Приватні вози на депозитарній ниві

Юрій Сколотяний, Олександр Дубинський, "Дзеркало тижня", №25, 2009

http://www.dt.ua/2000/2040/66650/

На порядку денному проведеного 26 червня засідання Ради національної безпеки та оборони України були ситуація на залізничному транспорті, звіт Кабміну за результатами першої річниці членства України в СОТ і пропозиції до закону про бюджет на 2010 рік щодо фінансування національної безпеки та оборони. Старанно підготовленому проекту рішення РНБОУ («ДТ» має копію), що стосувався «створення на базі Національного депозитарію України центрального депозитарію цінних паперів», не вдалося проскочити в любій серцю майстрів апаратних ігор категорії «різне». Отже, він чекатиме свого часу.
От тільки в даному конкретному випадку запропоноване рішення має мало спільного з державними інтересами. Якщо його вдасться реалізувати, депозитарний ринок буде змушений танцювати під дудку однієї людини.

Про апаратно-бюрократичну безпорадність
Широкому колу невтаємничених, швидше за все, невтямки, що за проблема може бути в тому, щоб структура з гордим статусом «національний» попутно отримала, якщо дуже треба, ще й титул «центральний». І вже точно доведеться пояснювати, чому вона, ця проблема, сягнула таких масштабів, що знадобилася участь Радбезу, на засіданнях якої окремі гілки української влади координують свої дії з питань, що мають стратегічне значення для держави та її національної безпеки.
Проект рішення РНБОУ, про який ідеться, має досить довгу і складну назву — «Про стан виконання рішень РНБОУ від 25 червня 2005 р. «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» і від 28 жовтня 2005 р. «Про заходи щодо затвердження гарантій і підвищення ефективності захисту прав власності в Україні», введених у дію указом Президента України від 25 листопада 2005 р. №1648, у частині створення на основі Національного депозитарію України центрального депозитарію цінних паперів». Тому аби було зрозуміліше, ми пропонуємо звернути увагу на окремі нюанси.
Йдеться про рішення чотирирічної давності, прийняті незабаром після затвердження на своїй посаді нинішнього глави держави.
Окрім довгого ряду доручень і рекомендацій основним органам державної влади — Кабінету міністрів, Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), Фонду держмайна, Генпрокуратурі, Верховному суду і Національному банку, вищезгадані рішення РНБОУ і президентський указ (від 24.11.2005 р.) містили великий план заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні, а також документ під назвою «Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2005—2010 рр.». По більшості пунктів значився традиційно короткий строк — один місяць. Чи варто ставити запитання, а чи було хоч щось виконано у строк і чи виконано взагалі?
Проблеми розвитку інфраструктури ринку цінних паперів у нашій країні зайшли в такі дрімучі нетрі, що ні в пересічних громадян (як правило, головних інвесторів будь-якої нормальної економіки), ні в інвесторів-іноземців нема ані сил, ані бажання розбиратися в їхньому хитросплетенні. Додайте сюди численні детективні історії про рейдерські атаки, підміни і двійників реєстрів власників, а також їхні зникнення в поїздах внутрішньоукраїнського сполучення — і ви зрозумієте, що грамотний правовий супровід питань власності по зубах лише дуже «навченим життям» і кваліфікованим юридичним службам. Розкіш користуватися послугами яких можуть собі дозволити тільки дуже грошовиті і впливові структури та громадяни. А отже, про масовість інвестиційних процесів в Україні годі й казати.
Створення в нашій країні централізованої депозитарної системи, справді, давно назріло і перезріло. Адже місія такої структури — забезпечити функціонування єдиної системи обліку прав власності на цінні папери, а також не допускати порушення таких прав.
Простіше кажучи, центральний депозитарій — єдина нотаріальна контора для всього ринку цінних паперів, котра заслуговує на всезагальну довіру. Яка буде обслуговувати і гарантувати належне забезпечення прав власності не лише банкірам, фондовикам і бізнесменам. Слід мати на увазі, що свого часу українська армія приватних інвесторів налічувала 15 млн. осіб., які взяли участь у ваучерній приватизації. Недавно уряд озвучив дещо меншу, але все ще досить велику цифру власників майнових прав на ті чи інші цінні папери — 12 млн. суб’єктів.

