Піраміда розбрату

Інна Філіпенко, «День», №229, 2009

http://www.day.kiev.ua/289339/

Назвати точну цифру, скільки в нашій державі багатих та бідних громадян, ніхто із соціологів не береться. Але в один голос вони заявляють, що різниця між цими прошарками населення постійно росте: дається взнаки економічна криза, яка в першу чергу зачепила середній клас, впливає також існуюча система оподаткування, коли заможні та бідні однаково сплачують податки в державну казну. Ще один чинник, що формує соціальну нерівність, — рівень заробітної плати, адже різниця між тим, скільки отримує лікар та народний депутат, помітна неозброєним оком. Зважаючи на це, більшість українців (53%) зараховує себе до середнього класу й відводить собі місце на найнижчих драбинах так званої соціальної піраміди. Про це свідчать дані опитування, проведеного в рамках Міжнародної програми соціального дослідження Інститутом соціології НАНУ та Київським міжнародним інститутом соціології (у програмі бере участь 45 країн світу). Переважна більшість українців (88 зі 100 опитаних) віднесли себе до трьох найнижчих позицій піраміди з десяти запропонованих. І лише 1,5 % бачить себе на її вершечку, тоді як ідеальною моделлю суспільства фахівці називають ту, в якій найбільше людей ставить себе на верх піраміди, а її низ — зовсім нечисленний. Як зменшити різницю між багатими та бідними, чому більшість українців мають низьку самооцінку і в чому бачать можливості покращити свій соціальний статус, «День» запитав у старшого наукового співробітника відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України Ольги ІВАЩЕНКО.

— Пані Ольго, якою українці бачать соціальну піраміду і які чинники на це впливають?

— Нечисленна верхівка, небагато людей посередині й більшість унизу піраміди — таку модель розподілу в українському суспільстві зазначили 63%. Коли респондентів запитали, якою вони вважають ідеальну модель суспільства, вони зазначали той варіант, де переважна більшість людей знаходиться посередині, тобто українці відчувають, як це має бути. 30% респондентів обрали таку соціальну структуру, в якій велика кількість людей на верхівці й нечисленна кількість внизу, — це зовсім обернена піраміда, якою вона є насправді. Також ми цікавилися, чи існує, на думку громадян, суттєва різниця між багатими та бідними. Наявність гострого конфлікту між багатими та бідними відзначає 44% опитаних, між людьми на вершині та внизу суспільства — 49% респондентів, між керівниками та найманими працівниками — третина українців. На пряме запитання, до якого класу ви могли б себе віднести, близько 19% відповіли, що до нижчого середнього, майже третина (32%) — до середнього класу, і менше 2% — до вищого середнього класу, тобто більшість українців бачать себе на низьких рівнях соціальної піраміди. Щоб наблизити цю піраміду до ідеальної, на думку громадян, слід змінювати підходи держави до соціальної політики, яка має бути більш егалітарною. Дев’ять з десяти опитаних вважають, що зобов’язанням уряду є зменшення різниці між тими, хто отримує високі та низькі доходи. І ця точка зору превалює незалежно від регіону та типу поселення. Також 86% респондентів розділяють думку про те, що уряд зобов’язаний забезпечити прийнятний рівень життя для безробітних.

— Як ставиться населення до нинішньої системи оподаткування, наскільки це впливає на соціальне розшарування?

— Більша частина опитаних вважає, що оподаткування осіб із значними доходами є нижчим, ніж має бути насправді. Одна з причин цього — невідповідне оподаткування. Ще з 90-х років нам говорилося, що ми хочемо побудувати шведський соціалізм, який грунтується на прогресивному оподаткуванні. Якщо люди навіть не знають, як це називається, вони відчувають, що багаті мають платити більше, що не може бути надприбуткового й демонстративного багатства. На цьому будується соціально-демократичний устрій держави, коли багаті платять більші податки, завдяки чому зменшується різке розшарування суспільства. Коли ця відмінність нівелюється, тоді зменшується рівень конфліктності соціуму. Якщо різниця між багатими та бідними буде заглиблюватися, тобто чим більше буде бідних, тим більшою буде гострота конфлікту. Може дійти до різних форм громадянського виявлення непокори. Це не означає, що саме так і буде, але завжди про це треба думати. Тому демократія у передових державах будується на вирівнюванні суспільства. Але в Україні утворилася така піраміда, коли більшість населення уявляє себе на нижчих її щаблях, і це не змінюється уже протягом тривалого часу. Місце в соціальній піраміді залежить від доходів населення, які включають, крім заробітної плати, соціальні трансферти (пенсії, стипендії), дивіденди та комерційні доходи. До речі, останнім часом роль заробітної плати в формуванні індивідуального доходу зменшується. Це пов’язано з тим, що люди тривалий час працювали на кількох роботах, мали неоподатковані прибутки, багато хто живе за рахунок оренди житла тощо. Відповідно до свого стану зайнятості люди й розміщують себе на соціальній піраміді. На найнижчому її щаблі зараз бачить себе третина пенсіонерів, менше 10% працюючих респондентів, коли на перших трьох нижніх сходинках локалізувалась майже 75% пенсіонерів, до 40% працюючих і близько половини непрацюючих. На середніх щаблях ієрархії, за самооцінками респондентів, розмістились половина працюючих, третина пенсіонерів, майже кожен другий з-поміж тих, хто не працює, а це безробітні, студенти, домогосподарки та непрацездатні.

