Порядок денний-2010: першочергові реформи для забезпечення стійкого зростання української економіки

Наталя Ізосімова, "Дзеркало тижня", №5, 2010

http://www.dt.ua/2000/2020/68500/

Вихід із кризи потребує фінансових ресурсів, яких нині в усьому світі великий дефіцит. В умовах сьогоднішньої гострої конкуренції за ресурси вони будуть спрямовані у ті країни, де створено максимально сприятливі умови для бізнесу. Аби забезпечити ці умови, потрібні реформи, спрямовані на створення стимулів для інвесторів.

Україна поки що не перебуває серед лідируючих країн-реформаторів. Про це свідчать багато міжнародних рейтингів. 2010 рік дуже важливий для України. Ми вважаємо, що протягом саме цього року чимало потрібно зробити для того, щоб закласти потужний фундамент довгострокових позитивних змін.

Із великої кількості завдань, що стоять перед президентом та урядом, ми виділяємо ті першочергові реформи, без яких, на наш погляд, підвищення конкурентоспроможності країни просто неможливе. На наше глибоке переконання, ці реформи мають стати основою порядку денного-2010. Звичайно, загальна кількість завдань, що стоять перед керівництвом країни, значно перевищує цей перелік. Наш вибір — це сім пріоритетів, і він зумовлений такими чинниками.

По-перше, всі сім реформ безумовно поліпшують бізнес-клімат і сприяють залученню інвестицій;

по-друге, вони здійсненні в доволі короткі терміни і можуть бути впроваджені протягом 2010 року;

по-третє, для впровадження більшої частини з цих реформ не потрібні значні ресурси;

по-четверте, що дуже важливо, запропоновані заходи забезпечують і антикризовий ефект, і закладають фундамент майбутнього економічного зростання.

Отже, пріоритет перший — реформа банківської системи. Реструктуризацію банківської системи (рішення про підтримку або ліквідацію банків) було розпочато, і її треба завершити якомога швидше. Однак, крім вирішення тактичних завдань, необхідно відповісти на запитання, якою ж має стати фінансова система України в майбутньому? І яке для цього потрібне регулювання з боку держави? На нашу думку, НБУ разом з урядом слід розробити бачення архітектури майбутньої фінансової системи України. Ця система може базуватися на кількох великих, або, другий варіант, на більшій кількості середніх банків. Виходячи з першого або другого варіанта, варто робити подальші кроки в реформуванні банківського сектору.

Ця реформа в будь-якому разі неминуча, і що швидше вона відбудеться, то швидше з’явиться визначеність, відновиться довіра до банків і пожвавиться фінансування бізнесу.

Пріоритет другий — прийняття Податкового кодексу. Загальновідомо, що податкове законодавство — одна з найважливіших складових інвестиційного клімату. У цьому контексті важливі не ставки податків, а прості й зрозумілі податкові процедури і регламентовані відносини між податковою адміністрацією та бізнесом. В Україні є велика нормативно-правова база стосовно податків, яку слід кодифікувати, усунути наявні в ній протиріччя і мінімізувати можливість для сваволі податкових органів. Слід зазначити, що робота над Податковим кодексом ведеться вже кілька років, є два варіанти кодексу і стратегія реформування податкової системи. Проте до серйозних кроків із завершення роботи над кодексом поки що не вдавалися, і ми вважаємо, що це — завдання 2010 року.

Пріоритет третій — спрощення регуляторного середовища для бізнесу.

В умовах кризи він є наступним найважливішим пунктом у порядку денному-2010. Відповідно до рейтингу Doing Business 2010, Україна посідає 142-ге місце з 183 країн за простотою ведення бізнесу. Звільнення підприємств від надмірного адміністративного навантаження нині важливе не лише із загальноекономічного, а ще й із соціального погляду. Багато галузей, особливо металургія, вугільна промисловість, машинобудування змушені скорочувати витрати та оптимізувати кількість персоналу. Робоча сила, яка неминуче вивільняється, потребує працевлаштування. Малий і середній бізнес здатний створити робочі місця в відносно короткі терміни і працевлаштувати значну частину тих, хто втратив роботу.

