши 30 млн. дол., можна купити весь цей ринок.

Щодо заставних кредитів існує проблема попиту. Банки й хотіли б їх продати, і для цього в банках сформовані достатні резерви, але потрібен досить великий інвестор. «В Україні на початок кризи було понад 10 млрд.
дол. одних тільки іпотечних кредитів. Близько 30% цих кредитів проблемні, а це — 3 млрд. дол. Навіть за дисконту 50% на викуп буде потрібно близько 1,5 млрд. дол. Поки не пройшли вибори, поки не вирішилося питання, як узагалі залучати якісь західні гроші, попиту на такі портфелі не буде», — переконаний банкір.

У третьому сегменті — корпоративних проблемних кредитів — проблема в пропозиції. Тому що в нас у країні дуже велика частина корпоративних кредитів видавалася банками, власники яких, по суті, й були їхніми основними одержувачами. Є ціла категорія дрібних і середніх банків, де продаж таких кредитів рівнозначний втраті практично всіх активів. «У такому разі важливо в правильний момент ввести тимчасову адміністрацію, щоб розірвати зв’язок між кредитом і власником банку. Я вважаю, у нас у країні є гроші та зацікавленість у купівлі таких кредитів», — каже пан Краснов.

Дефекти управління

Однак державні органи дотепер не можуть визначитися з тим, хто ж із них відповідає за створення комплексного підходу до очищення банківських балансів від поганих активів. «Над цими проблемами працюють абсолютно всі: і Національний банк, і Кабінет міністрів, і міжнародні фінансові організації, і вся банківська система. У цієї проблеми немає центру прийняття рішень. І це пов’язано з наявністю безлічі економічних, юридичних і регуляторних аспектів», — вважає Р.Гриценко.

При цьому потрібно вносити зміни до чинних законодавчих актів, чимало з яких ще відпрацьовуються. «Я не можу коментувати, на яких стадіях вони перебувають, тому що процес триває і в уряді, і в Національному банку, і в багатьох інших сферах», — резюмує представник НБУ.

Запитання без відповідей — у такий формат у результаті перейшла дискусія через відсутність на ній представників Кабміну, хоча «ДТ» і кликало їх дуже наполегливо. Більш того, ми навіть запропонували Мінфіну відповісти на низку питань, що виникли.

Зокрема, нас цікавило, які заходи і в які терміни планує реалізувати уряд для розв’язання проблеми «токсичних» активів. А також чи має намір уряд створювати санаційний банк, як це було передбачено нормами закону (№1617 від 24.07.2009 р.), і якщо так, то в які строки.

Наш запит до Мінфіну залишився поки що без відповіді, а тим часом ми публікуємо ще дві експертні думки.

Дмитро ЗІНКОВ, голова правління «ОТП Банку»:

— Обсяг проблемних кредитів у банківській системі України цього року сягнув безпрецедентного рівня. І це пов’язано насамперед з економічною кризою. Крім того, з тією структурою кредитної заборгованості, яку взяли на себе українські позичальники, — з позиками в іноземній валюті. У результаті девальвації гривні переоцінка валютних зобов’язань лягла на витрати позичальника. І найчастіше — це реальний бізнес-збиток.

Попереджень багатьох експертів, що кредитування в іноземній валюті дуже небезпечне і несе дуже серйозні системні ризики, які звучали і два, і три, і чотири роки тому, ми не почули. Ми — це всі: банкіри, наші клієнти, держава. По суті, наступили на граблі й одержали дуже сильний удар. Тому і вирішувати проблему «токсичних» кредитів треба разом: державі, банківській системі та її клієнтам.

Якщо говорити про державу, то уряд зробив кілька кроків на підтримку ряду галузей економіки, що мало допомогти і допомогло металургам, транспортникам, хімікам. Водночас ні банківський сектор, ні позичальники не одержали з боку держави належної підтримки для розв’язання проблем з іпотечними кредитами.

