Наші інвестиційні реалії

Ірина Беззуб, Україна БІЗНЕСРевю, №36-37, 6.08.09

Сьогодні українська економіка потребує інвестицій, але надати держава їх практично неспроможна, тому надії покладаються на іноземні капіталовкладення

Однак внутрішньополітичні чвари та світова фінансова криза можуть звести нанівець надії вітчизняних підприємців на отримання фінансових вливань із-за кордону.
 У 2008 фінансові ресурси Україна отримала з 124 країн світу. Обсяг прямих інвестицій становив $35,723 млрд. Вони надійшли, вже традиційно, з Європейського Союзу, зокрема, Кіпру – $7 682,9 млн., Німеччини – $6393,8 млн., Нідерландів – $3180,8 млн., а також Росії та США.
 На жаль, прогнози експертів щодо інвестування вітчизняної економіки у 2009 невтішні: за різними оцінками, очікується максимум $4–5 млрд. За даними Світового банку, через різноманітні перепони для бізнесу за цим показником Україна опинилася на 145 місці серед 181 країни.
Німецькі експерти, зокрема, директор Східноєвропейського інституту з Реґенсбурга Фолькгарт Вінсентц відзначив, щонинішнього року обсяг іноземних інвестицій в нашу країну становитиме половину минулорічних надходжень, а враховуючи фінансову кризу, можна впевнитися, що інвестиції підуть, скоріше за все, на врятування економіки, ніж на її розвиток. Експерти ООН також констатують, що Україна катастрофічно втрачає довіру інвесторів через спад промислового виробництва, зростання інфляції, знецінення національної валюти, падіння фондових індексів.
Існують прогнози, що до кінця року у нас залишиться не більше половини реально функціонуючих банків, інші будуть вимушені припинити діяльність або ж будуть поглинуті конкурентами.
Іноземні інвестори почали залишати Україну не лише через економічну кризу, але й вкрай високий рівень корумпованості урядовців. З початку фінансової кризи тільки ізраїльські компанії втратили на українському ринку майже півмільярда доларів, тому більшість з них змушена відмовитися від подальшої співпраці.
Виходить так, що поки зростання української економіки приносило високі дивіденди, зарубіжні інвестори "закривали очі" на корумпованість місцевих урядовців різних рівнів. Сьогодні ж в умовах кризи вкладники капіталів шукають максимальної прозорості інвестиційних схем, сумніваючись у тому, що українська влада зможе це забезпечити.
Діана Смахтіна, директор компанії SigmaBleyzer, вважає, що будь-який серйозний інвестор, перш ніж прийти в Україну, аналізує стан фондового ринку. Для інвесторів "прямого призначення" головне завдання перед прийняттям інвестиційного
рішення – визначити приріст коштів при поверненні інвестицій. До уваги беруться галузеві, регіональні, політичні ризики та ситуація на фондовому ринку, хоч би в якому зародковому стані він перебував. Треба, на жаль, визнати, що сьогодні український уряд не повністю розуміє значення фондо вого ринку для економіки держави.
Отже, Україні необхідно у найкоротші терміни створити стратегію бізнес-розвитку, яка дасть змогу провести в країні своєрідне інвестиційне перезавантаження; можливо, створити для цього потужну структуру, яка взяла б на себе повну відповідальність за просування України на інвестиційному ринку і за побудову нового інвестиційного іміджу.
За умови грамотного підходу і постійних пошуків надійних інвесторів привабливим місцем розміщення капіталів з усього світу навіть в умовах кризи спроможні стати українські регіони. Щоб успішно реалізувати подібну стратегію залучення інвестицій і впровадження антикризових заходів потрібно ліквідувати так званий "податок на інвестиції". Ідеться про принцип яким користуються багато місцевих рад, найчастіше у випадках, коли не вистачає коштів для реалізації соцпрограм. Країна з надзвичайно низьким рівнем інвестицій на душу населення має надавати пільги інвесторам, поки інвестиції не становитимуть $15–20 тис. На душу населення. І вже тоді можна вдаватися до обмежень певних напрямів.