Більш конкретно регуляторна реформа зводиться до таких кроків:

— скорочення термінів і процедур, пов’язаних із реєстрацією та одержанням потрібних дозволів, скасування низки документів дозвільного характеру, впровадження принципу єдиного вікна і мовчазної згоди;

— скасування третини всіх ліцензій в Україні, які не виконують функцій ні захисту споживачів, ні захисту державних інтересів;

— жорстка регламентація перевірок господарської діяльності, аж до встановлення мораторію на перевірки до кінця 2011 року, за винятком, мабуть, податкової адміністрації. Це потрібно для мінімізації сваволі численних контролюючих органів;

— і, нарешті, розвиток інституту саморегулювання на низці ринків, стимулювання створення саморегулюючих організацій.

Загалом спрощення регуляторного середовища для бізнесу — це постійний процес із великою кількістю всіляких елементів. Зазначені напрями — не вичерпуючі, а найбільш актуальні заходи на цей момент.

Окремим важливим завданням є радикальне спрощення дозвільної системи в будівництві. У рейтингу Doing Business Україна перебуває в самісінькому кінці списку — на 181-му місці з 183 країн. Нині середній термін одержання всіх дозволів для початку будівництва становить 2,5 року, включаючи дуже складну процедуру виділення земельної ділянки під будь-яке будівництво. Таке масивне бюрократичне навантаження неприпустиме під час кризи, адже воно не тільки заважає розвитку будівельного сектору, а й не дає змоги розширяти виробничі майданчики, будувати склади, логістичні центри, тобто не створює умов для розвитку бізнесу.

Слід скоротити терміни видачі всіх дозволів із 2,5 року до хоча б шести місяців. Звичайно, наближення до стандартів найкращої світової практики, за якою такі дозволи видаються через 30—40 днів, а, наприклад, у Нью-Йорку — за 12 днів, потребує досить тривалої еволюції. Скорочення ж термінів учетверо вже буде великим прогресом, і реалізація цього кроку в Україні найбільш актуальна і здійсненна.

Технічне регулювання — одна з найважливіших складових регуляторного навантаження на бізнес. Досі спроби хоч якось серйозно реформувати систему Держстандарту в Україні не мали успіху. Застаріла система, з одного боку, вже не гарантує якості товарів для споживачів, з іншого — шкодить експортерам української продукції. Останні змушені сертифікувати свої товари двічі — і в Україні, і за кордоном. Один із можливих напрямів реформи — це адаптація технічних стандартів і процедур сертифікації з нормами Євросоюзу. Це дасть можливість українським компаніям одержати доступ до ринків ЄС та інших ринків і ефективніше на них конкурувати.

Реформування всієї системи Держстандарту — дуже трудомісткий процес. Тому реформу можна здійснювати покроково, розпочавши з тих стандартів і технічних умов, які регулюють українські товари з найбільшим експортним потенціалом.

Пріоритет четвертий — ринок землі сільськогосподарського призначення.

Агросектор України має величезний потенціал, що використовується не повною мірою. Виробництво продовольства менше за інші сектори постраждало від кризи, і зростання цього сектору обіцяє бути дуже стрімким. Висока продуктивність праці в агросекторі та основний експортний потенціал будуть забезпечені компаніями, готовими інвестувати в дорогу техніку, підвищення якості земель, зрошувальні системи й інфраструктуру. Зняття мораторію на купівлю-продаж землі сільгосппризначення і створення ефективного ринку землі дадуть змогу ввести нові активи в економічний обіг і розморозять мільярди доларів потенційних інвестицій. Через дію мораторію земля не може бути предметом застави, тому можливості одержати кредити у сільгоспвиробників украй обмежені.