Поточне становище
Найбільшим депозитарієм в Україні сьогодні є МФС, котрий обслуговує оборот цінних паперів більш як 99% фондового ринку України. Він створювався з технічною і фінансовою допомогою американського уряду, у рамках проекту Агенції США з міжнародного розвитку (АМР США — USAID). При цьому, попри те, що серед його засновників — два державні банки (Ощадбанк і Укрексімбанк), МФС є недержавною структурою, що було обов’язковою умовою участі американської сторони в цьому процесі. Ще 25 січня 1999-го між урядами України та США і за участі Світового банку було підписано Меморандум про взаємопорозуміння щодо створення клірингового депозитарію, який належав би учасникам ринку цінних паперів.
При цьому сторони не заперечували проти створення Національного (тобто державного) депозитарію України, однак домовилися, що протягом періоду дії Меморандуму (до 2010 року) той не виконуватиме жодних комерційних функцій, займаючись лише кодифікацією, стандартизацією і встановленням міжнародних відносин.
Треба сказати, що заснований 1997 року МФС був створений за всіма міжнародними канонами і в результаті виявився не тільки більш ніж ефективною структурою, а й… привабливим із погляду набуття контролю (поглинання) об’єктом. Корпоративний конфлікт між групою «Приват» та іншими акціонерами, що виник на цьому грунті, тривалі роки заважав розвитку установи.
Національний депозитарій України був заснований 1999-го з ініціативи тодішнього члена ДКЦПФР Віктора Івченка, котрий очолив спочатку раду, а в 2000—2006 роках — правління депозитарію. Зараз Віктор Івченко, володіючи, як він сам зізнавався, більш як 10-відсотковою часткою у НДУ (86% належить державі), очолює наглядову раду установи, одночасно обіймаючи посаду голови Держінвестицій.
Відому свого часу дер­жавну програму розвитку Національної депозитарної системи, у розробці якої Віктор Анатолійович брав безпосередню участь, було затверджено постановою Кабміну в розпал помаранчевої революції — у грудні 2004-го. Під фінансування цієї програми було передбачено ні багато ні мало 2 млрд. грн., майже половина з яких (900 млн. грн.) припадала на кошти держбюджету.
Одним із ключових положень цього документа стало створення центрального депозитарію України на базі НДУ. Причому для забезпечення його функціонування, крім бюджетного внеску в статутний капітал у розмірі 25,5 млн. грн. і багатомільйонних витрат на поточне утримання, навіщось було потрібно виділити ще й спеціальну лінію урядового зв’язку, а також безплатно передати цілу низку споруд (серед них — санаторій) на території Автономної Республіки Крим.
Після зміни влади ключовий вектор не змінився. І в документах, про які ми згадали вище, були підтверджені наміри розвивати центральний депозитарій на базі НДУ. Для чого, до речі, Україні довелося в односторонньому порядку припинити дію вищезгаданої три­сторонньої угоди з урядом США та Світовим банком.
Які успіхи? М’яко кажучи, ніякі. Виділені в 2005—2008 роках на потреби Нацдепозитарію кошти були досить пристойними — 117,6 млн. грн. Принаймні частину з них (6,2 млн. грн.), як показують результати перевірки ГоловКРУ від 16.09.2008 р., було витрачено не за призначенням. Перевірка зафіксувала й збиткову діяльність цієї установи, що, втім, не завадило керівництву НДУ придбати, наприклад, п’ять легкових автомобілів «Тойота» загальною вартістю 991,3 тис. грн. Про все це за гарячими слідами повідомляло і «ДТ», й інші видання, але будь-яких висновків так і не зробили.
Отримавши в 2006 році ліцензію на здійснення комерційної діяльності, НДУ так себе й не проявив. Його частка на ринку становить сьогодні 0,75%. І головна причина тут — не надто висока довіра учасників ринку до особистості голов­ного опікуна Нацдепозитарію Віктора Івченка. Ну ніяк не хоче ринок наділити його повноваженнями «головного нотаріуса» щодо цінних паперів.
