На фронті без змін

Олена Струк, "Контракти", №48, 2009

http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/34/48200912096.html

Далекоглядні гравці використовують поточну ринкову ситуацію для поліпшення своїх портфелів якісними й дешевшими активами. Власне, це ні для кого й не секрет. Ще на початку кризи інвесткомпанії почали спішно зміцнювати свої M&A-команди, які, втім, так і залишилися без роботи.

Логіка поведінки власників підприємств під час фінансової кризи виявилася зовсім іншою, а тому очікуваної перестановки сил в українській промисловості так і не відбулося. Компанії-лідери в більшості галузей не змінилися, як і їхні власники. Вони зуміли пристосуватися до життя в умовах нестабільного попиту й ускладненого доступу до позикових ресурсів, і не позбувалися в паніці навіть проблемних активів.

Міцна хватка

Криза не спровокувала глобальних змін у ключових для української економіки галузях — металургії, хімії та машинобудуванні. Лише одне підприємство змінило власників — Донецький електрометалургійний завод «Істіл». На початку 2008 року російський бізнесмен Вадим Варшавський викупив актив у пакистанської групи ISTIL. Разом з ДЕМЗ йому дісталися невеликі сталепрокатні заводи у Великій Британії, орендовані портові потужності в Україні та гонконгський трейдер. Вартість угоди, яку фінансував Альфа-Банк, перевищила $1 млрд. Вадим Варшавський так і не зміг погасити кредит під купівлю активів, і підприємство перейшло у власність банку. Втім, вартість метзаводу не покриває боргу бізнесмена, який можуть з нього стягнути. Багато підприємців переконалися, що робити великі придбання на позикові кошти — небезпечна стратегія зростання, яка може істотно послабити бізнес під час спаду світової економіки. Так само, як і скупка низькоякісних активів за завищеними цінами на піку зростання.

Запоріжсталь — ще одне металургійне підприємство, де могла б відбутися зміна власників, якби кон’юнктура ринку була більш прийнятною. Едуард Шифрін та Алекс Шнайдер давно підшукують покупця на актив. У заводу немає власної сировинної бази, а тому його витрати на виробництво сталі вищі, ніж, наприклад, у вертикально інтегрованих Криворіжсталі та Азовсталі. Власники активу поки що не змогли знайти гідного покупця. «Зараз завод можна оцінити приблизно в $1,4–1,7 млрд, а торік за такі підприємства пропонували в 1,5–2 рази більше. Ймовірно, власники Запоріжсталі вважають нинішні ціни заниженими, тож вирішили залишити актив», — пояснює аналітик BG Capital Євген Дубогриз. До речі, саме через неадекватну оцінку активів зірвалися кілька угод на світовому ринку M&A. Оцінка вартості компаній за методом майбутніх грошових потоків і за ринковими мультиплікаторами, які до кризи були найбільш затребуваними, більше не відображають реалій.

Та й покупців на великі промислові активи поменшало. Фінансові ресурси є в транснаціональних компаній, але їм, за словами експерта, за нинішньої цінової кон’юнктури вигідніше будувати заводи з нуля в низьковитратних Китаї та Індії. Вартість будівництва інтегрованого метзаводу потужністю 4 млн т сталі на рік — $1,5 млрд, у той час як вже існуюче підприємство коштуватиме $3–3,5 млрд.

Обмежені можливості для залучення коштів — ще одна причина відсутності великих угод на ринку. Масштабні злиття й поглинання зазвичай потребують кредитних грошей. У 2005 році Mittal Steel заплатила за Криворіжсталь $4,8 млрд, більше половини становили залучені кошти.

У кризу компанії шукали нового інвестора здебільшого від безвиході. За словами аналітика BG Capital Олександра Паращія, зміна власника може відбутися на машинобудівному заводі «Азовмаш», що гіпотетично міг би зацікавити, наприклад, вітчизняні вагонобудівні заводи або російських гравців. У підприємства виникли проблеми з погашенням заборгованості. Лідер важкого машинобудування України за 9 місяців 2009 року вдвічі скоротив обсяги виробництва. При цьому підприємство звільнило 4 тис. працівників. Ситуацію на Азовмаші може змінити заплановане створення СП із казахстанським Акмолинським вагоноремонтним заводом. У проекті братиме участь Казахстанська залізниця. Перевізник обіцяє оновлювати парк вагонами, випущеними на спільному підприємстві.