Можу навести приклад Угорщини. Після девальвації форинта сім’ї, котрі взяли іпотечні банківські кредити в іноземній валюті, у разі втрати роботи одержували право на державну дотацію з повернення кредиту. І як наші співробітники в «OТП Банку» (Україна) займалися реструктуризацією кредитів за програмами, розробленими безпосередньо банком, так співробітники OTP Bank (Угорщина) були зайняті реструктуризацією іпотечних позик, але за державною програмою. Після оформлення необхідних документів держава кожного місяця компенсувала ту чи іншу частину виплат за іпотечними кредитами. Це те, що мало відбутися і в Україні, але, на жаль, не вийшло.

Коли говорити про банківський сектор, то, мені здається, він зробив великий крок назустріч позичальникам. Ще наприкінці минулого року група найбільших іноземних банків, які працюють в Україні, домовилася про єдині принципи реструктуризації іпотечних кредитів приватних позичальників. Наприклад, про прирівнювання виплат за валютними позиками до їх докризового гривневого еквівалента тощо. Чимало позичальників запропоновані програми зрозуміли, сприйняли, оформили реструктуризацію і тепер платять стільки, скільки можуть, з огляду на свій сьогоднішній рівень доходів.

Проте частина позичальників скористалася не тільки юридичною плутаниною і «особливостями» роботи нашої судово-юридичної системи, а й відсутністю досвіду роботи як судових органів, так і банків в умовах кризи. Саме ці недобросовісні позичальники і сформували основну частину проблемних активів.

Ситуація, що склалася в Україні, кардинально відрізняється від розуміння проблемних кредитів у розвинених країнах, з усталеними юридичними процедурами і платіжною дисципліною. У нас проблемний позичальник стає у своєрідну позу — щоб я заплатив, ти мене спробуй спочатку дістань. І це — особливість українських «токсичних» активів.

Віктор КАПУСТІН, голова правління Укрексімбанку:

— Коли обговорюється тема проблемних активів, я згадую приказку: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять». Ми можемо скільки завгодно марно спалювати як приватні, так і державні гроші на розчищення банківських балансів від проблемних активів, поки не усунемо першопричини їх виникнення.

Звичайно, частина кредитної «проблемки» виникла з об’єктивних причин. Головним чином у результаті значного погіршення макроекономічної кон’юнктури. Очевидно, що дуже болісний спад в економіці, який розпочався унаслідок світової кризи, дуже вдарив як по корпоративних, так і по приватних доходах.

Проте економіка потроху відновлюється, а з нею поліпшується і ситуація з доходами корпоративного сектора. Так, за опублікованими буквально цими днями (16 грудня) даними Держкомстату, українські підприємства за десять місяців поточного року задекларували збитки на 12,5 млрд. грн. З іншого боку, показник за дев’ять місяців був значно гіршим — «мінус» 15,3 млрд. І навряд чи це було пов’язано тільки з особливостями нашого оподаткування і бухгалтерської звітності.

Та найбільше вселяє оптимізм промисловість, що зуміла всього за місяць поліпшити свій агрегований показник з початку року майже на 2 млрд. грн. (-480 млн. за десять місяців порівняно з -2,38 млрд. за дев’ять місяців).

Дещо зросли, причому незначно, збитки тільки у фінансовій, будівельній галузях, а також у комунальній сфері. Причому у банків погіршення показників пов’язане саме з багаторазовим зростанням резервування під кредитні операції, що перевищує нині 40% банківських витрат.

Висновок: ситуація з доходами підприємств починає виправлятися, тому зростання проблемної заборгованості за кредитами — це, швидше, результат погіршення не фінансового стану позичальників, а їхньої платіжної дисципліни. Доводиться зазначати, що останнім часом значно почастішали випадки фіктивних банкрутств, спроб виведення застав, приховування доходів тощо.

Поки що банки досить ефективно справляються з цими проблемами, але хотілося б звернути увагу на необхідність значного поліпшення не тільки нормативно-правової бази, а й судової практики, адже тут інтереси держави і банків цілком збігаються. По-перше, тому, що той, хто сьогодні ховається від кредитора, зазвичай ховається в тіні і від податківця, позбавляючи бюджет належних йому відрахувань. По-друге, нам буде надзвичайно складно відновити кредитування, а отже, забезпечити стійке зростання економіки, якщо ми не зможемо забезпечити надійних гарантій захисту прав інвестора і кредитора.