Були в історії НДУ і зроблена в 2006 році спроба розмити частку держави в цій установі (із 86 до 25%), і спроба об’єднати цю установу з МФС. Втім, обидві виявилися невдалими. Причому другу з них, у якій проглядалися і логіка, і смисл, було зірвано вже через десять днів після підписання в квітні 2007-го Протоколу про наміри зі створення центрального депозитарію України шляхом злиття НДУ і МФС. За чиєю ініціативою, вгадати нескладно, — керівництва Нацдепозитарію.
У ситуації, що склалася, переконаний голова правління Укрсоцбанку та голова наглядової ради МФС Борис Тимонькін, в учасників фондового ринку не було і немає іншого виходу, крім як створювати новий депозитарій. За його словами, основною проблемою МФС сьогодні є застарілі технології, обновити які без серйозного збільшення капіталу депозитарію було б дуже складно. Тим часом існуючі акціонери МФС не були готові до серйозних вливань — через корпоративний конфлікт усередині депозитарію, а також через відсутність вільних ресурсів.
Щоб розв’язати ситуацію навколо МФС, яка зайшла в глухий кут, виникла ідея створити для нього нову оболонку, заодно наповнивши необхідними для технологічного розвитку грошима та обрізавши негативний репутаційний шлейф корпоративного конфлікту. Так у квітні 2008-го, за ініціативою банкірів, з’явився новий, уже четвертий за ліком, Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦП), акціонером якого погодився виступити Національний банк України. Крім НБУ, частка якого становила 25%, засновниками ВДЦП були 19 найбільших українських банків, Українська міжбанківська валютна біржа та ПФТС.
За даними «ДТ», своє добро на реалізацію цього проекту глава держави давав особисто. Ініціативу підтримала і ДКЦПФР, у якій, як неодноразово заявляли її представники, не бачать перспектив розвитку НДУ. Держкомісія, яка одержала торік за розпорядженням КМУ право управляти всією держчасткою (86%) у капіталі депозитарію, намагається реалізувати це право. Через численні адміністративні контрзаходи, зокрема судові позови, реально впливати на діяльність Нацдепозитарію в ДКЦПФР виходить погано: ні зборів акціонерів провести, ні наглядової ради зібрати, ні повноцінно перевірити діяльність не виходить. (Втім, не краще це виходило свого часу і в інших уповноважених держорганів — Мінфіну та Мінекономіки). Спостерігачі не виключають, що після зміни першої особи ДКЦПФР (Анатолія Балюка на цій посаді на початку червня змінив ставленик Андрія Портнова Сергій Петрашко) керівна лінія комісії в цьому питанні може змінитися.
Створення центрального депозитарію на базі ВДЦП і МФС одностайно підтримують Світовий банк і USAID, вбачаючи у вибраному банкірами шляху оптимальний варіант розв’язання депозитарної проблеми.
25 червня на адресу прем’єр-міністра, голови НБУ та ряду інших високопосадовців був надісланий лист за підписом Мартіна Райзера, директора Світового банку по Україні та Молдові.
Як зазначено в прикладеній до документа записці, у ньому викладено спільну позицію СБ і АМР США. Проаналізувавши різноманітні варіанти створення центрального депозитарію в Україні, експерти Світового банку дійшли висновку, що створювати його на базі НДУ — ані ефективно, ані раціонально через обмеженість бюджетних коштів. «Таким чином, наша рекомендація зводиться до необхідності посилення потенціалу Всеукраїнського депозитарію цінних паперів і ДЦП «МФС» шляхом підтримки планового злиття та впровадження відповідних змін на законодавчому рівні для забезпечення ефективного функціонування новоствореної організації», — йдеться в листі представництва Світового банку.
Проте контроль над депозитарієм надто важливий для деяких учасників процесу, щоб так просто поступитися стратегічними позиціями. Адже йдеться про контроль над структурою, в якій, нагадаємо, зосереджено інформацію про власників цінних паперів, що обертаються в Україні, і угод за ними.

Ліричний відступ
Поява на вулиці Банковій Віри Іванівни Ульянченко на посаді глави президентського секретаріату дало змогу її чоловікові — Віктору Івченку — розгорнути новий етап боротьби за контроль над депозитарною системою країни. Користуючись лояльністю президента до своєї дружини, Віктор Анатолійович потрапив на прийом до Віктора Андрійовича точно на день свого народження, 30 квітня. І як подарунок одержав візу глави держави на доповідній про стан справ у депозитарній системі, основний зміст якої зводився до нехтування інтересами Національного депозитарію, що його так і не визнали учасники фондового ринку.
