Основне питання інновації

"Український тиждень", №3, 2013

http://tyzhden.ua/World/70000

Страхи щодо сповільнення інновацій перебільшені, але потрібна постійна допомога держави

Свою добу запаморочливого технологічного прогресу ми зазвичай вважаємо найбільш інноваційною в історії людства. У нас є смартфони й суперкомп’ютери, величезні масиви даних і нанотехнології, генна терапія і пересадка стовбурових клітин. На науко­во-дослідницьку та конструкторську роботу уряди, університети і компанії разом витрачають близько $1,4 трлн на рік, що більше, ніж будь-коли раніше.

Але за останній час ніхто так і не спромігся на винахід, який за корисністю принаймні наполовину можна порівняти із зображеним на ілюстрації (див. «Туалетний тест»). Чисті лаконічні лінії, інтуїтивний інтерфейс користувача – так скромний сантехнічний пристрій змінив життя мільярдів людей. І геній винахідників кінця ХІХ – початку ХХ століття випродукував не лише сучасну сантехніку: тут і автомобіль, і літак, і телефон, і радіо, ­­і антибіотики…

Нинішній науці не вдалося сягнути таких самих висот, і саме тому дедалі більше мислителів заявляють, що темпи інновацій сповільнилися. Що цікаво – до числа песимістів входять не лише науковці на кшталт американського економіста Роберта Ґордона, який запропонував «туалетний тест» на цінність винаходів, а й підприємці, наприклад, венчурний капіталіст і один із перших інвесторів Facebook Пітер Тіль. Якщо рацію мають песимісти, то це дуже багато про що свідчить. Економіка може генерувати зростання шляхом нарощування складових: більше працівників, інвестицій, освіти. Але стійке збільшення випуску продукції на особу, необхідне для підвищення рівня доходів і добробуту, вимагає ефективнішого використання наявних ресурсів, інакше кажучи, інновацій. Якщо темпи інновацій і їхнього поширення сповільнюватимуться, то за інших незмінних умов те саме відбуватиметься й зі зростанням.

Апокаліптичні прогнози і статистика продуктивності

Відколи Мальтус напророчив землянам голодну смерть від перенаселення, людська винахідливість переконує в тому, що апологети кінця світу помилялися. Але нині вплив інновацій, здається, і справді загальмовує. Наприклад, в Америці очікувана тривалість життя з 1980-х років зростає повільніше, ніж на початку ХХ століття. Швидкість пересування (принаймні в багатих країнах) зараз часто нижча, ніж мало минуле покоління, – і це після різкого стрибка, що стався приблизно сто років тому. На думку Ґордона, на користь позиції песимістів свідчить і статистика продуктивності: вона поча­­ла зростати в середині ХІХ століття, розігналася на початку ХХ-го і зберігала досить високий темп до початку 1970-х років. Тоді продуктивність різко впала, наприкінці 1990-х трішки піднялася і в середині 2000-х впала знову.

Але ця модель не конче має бути такою безрадісною, як твердять нам пророки кінця світу. Очікувана тривалість життя і далі збільшується навіть у багатому світі. З електрифікацією продуктивність зростала не рівномірно, а ривками: після 2004-го її падіння, вочевидь, радше було спричинене економічною кризою, ніж браком нових винаходів. Понад те, зарано скидати з рахунків інноваційний ефект нинішньої доби.

Внесок цього покоління до скарбниці технологічного прогресу здебільшого полягає в інформаційних технологіях (ІТ). Приблизно як колись електрифікація змінила світ, давши змогу застосовувати енергію на значній відстані від її джерела, так і комп’ютерні та комунікаційні технології змінюють наше життя і роботу, забезпечуючи людям змогу здійснювати обчислення і мати доступ до даних, про які, не маючи ІТ, годі було й мріяти. Але, як і у випадку з електрикою, компаніям і підприємствам потрібен час, аби навчитися сповна ними користуватися, тож може минути не один десяток років, доки їхній вплив стане повністю відчутним.

Потужність комп’ютерів вже сприяє досягненню вражаючих успіхів далеко за межами ІТ. Тривимірний друк може стати передвісником нової індустріальної революції. Транспортні засоби з автономним керуванням, як-от безпілотний «гугломобіль», вже за десятиріччя можуть заполонити вулиці і дороги. А сучасні високотехнологічні протези за вправністю швидко наздоганяють живі людські кінцівки.

І хоча наразі зарано судити про те, наскільки велику роль відіграватимуть ці винаходи, глобалізація має зробити наш час плідним на інновації. Зараз до роботи залучено значно більше голів, ніж сто років тому: у гонитві за створенням новинок до американських і європейських винахідників приєдналися їхні колеги з Японії, Бразилії, Індії та Китаю.

Інвестувати не «по-маленькому»

Тому є всі підстави вважати, що у ХХІ сторіччі інноваційні соки нуртуватимуть. Але є і причини остерігатися перепон. Найбільша небезпека – держава.

Коли державний апарат був меншим, інновація була легшою справою. Промисловці могли запроваджувати нові технологічні процеси або міняти дизайн продукту без страху перед якимось чиновником з міністерства, який прийде і заявить, що порушено такий-то параграф такої-то інструкції. Добре, що нині фармацевтичні компанії проходять суворі перевірки, а викиди промислових підприємств перебувають під контролем. Але бюрократія, як правило, продукує значно більше норм, аніж потріб­­но для загального добра; у бюрократичних нетрях інновація гине. Навіть численні правила, створені для допомоги новаторам, не працюють як слід. Наприклад, західна система захисту інтелектуальної власності геть незугарна, бо дозволяє видавати надто багато патентів на винаходи сумнівної якості.

До того ж держава виявилась, на диво, нездатною відкритися інноваціям. Продуктивність не покращується здебільшого в державному секторі. Профспілкам часто вдається заборонити владі навіть оприлюднювати показники успішності, що за інших обставин заохочувало б керівників підприємств до інновацій. Інформаційні технології мають величезні можливості для сприяння зростання продуктивності в охороні здоров’я та освіті, якби, звісно, ці галузі були відкритішими для змін.

Швидке зростання в багатому світі до 1970-х років підтримувалося за рахунок державних видатків на інфраструктуру (включно з каналізаційними системами) і основну дослідницьку роботу: і комп’ю­тер, і інтернет, і зелена революція в харчовій технології – всі вони виросли з науки, яка не ставила перед собою жодних комерційних цілей. Найяскравішим прикладом інноваційного потенціалу державного фінансування є війни. Гірко-солодке підтвердження цьому – вражаючі успіхи в конструюванні та використанні безпілотних літальних апаратів (дронів) і технологіях протезування, не кажучи вже про реактивний двигун. Навіть у нинішні часи економічної скрути все одно потрібно знаходити кошти на основну дослідницьку роботу в таких галузях, наприклад, як уловлювання і зберігання вуглецю.

Якщо держава успішно вирішує ці питання (не заважає підприємцям, реформує державний сектор і розумно здійснює інвестиції), то віддача може бути величезною. Ризик можливості сповільнення інновацій реальний, але його можна уникнути. Станеться це чи ні? Як і в більшості аспектів долі людства, відповідь залежить від нього самого.