Платний вихід

Вікторія Руденко, "Контракти", №27, 2010

http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/4/27201012406.html

Вихід українських компаній на зарубіжні ринки капіталу під загрозою. Над світовою економікою нависла небезпека другої хвилі кризи. Цього разу проблема у благополучній Європі: фінансове становище деяких держав єврозони плачевне аж до банкрутств. У зоні ризику опинилися Греція, Іспанія, Португалія та Ірландія.

У травні європейська валюта вперше за 4 роки подешевшала до 1,21 USD/EUR. За кілька днів фондові ринки США, Азії та Європи обвалилися на 10 — 30%. Іноземні інвестори почали переводити свої заощадження у консервативніші активи (наприклад, у золото), відмовляючись від високоризикових вкладень.

Нестабільність у Європі відкоригувала плани українських компаній: з початку року про намір вийти на міжнародні ринки капіталу заявляли понад десяток вітчизняних емітентів. Серед них — Авангард, Agroliga Group, Агротон, Sintal Agri­cul­ture, Мрія, Дакор Агро Холдинг, ТММ, Bayadera Group, Кернел Груп. Проте втілити задумане вдалося не всім: наприкінці квітня 2010 року яєчний холдинг «Авангард» залучив на Лондонській біржі $187,5 млн, а Кернел Груп дорозмістила у Варшаві пакет акцій на суму $80 млн. Решта компаній відклали IPO.

Утім, експерти переконані — шанси залучити інвесторів цього року вітчизняні компанії мають. Попри не надто сприятливі умови проведення розміщення, інвестори у середньо- і довгостроковій перспективах ставляться до України позитивно.

Важко, та можливо

Залучення акціонерного капіталу, або вихід на IPO, цікавить вітчизняні компанії. Розміщувати єврооблігації, наприклад, можуть далеко не всі: боргове навантаження багатьох українських підприємств і без того високе. До того ж випуск бондів передбачає виплату купонів, а це додаткові видатки для компанії. Банківські кредити нині дорогі, а вимоги у вітчизняних фінустанов такі суворі, що відповідають їм лише одиниці. Ще одна причина, з якої власники компаній прагнуть вийти на IPO, — бажання реально оцінити вартість свого бізнесу. Як виявилося, колишні методи оцінки компанії у період кризи перестали бути ефективними. До того ж публічне розміщення — це шанс піднести імідж компанії, а заради гучного імені власники багато на що готові.

Посткризовий інвестор став набагато вибагливішим та вимогливішим. Часи, коли іноземці купували те, що їм пропонує ринок, закінчилися. Якщо до початку кризи 2008-го залучити акціонерний капітал на вигідних умовах було до снаги мало не всім охочим, то тепер у фаворі в інвесторів лише прозорі компанії з позитивною історією роботи на ринку. Важливою для потенційних покупців є і прозора структура влас­ників бізнесу. Особисте знайомство з топ-ме­недже­­ра­ми та власниками — ще один плюс.

Змінилися у 2010-му і критерії оцінки компанії: вартість бізнесу цього року буде істотно нижчою, ніж, наприклад, ще два роки тому. Раніше західні інвестори, які вкладали у ринки, що розвиваються, зокре­ма і в Україну, купували перспективу зростання ринку загалом. Україна для них була державою з величезним потенціалом зростання. Нині за можливість розвитку економіки країни загалом або якого-небудь окремого сектора вони платити відмовляються. Високо цінуються лише сильні сторони компанії порівняно з конкурентами і ті показники, на які підприємство може безпосередньо впли­вати (обсяг продукції, що випускається, прибутковість бізнесу, розширення ринку збуту).

Якщо компанія сильно відрізняється від своїх конкурентів — це сигнал замислитися. Часто бурхливе зростання або висока рентабельність порівняно зі середніми показниками по ринку досягаються штучно, і не завжди це позитивно впливає на бізнес. чимало інвесторів вкладали у банківський та страховий сектори у 2007–2008 роках, та пізніше зрозуміли, що розгалужена мережа філій, яка істотно підвищувала вартість фінустанови, може виявитися непрацездатною та малоефективною у кризовий період. Страхові компанії оцінювалася за обсягом зібраних премій, а на демпінг компанії та на її страхові резерви (точніше, на їх відсутність) ніхто не зважав.

Такі помилки виявилися фатальними: недалекоглядні інвестори змушені були фіксувати збитки. Тепер потенційні покупці уважно вивчають операційні показники компанії, грошові потоки, якість менеджменту, ризики, диверсифікацію ринків збуту, собівартість продукції та стійкість до коливання цін на неї.

До речі, тепер інвестори більше готові фінансувати не абстрактний розвиток бізнесу, а конкретні проекти. Причому якщо раніше покупці найчастіше лише побіжно переглядали бізнес-плани компанії, а цільове використання коштів надалі не відстежували, то тепер кожна копійка на рахунку. Інвестори контролюють реалізацію запропонованого проекту на кожному етапі.