Розчерком чорного фломастера Віктор Андрійович повелів виправити несправедливість: «Розглянути на РНБО. Термін 4 дні».
Через чотири дні не вийшло, але Віктор Івченко вибрав дуже слушний момент для розгортання нової корпоративної війни: процес об’єднання МФС і ВДЦП раптово застопорився через протиріччя між акціонерами.
Ряд торговців цінними паперами, серед яких Валентин Гриб із «Текта», Ігор Мазепа з компанії «Конкорд Капітал» і Артемій Єршов із «Трійки Діалог Україна», а також Дмитро Сапунов із «Української біржі» розпочали активні переговори про збільшення частки торговців у капіталі ВДЦП. Було подано кілька судових позовів (наприклад, від компанії «Мегаполіс-Капітал»), з допомогою яких торговці намагалися оскаржити рішення зборів акціонерів МФС про об’єднання, змусити банківське лобі уступити їм до 25% акцій ВДЦП і розширити кількість представників у наглядовій раді з двох до чотирьох осіб.
Більшість конфліктів на сьогодні вичерпано. З фондовиками банкіри начебто домовилися. Ініційована паном Івченком перевірка Генпрокуратури теж не знайшла в діяльності ВДЦП зловживань.
Однак активну судову діяльність розгорнув і НДУ, який купив одну акцію МФС незадовго до його об’єднання з ВДЦП. Як розповів «ДТ» голова правління МФС Микола Швецов, усього НДУ подав три позови до Господарського суду Києва. Пан Швецов вважає, що в усіх цих позовів одна мета — заблокувати процес об’єднання депозитаріїв. «Причому протидія НДУ має характер рейдерства — саме так я розцінюю дії НДУ», — обурюється голова правління МФС.
Тим часом доповідна, складена паном Івченком, плавно перетекла в проект рішення Радбезу, відповідно до якого статус центрального має бути закріплений за Національним депозитарієм України, контрольованим паном Івченком.
Для досягнення цієї мети Радбез порекомендує уряду відкликати і переробити свій законопроект (№3021) про систему депозитарного обліку цінних паперів, у якому сказано, що статус центрального депозитарію визначають безпосередньо учасники фондового ринку. «Передбачити в законопроекті №3021: створення центрального депозитарію на базі Національного депозитарію України, передачу і депонування в НДУ всіх глобальних сертифікатів, формування єдиного документообігу та обслуговування угод на фондовому ринку на основі стандартів НДУ», — говориться в проекті рішення РНБОУ.
Також відповідно до цього проекту Держкомісія з цінних паперів має прийняти рішення про передачу в НДУ всіх контрольних копій реєстрів власників іменних цінних паперів. А Національний банк — передати у Фонд держмайна 25% акцій ВДЦП, що належать йому. Для подальшої приватизації.
Окрім того, РНБОУ має рекомендувати Генпрокуратурі перевіряти законність рішень інших органів влади, котрі рекомендували і рекомендують створювати центральний депозитарій не на базі НДУ.
Самі учасники ринку стверджують, що тільки-но РНБОУ порекомендує створити центральний депозитарій на базі НДУ, буде зроблено спробу влити в нього МФС. А потім — перепродати частку держави в депозитарії одному з олігархів.
За даними «ДТ», ініціатори прийняття вищезгаданого рішення РНБОУ зовсім не відмовилися від своїх намірів, і цей пункт може в будь-який момент «спливти» на порядку денному засідань цього органу. Ну що ж, депозитарна проблема, можливо, вже справді набула тих масштабів, за яких її розв’язання потребує розгляду з точки зору забезпечення національної безпеки. Однак у такому разі це рішення має слугувати не інтересам окремих осіб, а враховувати реальний стан справ, думку учасників ринку, іноземних партнерів-донорів України і реальні, а не псевдодержавні інтереси.

Думки учасників
Генеральний директор інвестиційної компанії «Тект» Вадим ГРИБ вважає, що для учасників фондового ринку зараз нема ясності, до якої депозитарної моделі пристати.