— Наскільки відрізняється самооцінка селян від самооцінки жителів міста? Від чого це залежить?

— Зараз колосальна кількість людей переведена в самозайнятість у сільській місцевості, тобто займається натуральним господарством, з якого вони не тільки живуть, а й заробляють. У економічному плані село взагалі не розвивається. Тому майже чверть жителів села бачить себе на найнижчому щаблі ієрархії. На п’ятій позиції бачить себе кожен п’ятий житель міста і лише 16% сільських мешканців. Загалом понад 60% селян розташовують себе на нижніх трьох щаблях ієрархії, що на 15% більше, ніж городян. Цікаво, що на двох найнижчих рівнях піраміди дещо частіше бачать себе жінки (29%), ніж чоловіки (22%). Певною мірою позначається також і освітній рівень. Так, на нижчі сходинки поставили себе 49% опитаних із середньою освітою, 67% з неповною середньою та майже вдвічі менше (35%) — із вищою. Дослідження ще раз довело, що освіта лишається важливим чинником соціальної мобільності й дає змогу людям відчувати своє соціальне становище більш позитивно.

— Що пропонують змінити громадяни, аби підвищити свій соціальний статус?

— Суспільство ніколи не може бути рівномірним, тому, власне, й говорять, що середній клас — це не наукова, а політична категорія. Тому що чим більший середній клас, тим більш справедливе суспільство. Люди тоді вільніші в своїх політичних орієнтаціях, важче піддаються маніпуляціям, а це вказує на здоров’я суспільства. Але зменшувати розрив між багатими й бідними треба. Коли формується культура бідності, коли в людей узагалі немає ніяких мотивів, щоб вирватися із цього стану, тоді позиція більшості громадян на нижчих щаблях консервується. На думку багатьох українців, уряд має вжити заходів до зменшення соціальної нерівності, і як буде змінюватися соціальна піраміда, — залежить від державної політики вирівнювання. Поки що невідомо, чи буде взагалі проведена податкова реформа, а від цього багато що залежить. Доки існує поняття надприбутків, що свідчить про нечесно зароблені кошти, поняття зароблених та «зроблених» грошей, — зрівняти суспільство буде складно. Тому все залежить від того, наскільки українська влада прийме до уваги цю проблему, адже у більшості країн світу інструментами для вирівнювання суспільства вважається оподаткування та справедлива оплата праці.

КОМЕНТАР

Катерина ОВЧАРЕК,
психолог Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту:

— Якщо порівнювати соціум, то рівень доходів, місце людини у соціальній піраміді — це тільки верхівка суспільного айсбергу. А говорячи про духовне багатство, не можна поставити його у якісь рамки, як це можна зробити з рівнем прибутків, кількістю грошей, які людина може витратити на відпочинок тощо. Завжди був дзвіноподібний розподіл людей на тих, хто зорієнтований на зовнішній світ, і тих, хто керується внутрішніми реаліями. Але треба бути і там, і там водночас, тобто не зовсім приземленим і не відірваним від практики. Наприклад, у східній філософії, коли говорять про людину та її роль у суспільстві, малюють лінію, якою з’єднують два ієрогліфи. Верхній означає небо, нижній — землю, а роль людини — бути провідником духовного і міцно стояти на землі. Тому у кожного свій ритм у житті, хтось має отримувати практичний досвід і допомагати реалізовувати його духовно, а хтось, хто кращий у духовній сфері, навчитися реалізовувати себе у зовнішньому світі. Те, що ми вимірюємо зовнішній рівень, це добре, але набагато важливіший — внутрішній. Важко назвати причини, чому люди зараховують себе на нижчі щаблі суспільства, це те ж саме, що дивитися на двері зсередини приміщення, коли зовні вони мають зовсім інший вигляд.