Слід зазначити, що для функціонування ринку землі вже створено нормативно-правову базу, тож особливі законодавчі ініціативи не потрібні. Необхідна, звичайно, єдина електронна система земельного кадастру, але її створення — це тривалий процес, що може відбуватися паралельно діючому ринку. В країнах Центральної та Східної Європи реформа ринку землі, поряд з іншими чинниками, у цілому підвищила добробут селян. Зняття мораторію на продаж земель сільгосппризначення — наступний пріоритет у порядку денному-2010.

Пріоритет п’ятий — державно-приватне партнерство. Інститут державно-приватного партнерства тільки починає застосовуватися в Україні, хоча він дуже популярний у світовій практиці для будівництва та управління об’єктами інфраструктури. Відомо, що інфраструктура в Україні дуже зношена; реконструкція й будівництво нових об’єктів у відносно короткі терміни можливі тільки за участі приватного капіталу. Розвиток інфраструктури є, з одного боку, тактичним антикризовим заходом, з іншого — стратегічним заходом, що забезпечує довгострокове економічне зростання.

Масштабні інфраструктурні проекти допоможуть оживити металургію, будівельну галузь, сектор послуг і створять нові робочі місця в короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі інфраструктура — це каталізатор економічного зростання. Погано розвинена інфраструктура перешкоджає використанню величезного транзитного потенціалу країни, який нині реалізується, за деякими оцінками, лише на 40%. Основні транзитні потоки вантажів з Європейського Союзу в Росію проходять через Білорусь. Україна втрачає гроші. Через це розвиток інституту державно-приватного партнерства є пріоритетним завданням 2010 року.

Пріоритет шостий — удосконалення процедури банкрутства. Час кризи — це час великих змін. Банкрутство підприємств, яким не вдалося впоратися з наслідками кризи, є природним неминучим процесом. У цих умовах державі слід встановити прозору та швидку процедуру банкрутства. Ця процедура має надати боржникові шанс відновити платоспроможність і водночас — захистити інтереси кредиторів, запобігаючи прихованому виведенню активів із підприємства.

Процедура банкрутства в Україні, прямо скажемо, недостатньо ефективна, процес виходить дуже тривалий, і в 90% випадків процедура призводить до ліквідації підприємства. На нашу думку, в умовах кризи вдосконалення процедури банкрутства має також стати пріоритетом 2010 року.

Пріоритет сьомий — реформа держапарату. Ефективність здійснених реформ напряму залежить від ефективності роботи і професіоналізму державної служби. Можна сказати, що це реформа всіх реформ, бо прийняття законів у парламенті має гарантувати реалізацію цих законів на практиці.

Головна проблема в цьому контексті — це вимивання професіональних держслужбовців із системи державного апарату. Для цього є об’єктивні причини: часті зміни уряду призводили до регулярних звільнень і відсутності наступності виконаної роботи. Звичайно, це демотивує держслужбовців. У більшості розвинених країн політичний рівень керівництва відділений від рівня держапарату, і політики обмежені в прийнятті кадрових рішень у своїх відомствах. Це створює держслужбовцям набагато сприятливіші умови для роботи, зокрема можливість професійного та кар’єрного зростання.

Ця реформа має також сприяти оптимізації функцій інститутів державної влади, поділу повноважень і зон відповідальності.

Ми розуміємо, що для реалізації такої реформи потрібні лідер і сильна політична воля. В усіх країнах держапарат консервативний і сам себе не реформуватиме. Тому це найскладніша з перелічених реформ і, звичайно, її нелегко реалізувати в нинішній ситуації. Один із можливих оптимальних сценаріїв — починати реформування держапарату не повсюдно, а вибірково в тих сферах, де країна здійснюватиме ключові економічні перетворення. Проте відкладати реформу неможливо: в умовах кризи держапарат має працювати максимально ефективно.

Як уже згадувалося, названі сім пріоритетів — це не вичерпний порядок денний-2010 для України. Проте без цих реформ підвищити конкурентоспроможність країни й залучити довгострокові інвестиції, такі потрібні для виходу з кризи, буде непросто.