У хімічній промисловості також без змін. Постраждав під час кризи Дмитро Фірташ, утім, не через рецесію. На початку осені 2009-го уряд вирішив повернути в державну власність кілька підприємств хімічного комплексу, контрольованих бізнесменом — Іршанський ГЗК і Вільногірський ГМК. У вересні сплив термін дії договорів про оренду цих підприємств, і Фонд держмайна з Мінпромполітики відмовилися їх подовжувати. Кабмін на базі комбінатів планує створити держпідприємства, які згодом можуть увійти до структури державної акціонерної компанії «Титан України». Є й альтернативний варіант розвитку подій. Підприємства можна продати, поповнивши скарбницю. Віктор Вексельберг уже давно не приховує своєї зацікавленості в цих активах. Втрачаючи ГЗК і ГМК, Дмитро Фірташ лишається без сировинної бази для Кримського Титану, акціонером якого є австрійський холдинг OstChem, пов’язаний з підприємцем.

«Усі очікували, що зміна власників компаній стане актуальним явищем у кризу — акціонери позбуватимуться проблемних активів. Але власники не поспішають продавати свої підприємства. Навпаки, ринок злиттів і поглинань затих. Акціонери не готові продавати активи за тими цінами, які пропонують покупці. Компанії воліють займатися реструктуризацією боргів», — визнає Олександр Паращій.

Кредитори часто йдуть назустріч позичальникам, адже підприємствам просто нічим віддавати борги. Водночас є шанс, що після закінчення кризи платоспроможність компаній відновиться. Кредитори погоджуються на відстрочки, а тому у власників не виникає жорсткої необхідності продавати активи за заниженими цінами.

Броунівський рух

Навіть у найбільш постраждалих від кризи галузях лідери не змінилися. І хоча експерти очікували, що економічний спад дасть шанс середнім компаніям, потіснити провідних гравців мало кому вдається. Значні зміни відбулися з ритейлом, хоча й торкнулися здебільшого компаній другого ешелону та регіональних мереж, а також ритейлерів, які розвивалися переважно за рахунок позикових коштів.

Банки, які кредитували роздрібні компанії, тепер намагаються схилити їх до обміну зобов’язань на частку в бізнесі. Багато гравців зараз постали перед вибором — передати частку фінустановам чи провести технічне банкрутство. Другий шлях обрав Караван. З 2008-го по 2010-й компанія планувала відкрити 18 гіпермаркетів, для чого вийшла на ринок запозичень. Торік мережа випустила облігації на суму 130 млн грн, взяла кредит в Укрексімбанку. Однак у 2009-му Караван не зміг погасити облігації серії А (30 млн грн), до того ж у нього виникли труднощі з виплатою купона за облігаціями серії С (130 млн грн). Для продовження господарської діяльності компанії довелося створювати нову юридичну особу.

Нового власника отримала мережа «Амстор», яка належала Едуарду Шифріну, Алексу Шнайдеру (Midland Group) і Володимиру Вагоровському. Midland Group відмовилася від своєї частки на користь Смарт-холдингу Вадима Новинського. За деякими оцінками, борг компанії становить $250–300 млн. Інвестор виявився вельми доречним. Тепер мережа озвучує нові грандіозні плани розвитку. Протягом п’яти років Смарт-холдинг розраховує збільшити кількість магазинів з 25 до 50 і вийти, зокрема, у Київ, Одесу, Дніпропетровськ і Львів.

На свою частку ринку претендують і новачки — колишні власники компанії «Сандора». Ігор Беззубий і Раймондас Туменас інвестують $100 млн у створення 20 супермаркетів мережі Novus. У лютому 2008 року BT Invest придбала невелику роздрібну мережу «Райцентр» у Західній Україні. А наприкінці року — найбільшу мережу Севастополя «Ален».

Не зазнає фінансових труднощів і Ашан. Мережа гіпермаркетів займе площі магазинів «О’Кей» у Києві, Кривому Розі, Запоріжжі та Сімферополі. О’Кей-Україна згорнула свій бізнес ще в липні. Ритейлер шукав інвестора, але через великі борги перед кредиторами й постачальниками гіпермаркети було закрито. Їхній власник зміг лише передати права оренди торговельних приміщень.

