Консолідація депозитаріїв — шлях до розвитку

Андрій АЛексєєв, "Дзеркало тижня", №40, 2009

http://www.dt.ua/2000/2040/67466/

Наприкінці жовтня 2010 року мало припинити існування в Україні акцій у документарній формі. На цей час, відповідно до ухваленого рік тому закону про акціонерні товариства, всі вони мали бути знерухомлені. Аби було зрозуміліше, це все одно, що скасувати готівку, а натомість здійснювати безготівкові розрахунки.

Чи може облікова система України впоратися з поставленим завданням і за 13 місяців, які лишилися, підготувати такий перехід? Експерти сумніваються. Проте є один, і досить важливий, елемент облікової системи, де події розвиваються досить динамічно, — так званий верхній рівень депозитарної системи. Депозитаріїв в Україні сьогодні три, що робить цю систему надто складною. Тому головною новиною вересня стало проведення зборів акціонерів Всеукраїнського депозитарію цінних паперів (ВДЦП), створеного навесні 2008 року Національним банком, найбільшими банками і двома біржами. Вони стали останнім етапом об’єднувального процесу з найстарішим українським депозитарієм — Міжрегіональною фондовою спілкою (МФС).

Про цю подію, подальші плани ВДЦП і проблеми ринку ми поговорили з головою правління ВДЦП і МФС Миколою ШВЕЦОВИМ.

— Після того як навесні цього року акціонери МФС схвалили злиття з ВДЦП, виникли побоювання, що реалізувати його на практиці не вдасться: зберігачі, які не є банками, побоюються залишитися на узбіччі цього процесу і всерйоз погрожували заблокувати об’єднувальний процес у судах. Як удалося розв’язати цю проблему?

— Справді, на певному етапі виникли побоювання групи акціонерів МФС із приводу ціни обміну акцій МФС на акції ВДЦП і представництва зберігачів-небанків (чия частка в капіталі невелика) в управлінні депозитарієм. Та ці проблеми не були невирішуваними, що й показав подальший розвиток подій.

У результаті за підсумками додаткової емісії частка банків у статутному капіталі ВДЦП знизилася із 70,6 до 55,66%, тоді як організаторів торгівлі зросла з 4,4 до 8,95%, зберігачів, які не є банками, — із нуля до 10,24%. При цьому наглядова рада депозитарію з 14 осіб формується навіть за суворішими квотами: по четверо — від банків і небанків-зберігачів, троє — від Національного банку України, один — від Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) і двоє — від бірж.

Ще одною домовленістю, закріпленою рішенням зборів і статутом, стало створення Ради учасників. Вона об’єднує акціонерів, котрі мають ліцензію зберігача, тобто і банки, і торговців, і акціонерів, які мають ліцензію біржі. І в цій раді кожен учасник має один голос, фактично роблячи цей орган елементом саморегулювання.

Таким чином, у результаті тривалих переговорів удалося створити стабільну модель, у якій однаковою мірою представлені інтереси всіх учасників ринку. Залишилося лише зареєструвати нову емісію в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку та остаточно завершити процес об’єднання.

— Які основні завдання стоять перед ВДЦП?

— Мабуть, основних завдань кілька. Перше — це підвищення рівня обслуговування клієнтів до стандартів, прийнятих у світі. Ми постійно вивчаємо світовий досвід і хочемо все краще, що напрацьовано депозитаріями розвинених країн, адаптувати і впровадити в українській депозитарній системі. Депозитарна система має бути ефективною і надійно захищати права інвесторів. Окрім додаткового стимулу українським учасникам фондового ринку до активнішої роботи, це підвищить інтерес зарубіжних інвесторів до українського фондового ринку. Цим ми зробимо свій посильний внесок у залучення інвестицій в Україну.

Друге завдання — розв’язати проблеми, поставлені перед нами Законом «Про акціонерні товариства», хоча частину з них ефективніше було б зняти, внісши зміни як до цього закону, так і до закону про Національну депозитарну систему.

От приклад. Сьогодні законом про АТ на депозитарії покладено функцію з проведення зборів акціонерів, хоча вона абсолютно не притаманна депозитаріям і жоден депозитарій у світі не виконує цієї функції. Завдання депозитарію — забезпечити список власників на певну дату. Усе. Питання ж проведення зборів — це хліб професійних учасників ринку. Такі послуги мають надавати зберігачі, якщо вони хочуть, і консалтингові фірми, на які, як я сподіваюся, буде перетворено частину реєстраторів.

Третє важливе завдання — підтримка розвитку бірж…

— Яких із них — в Україні сьогодні десять бірж?

— Конкурентна боротьба бірж приводить до того, що вони активно розвивають свої технології. І ставлять перед депозитарієм дедалі нові й нові завдання, у такий спосіб сприяючи розвитку і наших технологій. Хоча в нас досить чітка стратегія підтримання стандартів: те, що ми робимо для якоїсь біржі, ми відразу пропонуємо і решті. Простіше кажучи, конкуруйте, але на своєму полі.