Втім, українські інвестиційні реалії сьогодні характеризуються не лише проблемами. Зі слів Григорія Немирі, віце прем’єр-міністра у справах європейської та міжнародної інтеграції, існують всі підстави вважати, що завдяки спільним зусиллям уряду України та національного бізнесу міжнародне інвестиційне співтовариство переконається: перспективи та вигоди інвестування в Україну значно перевищують наявні ризики. Прем’єр-міністр, з свого боку, висловлює сподівання, що в ці важкі часи справжні партнери України примножу ватимуть інвестиції, а не згортатимуть свій бізнес. Так, більшість європейських країн, які мають в Україні дочірні банки, прийняли рішення про внесення до їхніх статутних капіталів
майже 2 млрд дол.
Європейський банк реконструкції і розвитку у 2009 планує залучити до економіки України інвестицій на суму 1 млрд євро. І надалі він планує працювати з банками, щоб кредитувати українську економіку. До слова, сьогодні ЄБРР – найбільший фінансовий інвестор в Україні: на 1 березня ц.р. він уклав зобов’язань на суму 4,4 млрд євро через 173 проекти.
Про мільярди доларів надходжень в економіку почали говорити, щойно стало відомо, що Україна прийматиме чемпіонат
Євро-2012. Однак реалізація цих позитивних прогнозів викликає і сумніви. Україна, дійсно, має чудовий лотерейний квиток,
який обіцяє швидку окупність вкладених інвестицій, але прибутковість та успішність реалізації чемпіонату залежить від злагодженості дій української влади та від стабільності економічного розвитку країни загалом. Щоправда, подейкують і про запровадження певних податкових преференцій для іноземних інвесторів, які готові вкладати в Євро-2012. Проти цього варто заперечити: і внутрішні, і зовнішні інвестори повинні мати рівні умови роботи на ринку.
Визначилися ще кілька напрямків іноземних інвестицій в українську економіку. Скажімо, німецькі підприємства зацікавлені взяти участь у модернізації української газотранспортної системи. До перспективних галузей економічного співробітництва зараховують сільське господарство і харчову промисловість. І, звичайно, – залучення західних компаній до приватизації українських підприємств.
Ну, а проблеми, що перешкоджають цьому процесу, ті ж самі: недосконалість українського законодавства, а також високі ризики для безпеки цих інвестицій.
Скажімо, приплив інвестицій з Кіпру і Швейцарії може свідчити про початок повернення українських грошей в Україну вітчизняним бізнесом для підтримки своєї діяльності в період кризи. Не виключений також різкий приплив капіталів для президентської виборчої кампанії.
Глобальна криза та світове падіння цін на нафту стимулюють і бізнесменів з країн Перської затоки шукати нові проекти для інвестицій. До їхнього поля зору потрапляє і Україна, яка, попри всі недоліки, має величезний потенціал у галузі інноваційних розробок. У сферу пріоритетних інвестиційних інтересів країн Перської затоки входять сільське господарство, виробництво будівельних матеріалів, металургія, енергосберігаючі та інноваційні технології, рекреаційні проекти на узбережжі, великі інфраструктурні проекти. Розмір інвестицій – від 50 млн. дол.
Є приклади американської інвестиційної діяльності в Україні. Інвестиційна компанія P&S Group з Словенії має намір інвестувати в наш середній і малий бізнес 20–30 млн євро., спрямовуючи інвестиційну політику на задоволення потреб кінцевих споживачів — а отже, в такі галузі, як фармацевтика, логістика, фінансові послуги, IT тощо. Чеська Республіка готова інвестувати 5 млн крон в Закарпаття. Нині тут вже працюють 75 підприємств з чеськими інвестиціями, обсяг яких перевищив 7 млн дол.
Шведські компанії мають намір вкласти 20 млрд євро в розвиток проектів з екології  та альтернативних джерел енергії, а 700 млн євро – в проекти зі сміттєпереробки.
Отже, є підстави сподіватися, що збільшення іноземних інвестицій пришвидшить темпи економічного зростання, збільшить податкові надходження, які країна використає для покращення рівня життя і добробуту громадян. І, можливо, є надії сподіватися, що ринок інвестицій вийти з кризи оновленим.