За його словами, реально працюючим депозитарієм є МФС, однак корпоративні конфлікти ускладнили його подальший розвиток.
«Ідея створити Всеукраїнський депозитарій цінних паперів з’явилася в тому числі для того, щоб вирішити цей корпоративний конфлікт. Причому ініціаторами об’єднання були комерційні банки і НБУ, котрі отримували більшу частину голосів у новому депозитарії, — розповідає фінансист. — ВДЦП — це спроба створити стійкий ринковий депозитарій. З погляду корпоративного управління, у ВДЦП значно краще прописано механізми, але водночас при об’єднанні МФС і ВДЦП частка учасників фондового ринку в останньому значно зменшується. І якщо буде прийнято рішення про неможливість об’єднання цих депозитаріїв, ми просто повернемося на початкові позиції, але нічого не втратимо».
Тим часом для учасників фондового ринку — торговців — не були передбачені рівні умови доступу до управління новим депозитарієм, стверджує пан Гриб. Тому ми домагалися від акціонерів ВДЦП можливості докупити 25% акцій для торговців і наростити свою присутність у наглядовій раді депозитарію. На сьогодні таких домовленостей досягнуто, однак я не знаю, чи буде їх виконано в майбутньому.
«Тому я для себе так і не зробив висновку, в якому депозитарії мені буде вигідніше обслуговуватися — у МФС, об’єднаному ВДЦП і МФС чи ж у НДУ + МФС. У кожної моделі є свої плюси та мінуси, й адекватно оцінити їх на сьогодні не може ніхто».
Президент компанії «КІНТО» Сергій ОКСАНИЧ розвиває думку свого колеги: «Мені не подобався ні механізм створення ВДЦП, ні механізм подальшого поглинання ним МФС. У різні способи вдалося умовити основних акціонерів ВДЦП — банки — піти на поступки основним користувачам цієї системи — фондовикам. Ці поступки зроблено, але дати в будь-який момент зворотний хід дуже просто, оскільки вони грунтуються в основному на усних домовленостях і добрій волі перших осіб ВДЦП. У тому разі, якщо ці особи відійдуть від управління депозитарієм і ситуація там зміниться, усі ці домовленості можуть перетворитися на ніщо».
Та сталося вже так, як сталося, продовжує експерт, тому нехай процес у ВДЦП йде своїм шляхом, оскільки ситуація навколо об’єднання ВДЦП і Нацдепозитарію ще складніша. Тут вона взагалі наближається до патової, хоча таке злиття було б оптимальним рішенням. В ідеалі, ці структури варто було б об’єднати, створивши єдиний центральний депозитарій, котрий виконував би всі необхідні функції. Але тут існує чимало як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників, які не дозволяють сподіватися, що це буде зроблено в доступному для огляду майбутньому.
Може, тут треба шукати спосіб не стільки об’єднання, скільки поділу функцій цих структур, щоб вони могли чітко розподілити сфери діяльності і доповнювати одна одну. Один зі способів, запропонованих паном Оксаничем, — закріпити за Нацдепозитарієм ведення єдиного реєстру, тобто обліку цінних паперів у загальнонаціональному масштабі, а ВДЦП — розрахунки за біржовими операціями.
Голова правління Укрсоцбанку і голова наглядової ради МФС Борис ТИМОНЬКІН відкидає всі теорії про можливі маніпуляції банків і НБУ щодо нового депозитарію: «Ми всі робимо великий бізнес і зацікавлені тільки в одному — у стабільній роботі фондового ринку, на якому відбуваються операції наших клієнтів».
«Створення ВДЦП було необхідне, щоб розширити присутність у складі акціонерів фінансово стабільних установ, якими здебільшого є банки. Вони можуть фінансувати технологічну перебудову депозитарію. Торговці здебільшого не бажають діставати гроші з кишені, щоб інвестувати в технології», — каже пан Тимонькін.
Він вважає, що за нинішніх умов працювати з НДУ не стане жоден розсудливий торговець, адже внутрішній конфлікт у цьому депозитарії значно сильніший за ті, що існують у МФС і потенційно можуть виникнути у ВДЦП.