Зараз вдалий час для захоплення частки ринку інших гравців, які були змушені вийти з бізнесу через велике боргове навантаження. Моментом скористалася компанія «Євротек», яка придбала чернігівську мережу «Союз» і львівську «Інтермаркет». Польський інвестфонд Abris Capital купив мережу «Барвінок». Активи в ритейлі подешевшали в середньому вдвічі, у мереж немає вільних коштів, відтак вони стали набагато поступливішими.

Поки що компанії, які займалися скупкою активів у кризу, не можуть посунути лідерів — Fozzy Group і мережу супермаркетів «Фуршет». І все ж таки в них з’явилася можливість відвоювати частку ринку в старожилів, які на відміну від загарбників, відклали стратегію активної експансії.

Наприклад, мережа побутової техніки «Ельдорадо», яка теж змінила власника протягом року (їм стала чеська компанія PPF Group), на площах Домотехніки, що залишила український ринок у 2009-му, планує відкрити 18 магазинів. Це допоможе Ельдорадо наблизитися за кількістю торгових точок до лідера сегмента ГК «Фокстрот» і збільшити ринкову частку у фінансовому вираженні на 4%. Якщо розрахунки справдяться, то відбудеться перша значна зміна в розстановці сил на ринку з початку кризи.

Доживемо до понеділка

У деяких секторах зміни будуть помітні не раніше ніж за півроку. За словами генерального директора девелоперсько-будівельної компанії ТММ Миколи Толмачова, на будівельному ринку за час кризи були укладені лише одна-дві угоди, подробиць яких ринок не знає. «Галузь зараз перебуває в стані різнополярного руху. Одні компанії ще не оголосили про зростання, інші — про падіння оборотів. Зміни на ринку відбуватимуться ще півроку. Вони приховані й неочевидні», — зазначає експерт.

Проте після закінчення цього строку ми можемо побачити новий ринок з новими гравцями й лідерами. Наслідки кризи не до кінця проявилися й у фінансовому секторі. Головна тенденція — поступове згасання дрібних гравців і посилення впливу державного капіталу в банківській системі. Тимчасова адміністрація введена вже в 17 фінустановах. У 2009 році уряд витратив 9,4 млрд грн на рекапіталізацію трьох банків (Родовід Банку, Укргазбанку і банку «Київ»). При цьому нові власники з’явилися тільки у двох проблемних фінансових організацій. Промінвестбанк був куплений російським «Внешэкономбанком», а дрібний Національний кредит — структурами, пов’язаними з братами Клюєвими та Андрієм Оністратом, колишнім управляючим київської обласної філії Укрсоцбанку.

«Половина банків із топ-20 і далі зазнають значних труднощів. Їхні баланси скорочуються. А це шанс для нових гравців, які прийшли з новим капіталом і мають ліквідність. Адже інші змушені займатися поверненням боргів», — коментує віце-президент Dragon Capital Максим Нефьодов. За його словами, більшість банків, у яких працює тимчасова адміністрація, пройдуть через процедуру банкрутства. Такі активи не становлять цінності для інвесторів, хіба що окремі їх частини, не обтяжені боргами.

Фінансовий сектор зараз не користується популярністю в інвесторів. У багатьох є мандати, які прямо забороняють інвестувати в цю сферу. Але це лише одна з причин відсутності інвесторів на ринку злиттів і поглинань. «Ніхто не хоче купувати актив у напівмертвому стані. У таких умовах знайти інвестора навіть для великих Надра Банку або Укрпромбанку практично неможливо», — міркує Максим Нефьодов.

Найпомітнішою подією на страховому ринку стало входження Миколи Лагуна в акціонерний капітал СК «Оранта». Власник Дельта Банку придбав 45% акцій страховика та має намір збільшити свій пакет до контрольного. У цілому ж ситуація на ринку пов’язана не зі зміною власників страхових компаній, а з банкрутствами або дуже поганим станом багатьох раніше відомих гравців.

«Консолідація у страховому секторі ще буде. Її ініціаторами можуть стати найбільші компанії — Оранта, Акса, Allianz Україна, Vienna Insurance Group. Але цього не станеться в найближчі півроку. Поки можна прогнозувати лише одну-дві угоди точкового характеру, причому компанії купуватимуть спеціалізованих гравців, які працюють, наприклад, у сегменті медичного страхування тощо», — пояснює експерт. Більшість активів, виставлених на продаж, перебувають у такому жалюгідному стані, що навіть падіння вартості компаній не виглядає для інвестора привабливим.