Піди туди, не знаю куди

Найчастіше для залучення акціонерного капіталу українські компанії використовують Лондонську, Франкфуртську або Варшавську фондові біржі. У Франкфурті, наприклад, у 2007 році провела IPO на суму $105 млн компанія «ТММ», у Лондоні розміщувалися Fer­rexpo ($499 млн у 2007-му), Ми­ро­нівський хлібопродукт ($371 млн у 2008-му) і Авангард ($187,5 млн у 2010-му). На Варшавській біржі залучали кошти Астарта ($31 млн у 2006-му) та Кернелл ($220 млн у 2007-му).

Кожна біржа має свої переваги та недоліки. Розміщення коштів на Лондонській біржі — це найбажаніший, але водночас найвитратніший варіант. Тут зібрані найбільші інвестори зі всього світу, та доступ до них дорогий: вартість послуг юридичних, аудиторських, інвестиційних компаній, які допомагають підготувати IPO у Лондоні, досить висока (8–10% від суми розміщення).

Вийти на Франкфуртську біржу простіше. Вимоги до компаній лояльніші, а ціни нижчі (6–7% від залученої суми). Розміщення на німецькому майданчику приваб­ливе для невеликих та середніх компаній, що орієнтують свій бізнес на Європу. У Німеччині інвестори віддають перевагу компаніям таких секторів, як хімпром, фармацевтика, енергетика, машинобудування, нерухомість, IT, ритейл.

Серед плюсів Варшавської біржі — лояльні корпоративні вимоги до емітентів та дешева вартість виходу на ринок: проведення IPO тут коштуватиме компанії 4–6% від залученої суми. ВФБ позиціонує себе як аграрна біржа, що, безумовно, сподобається компаніям агросектору. Але великим емітентам, які прагнуть продати акції на суму понад $200 млн, у Польщі наразі нема чого робити.

У найближчі два-три роки альтернативою ВФБ можуть стати російські біржі, зокрема ММВБ. За словами керуючого партнера російської компанії «Універ Консалтинг» Ігоря Бондаренка, на російський фондовий ринок припадає 60% обсягу організованих торгів СНД та країн Східної Європи. Щоденний оборот на ММВБ становить $1,8 млрд: це вище, ніж на Варшавській та Сінгапурській біржах. Проведення IPO тут обійдеться компанії у 6–7% від суми розміщення.

«Шанси успішно провести IPO у Росії мають великі компанії машинобудівного сектора та гірничорудні компанії, яким важко продати свою історію у Лондоні», — вважає директор відділу інвестиційно-бан­ків­ської діяльності ІК «Трійка Діалог Україна» Ігор Петрашко. Крім того, розміщення в Росії дозволить компаніям у майбутньому випускати руб­леві боргові папери. Маючи рублеві надходження, набагато логічніше залучати фінансування в рублях, ніж брати кредити у доларах або євро.

А ось далекі Нью-йоркська та Гонконгська біржі найближчим часом навряд чи будуть цікаві для українців. У США, наприклад, суворе законодавство: доступ до біржі мають найбільші світові компанії або великі держпідприємства. Азіатських інвесторів теж цікавлять лише промислові гіганти. На початку 2010 року, наприклад, на Гонконгській біржі провів публічне розміщення найбільший у Росії виробник алюмінію — холдинг Русал. Компанія зуміла залучити $2,2 млрд. Зазіхнути на Гонконг могли б українські Мет­інвест і ДТЕК. Проте IPO для них — радше вихід на новий рівень розвитку, ніж гостра необхідність додаткового фінансування. Для публічного розміщення ці компанії чекатимуть кращих часів.

У вузькому колі

У 2010 — 2011 роках популярними будуть альтернативні майданчики, такі як New­Con­nect у Варшаві, Open Market у Франкфурті або навіть AIM у Лондоні. Саме тут розміщуватимуться невеликі компанії з капіталізацією $5–7 млн. Нині попитом у інвесторів, наприклад, на майданчику New­Con­nect користуються IT-компанії.

Альтернативні майданчики пропонують невеликим молодим компаніям спрощені умови залучення коштів. Зазвичай від емітентів потрібні лише щорічні та піврічні звіти за міжнародними стандартами, а також поточні звіти про події, що мали істотний вплив на фінансове становище компанії. Крім того, серед плюсів альтернативних майданчиків — мінімум формальностей і найкоротші терміни. Дозвіл на проведення IPO тут можна отримати протягом трьох-чотирьох місяців. Та й суми геть інші: тут можна залучити навіть $1–2 млн, тимчасом як на найбільших світових біржах йдеться про сотні мільйонів.

IPO на альтернативних майданчиках — крок до отримання лістингу на світових біржах: якщо компанія зарекомендує себе надійним та перспективним учасником фондового ринку, залучити інвестора на основному майданчику буде значно простіше.

Проте якщо власники компанії не впевнені, що компанія готова до IPO, а лістинг на одній зі світових бірж їм не такий уже й потрібний, оптимальний варіант у такому разі — приватне розміщення: продаж міноритарного пакета акцій 10–20 інвесторам. Ще два роки тому компанії, які здійснювали приватне розміщення, дозволялося не проходити міжнародний аудит, а вимоги до емітента були мінімальними. Але зараз, попри те що часто учасники такого пулу знайомі з особливостями ведення бізнесу в Україні, від компаній вони вимагають надати як мінімум аудийовану фінансову звітність за рік та стратегію розвитку компанії на найближчі три–п’ять років. Ризикувати західні інвестори не готові.