«Я не знаю, який нормальний бізнесмен погодиться працювати зі структурою, котра вже багато років не може провести зборів акціонерів — при тому, що більша частина акцій перебуває під контролем держави, а менша — в ідеолога створення депозитарію. Хто може убезпечитися від того, що пан Івченко, навіть володіючи однією акцією депозитарію, не здійснюватиме аналогічної політики й стосовно приватних акціонерів НДУ?» — цікавиться банкір.
Голова ради НДУ і голова Держінвестицій Віктор ІВЧЕНКО вже багато років дотримується однієї й тієї ж позиції: мовляв, за законом усіма необхідними функціями центрального депозитарію наділений НДУ.
На його думку, відносини, що сьогодні склалися між ним і учасниками ринку, нема підстав називати протистоянням. Він називає цю боротьбу «окремими неузгодженими питаннями».
«І я, і учасники ринку однаково вважаємо, що країні потрібен центральний депозитарій і що необхідно переходити на обслуговування біржової торгівлі цінними паперами за схемою DVP («поставка проти платежу». — Авт.), що можливо лише за наявності розрахунково-клірингової установи.
На мій погляд, в Україні логічно було б реалізувати модель ринку, яка діє в більшості цивілізованих країн. У рамках цієї моделі центральний депозитарій здійснює облік випущених у країні фінансових інструментів і забезпечує функціонування системи обліку прав інвесторів, які є власниками цих фінансових інструментів. А розрахунково-кліринговий депозитарій (він же — розрахунково-клірингова установа) обслуговує торгівлю цінними паперами на біржовому ринку.
Я вважаю, що МФС цілком може стати розрахунково-кліринговою установою, і саме він може здійснювати обслуговування активного біржового ринку. Я, як і учасники ринку, за те, щоб саме навколо МФС було організовано структуру ринку. Треба тільки брати до уваги, що облік корпоративних прав інвесторів — це не ринок, а його інституціональна основа. Ринок — це купівля-продаж цінних паперів, які підтверджують ці корпоративні права. Обслуговування активного ринку не є функцією депозитарію, тому порівнювати НДУ і МФС за обсягом активних операцій не варто», — зазначив В.Івченко.
Василь РОГОВИЙ, голова наглядової ради Всеукраїнського депозитарію цінних паперів переконаний, що рішення про створення ВДЦП було абсолютно правильним, всебічно обдуманим і своєчасним. Більш того — абсолютно адекватним вимогам часу.
За його словами, при створенні ВДЦП від самого початку закладалася ідеологія прозорості та всебічного врахування інтересів як засновників, так і майбутніх акціонерів депозитарію.
«Найпростіший приклад: ми не пішли на банальне скуповування акцій депозитарію МФС, що могло видатися найпростішим і найлегшим шляхом об’єднання з ним, — розповідає пан Роговий. — Ми вибрали складнішу, тривалішу і більш витратну альтернативу. Залучили незалежних експертів, юристів, аудиторів, зате пішли шляхом об’єднання, який був би всім зрозумілий. Тому коли на адресу НБУ і комерційних банків висуваються претензії в спробах захопити контроль над ринком, це звучить, як мінімум, упереджено й непереконливо.
Другий приклад — наші переговори з учасниками ринку. Зокрема з тими, хто не став засновником Всеукраїнського депозитарію. Ми постійно шукали поступок і домовлялися. І всі домовленості було реалізовано не на словах, як кажуть, а в статуті нашого депозитарію — основному документі, що регулює його діяльність.
Це були непрості рішення. Такою поступкою, наприклад, було рішення надати учасникам ринку, включаючи міноритарних акціонерів, чотири голоси в наглядовій раді. Це стільки ж, скільки матимуть разом Національний банк і ДКЦПФР (чотири голоси), при тому, що кількість акцій, яка поки що буде на руках у торговців, утричі менша, ніж у НБУ. Надалі вони розраховують збільшити свою частку за рахунок майбутніх емісій. Ми говоримо, що шлях для цього буде абсолютно відкритий».
Микола ШВЕЦОВ, голова правління МФС, розповів про суть поданих НДУ позовів і навів свої контраргументи з цього приводу.
