Мистецтво інвестувати

Олег Мальський, Forbes, 09.07.2014

http://forbes.ua/ua/opinions/1374403-mistectvo-investuvati

Що потрібно знати, перш ніж вкладати гроші в арт-об'єкти

Кожен більш-менш успішний бізнесмен на певному етапі свого життя замислюється й починає купувати предмети мистецтва. Такі покупки не лише тішать око, а й вважаються елементом хорошого тону та виявом гарного смаку. Зізнаюся: і сам маю слабкість до колекціонування сучасного українського живопису та карпатської школи.

Теоретично покупців мистецтва можна розділити на три умовні категорії.

Бізнесмени з першої категорії купують тільки для себе, збирають колекцію, хочуть передати її поколінням. Ці люди, хоч і приділяють чималу увагу вартості цієї колекції, не женуться за прибутком.

Другий тип – мішаний: для себе і заробити. Колекціонери збирають виключно ті предмети мистецтва, які подобаються їм особисто, але за хорошого ринку й високої ціни не проти й розлучитися з ними.

Третій тип покупців купує предмети мистецтва, насамперед щоб заробити. До нього належать і класичні інвестори, й арт-інвестфонди.

Для будь-якого з цих типів покупців є низка юридичних завдань. Предмет art-law, або право мистецтва, унікальний у пострадянських країнах, але проявляється дедалі більше.

Колекціонери, які збирають колекцію для себе, як правило, основну увагу приділяють походженням картин, і, відповідно, головний акцент їхньої діяльності – все-таки на провенансі. За статистикою, приблизно 45% колекціонерів прагнуть купувати картини саме на аукціонах, де походження предмета торгу гарантоване. Хоча добре відома історія купівлі 2005 року паном Вексельбергом у Лондоні на «Крістіс» підробки картини Бориса Кустодієва за 1,7 млн фунтів стерлінгів (майже $3 млн).

Щоб підтримувати вартість колекції, необхідно видавати її публікації, проводити виставки. Будь-яке пересування предметів мистецтва – як через кордон, так і в галереї чи виставкові зали – потребує правильного оформлення, не кажучи вже про страхування.

Такі колекціонери на певному етапі замислюються над тим, що буде з колекцією після них. Часто створюються трасти, завдання яких – забезпечити збереження предметів мистецтва. Такий траст, як правило, управляє колекцією, а також працює над підвищенням її вартості, здаючи в оренду музеям, проводячи виставки тощо.

Гарні гроші
Інвестори, які купують предмети мистецтва, щоб отримати прибуток, дотримуються іншого підходу. Фактично їм усе одно, який саме предмет мистецтва вони купують – старі книжки, антикварні меблі, чи це український, російський, ісламський чи європейський художник. Найголовніше – вартість. На жаль, такі інвестори діють на свій страх і ризик, покладаючись в основному на власну інтуїцію.

У західних країнах давно існують арт-фонди, які диверсифікують цей напрямок. Перший такий фонд – «Ведмежа шкура», створений у Франції 1904 року, – придбав приблизно 100 картин імпресіоністів. Коли через десять років картини продали, їхня середня дохідність становила близько 13% річних.

У такі фонди продовжують інвестувати пенсійні фонди розвинених країн. Дохідність може становити 5–15% річних. У суперуспішних фондів прибуток може сягати 30–50% річних.

У світі є понад 50 таких фондів. Як правило, зібравши пул інвесторів, які вносять від $100 000 до $300 000, фонд скуповує низку колекцій. Підхід до скуповування може бути дуже різним – або диверсифікація за періодами та напрямками, або вибірка за однією країною, одним регіоном, але з різних періодів, а можливий і просто опортуністичний підхід. Найдорожча робота в портфелі, як правило, не має займати понад 10–15% вартості всіх колекцій.

Створення й управління такого фонду також потребує юридичної роботи, оскільки є специфіка інвестування в предмет мистецтва. Незважаючи на те, що ринок колекціонування в Україні доволі хаотичний, він набирає обертів, і обсяг юридичної роботи, пов'язаної з арт-ринком, також збільшується. Я сам як колекціонер стикаюся з питаннями, пов'язаними з оформленням колекції, із перевіркою провенансу, із фіксацією історії, зі здаванням колекції в оренду, зі створенням фондів, трастів для утримання колекцій, управління колекцією, а також трапляються суперечки, пов'язані з творами мистецтва.

На жаль, цей механізм в Україні поки що не сильно поширений і не дуже прибутковий. У Росії є низка таких фондів, фактично вони діють як пайові фонди.

Зібравши колекцію, фонд керує нею від трьох до десяти років. Після цього він, власне, починає заробляти, розпродаючи її. Як правило, такий фонд не буває збитковим. Існує думка, що інвестиції в мистецтво – значно стабільніші, ніж інвестиції в акції. Фондові ринки можуть зруйнуватися, а твори мистецтва завжди щось коштуватимуть.