«Перший позов ставить під сумнів законність приватизації технічної допомоги USAID, що надавалася МФС на початку 90-х. Насправді НДУ вже порушував це питання в 1994 році. Були перевірки ДПАУ і Генпрокуратури, які підтвердили законність включення технічної допомоги в майновий комплекс МФС. Такої ж думки дотримується і USAID. Тепер історія повторюється, і НДУ намагається оспорити слушність формування статутного фонду МФС, а отже, домогтися визнання недійсними всіх наступних рішень зборів акціонерів.
Другий позов було подано одночасно до ВДЦП і до Національного банку. Основним мотивом позову є стаття 71 закону про НБУ, відповідно до якої Нацбанк не має права бути засновником комерційних організацій. На підставі цієї статті НДУ вимагає визнати недійсним рішення про створення ВДЦП і як наслідок визнати незаконним рішення про купівлю ВДЦП майнового комплексу МФС.
Тим часом ми вважаємо, що НБУ має право бути засновником депозитаріїв, бо це належить до його основних функцій: НБУ рефінансує банки під заставу ОВДП. Облік застави веде МФС, тому НБУ може бути учасником депозитарію й впливати, зокрема через органи управління, на діяльність депозитарію.
Третій позов — безпосередньо до ВДЦП. Привід позову взагалі надуманий. НДУ обвинувачує ВДЦП у тому, що він не одержав міжнародного ідентифікаційного коду при проведенні додемісії акцій. Насправді ж одержання такого коду на етапі прийняття рішень про додемісію суперечить закону, бо є поняття випуску цінних паперів, і ВДЦП має код ISIN (отриманий у НДУ). Одержання другого такого коду — це вже нонсенс, це повністю суперечить законам про цінні папери та акціонерні товариства.
Вважаю, що жоден із цих позовів не має серйозної правової позиції, всі вони надумані та мають рейдерський характер, — говорить пан Швецов. — Крім того, НДУ вже підписав договір про обмін наявної в нього акції МФС на акцію ВДЦП. Виникає запитання — навіщо підписувати договір про обмін акцій, якщо ви сумніваєтеся, що депозитарій правильно заснований, а ті акції, на які ви міняєте акцію МФС, не мають коду?»

Світовий досвід
На запит, направлений в Агенцію США з міжнародного розвитку, «ДТ» одержало коментар від Пола РІЧАРДСОНА, директора відділу економічного зростання USAID.
Посилаючись на дані проведеного 2006 року неофіційного дослідження структури власності депозитаріїв 48 країн — як розвинених, так і тих, що розвиваються, експерт констатує, що тільки в п’яти країнах є депозитарій, яким управляє (або частиною якого володіє) дер­жавний орган. Ці п’ять країн, усі колишні члени Східного блоку — Болгарія, Хорватія, Чеська Республіка, Польща і Словаччина, мають депозитарії, в яких частка або певна частина акцій належить Міністерству фінансів.
«Проте в Польщі вже сформовано групу міжнародних експертів для приватизації Варшавської фондової біржі, яка нині перебуває у власності Казначейства Польщі, — повідомляється в листі USAID. — Там також планується процес приватизації національного депозитарію цінних паперів. Інші країни мають різноманітні варіанти структури власності, де частиною акціонерного капіталу депозитарію володіють в основному фондові біржі, банки, брокери-дилери, інвестиційні фонди та інші учасники ринку, при цьому певну частку в депозитарії має також центральний банк країни».
«Як бачите, — констатує пан Річардсон, — більшість країн мають єдиний кліринговий депозитарій, який переважно перебуває у власності приватного сектору, що здійснює там свої операції. USAID завжди підтримувало такий ринковий підхід до депозитарної системи України й активно висловлювало ідею створення єдиного, незалежного депозитарію, що перебуває в приватній власності, за участі Національного банку. НБУ є незалежною державною юридичною особою із солідною технічною й матеріальною базою, і його участь у ВДЦП/МФС є ключовим компонентом у забезпеченні цілісності й прозорості такої системи».
Представник USAID нагадав, що 1999 року уряд України, Міжнародний банк реконструкції й розвитку (Світовий банк) і уряд США підписали Меморандум про порозуміння щодо створення клірингового депозитарію, який належав би учасникам ринку цінних паперів. Термін дії меморандуму був до 25 січня 2010 року, проте в січні 2006 року угоду було розірвано урядом України в односторонньому порядку, без підтримки з боку учасників ринку, а також USAID і Світового банку.
«Попри те, що Меморандум про порозуміння більше недійсний, формуючи свою думку, ми все ще керуємося викладеними в ньому принципами, бо вони відповідають міжнародним стандартам і нормам, — повідомляє пан Річардсон. — USAID ніколи не співробітничав із Національним депозитарієм України, що належить державі, і, наскільки мені відомо, ніколи не одержував від НДУ прохань про технічну допомогу».
У USAID вважають, що варіант створення Центрального депозитарію на основі НДУ не є оптимальним. Неоптимальність американські експерти пояснюють нинішнім станом НДУ, зокрема обсягами його діяльності, низькою довірою до нього з боку ринку, а також відсутністю ресурсів для його розвитку.
«Щоб НДУ став оптимальним варіантом, — наголошується в листі, — будуть потрібні чималі державні інвестиції, ресурси для яких обмежені. А також, крім внесення змін у структуру управління НДУ, будуть потрібні неабиякі зусилля з побудови довіри ринку, щоб належним чином позиціонувати НДУ як Центральний депозитарій.
Ми вважаємо, що державні органи мають враховувати нинішні реалії ринку та приймати прагматичні рішення, які забезпечують усталене зростання ринку капіталу й ефективне використання державних ресурсів».
USAID разом зі Світовим банком закликають українські державні органи підтримати становлення сильного, фахового й здібного гравця у вигляді об’єднаної юридичної особи МФС і ВДЦП і довірити йому потрібну та критично важливу роль Центрального депозитарію. Спільний документ із викладом нашої позиції щодо створення Центрального депозитарію, який вже було передано державним органам, містить саме цю рекомендацію», — констатують в АМР США єдність своїх позицій із Світовим банком.
Консолідація МФС і ВДЦП, на думку представників міжнародних організацій, не потребуватиме фінансування з державного бюджету ні тепер, ні в майбутньому, але дасть важливий імпульс для забезпечення стабільності ринку і усталеного розвитку в критичний для української економіки момент.
Закриття всіх юридичних питань ухваленням нового закону про депозитарний облік було б обов’язковою передумовою успішного створення і функціонування Центрального депозитарію на базі МФС/ВДЦП.

Довідка «ДТ»
Станом на 01.04.2009 р. в Україні було три ліцензовані депозитарії (ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС), Національний депозитарій України (НДУ) і депозитарій Національного банку України, у віданні якого перебуває обіг держпаперів), 263 зберігачі і 380 реєстраторів, послугами яких користувалися 17269 емітентів (335 ведуть реєстри самостійно). Номінальна вартість цінних паперів, які перебувають на обліку в депозитарній системі, за даними ДКЦПФР, становила
256,5 млрд. грн.

Довідка «ДТ»
Нині чинна редакція Закону «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обороту цінних паперів» набрала сили ще в січні 1998 року. На сьогодні вади цього закону не дозволяють розв’язати низку проблем, які негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні та залучення іноземних інвестицій через інструменти фондового ринку. Головні серед них такі:
— перехід до виключно бездокументарної (електронної) форми існування іменних цінних паперів розрахунків, а отже, до єдиної системи депозитарного обліку прав власності на ЦП;
— уніфікація діяльності зберігачів і реєстраторів з обов’язковою умовою їх технічної консолідації;
— реальне розв’язання проблеми «подвійних реєстрів»;
— виконання договорів за цінними паперами виключно за принципом «поставка проти платежу»;
— забезпечення належного депозитарного обслуговування широкого кола інвесторів, зокрема інституціональних (інститутів спільного інвестування, пенсійних фондів, страхових компаній).
Новий законопроект щодо регулювання системи депозитарного обліку в Україні ДКЦПФР розробила ще шість років тому. На розгляд Кабміну він дістався тільки через три роки — у лютому 2006-го. А у Верховну Раду був поданий тільки в липні минулого року (№3021 від 28.07.2008 р.). Такими темпами — до Євро-2012, дивись, і розглянуть…