Яскравий приклад — це конкуренція між Українською біржею і ПФТС. Ця конкуренція вже привела до істотного збільшення обсягів торгівлі і зростання кількості угод за день: депозитарій на підставі біржових реєстрів забезпечує їх до тисячі і більше на день, тоді як півроку тому було щонайбільше 200. При цьому левова частка біржових угод розраховується в депозитарії за принципом поставки проти оплати. Досвід функціонування запущеної біржами та їхніми членами інтернет-торгівлі протягом кількох останніх місяців показує, що жодного збою на рівні депозитарію не було.

— А питання тарифної політики, до яких дуже чутливий ринок?

— Питання тарифів завжди проблемне, тому що необхідно забезпечити баланс інтересів різних клієнтів депозитарію поряд із стимулюванням розвитку перспективних напрямів.

Наприклад, коли зараз «Українська біржа» запустила центрального контрагента, формально кількість угод зросла вдвічі: замість угоди «продавець—покупець» маємо дві — «продавці—контрагенти» і «контрагент—покупець». Сьогодні ми не беремо плати за операції цього центрального контрагента, щоб стимулювати торгівлю на початковому етапі.

У будь-якому разі тарифи депозитарію прийматимуться не кулуарно, не закрито, а за результатами обговорень, дискусій та аналізу із залученням представників усіх зацікавлених сторін. Для цього в статуті депозитарію ВДЦП передбачений спеціальний орган — Рада учасників. І рішення щодо тарифів наглядова рада ВДЦП прийматиме тільки після їхнього схвалення Радою учасників. Нині ця рада в стадії формування.

Поки що наглядова рада ВДЦП прийняла ряд важливих рішень щодо тарифів цього депозитарію. По-перше, на початковому етапі роботи Всеукраїнського депозитарію цінних паперів його тарифи базуватимуться на існуючих тарифах МФС. По-друге, на порядок зменшено тарифи для емітентів, які здійснюють дематеріалізацію своїх акцій відповідно до закону про акціонерні товариства. І, по-третє, для активізації розвитку інтернет-торгівлі істотно знижено тарифи з обслуговування біржових операцій з невеликими пакетами цінних паперів.

Та у будь-якому разі тарифи депозитарію прийматимуться не кулуарно, не закрито, а за результатами обговорень, дискусій та аналізу.

— Національний депозитарій України (НДУ) заявляв, що їхні тарифи нижчі, ніж ваші. Може, це і є підтвердженням того, що на ринку необхідно лишити кілька депозитаріїв для збереження конкуренції?

— Поки що тарифи НДУ справді трохи нижчі. Справа в тому, що вони взяли за основу структуру тарифів МФС і, не довго думаючи, зменшили тарифи за певними позиціями на 10—20 грн., маючи додатковий дохід за рахунок кодифікації цінних паперів, яку ми за законом здійснювати не можемо. Але, швидше за все, ми ще посперечаємося, чиї тарифи привабливіші для ринку, адже в нас набагато більше клієнтів, отже, собівартість нижча.

Хоча, у будь-якому разі, з погляду тарифів оптимальним є створення центрального депозитарію, тому ми, як і раніше, пропонуємо НДУ варіанти об’єднання.

Нагадаю, що в 1997 році МФС спочатку створювалася як прообраз центрального депозитарію України. Попри те, що закон про Національну депозитарну систему передбачає існування безлічі депозитаріїв, до честі українських учасників ринку і чиновників тривалий час депозитарна система в Україні розвивалася саме як централізована депозитарна система. І тільки в останні два роки з’явилася небезпека розвитку депозитарної системи в Україні за російським сценарієм, де існує кілька депозитаріїв. Така система справді може існувати, і досвід Росії це доводить. Однак цілком очевидно, по-перше, що вона істотно дорожча і ці витрати перекладаються на учасників ринку, емітентів і інвесторів, а по-друге, ця система несе додаткові ризики.

Поки що ми ще не досягли точки неповернення, і, на мою думку, доцільно повернутися до розв’язання проблеми єдиного депозитарію України. Мені здається дивним, що Національний депозитарій, в якому 86% належить державі, виявився абсолютно некерованим у плані пошуку компромісних шляхів щодо об’єднання.

— А яка пропозиція ВДЦП?

— Наш депозитарій пропонує або чергове об’єднання, в якому ми вже досягли успіху, — і це більш прийнятний варіант, або ліквідацію НДУ, щоб держава більше не витрачала на це гроші, а система змогла розвиватися далі.

Що стосується варіанта об’єднання, то потрібно просто сідати і думати в цьому напрямі. Аби було бажання, а шляхи вирішення завжди можна знайти.

— Можна сприймати це як пропозицію ВДЦП державі, яка володіє 86% акцій НДУ?

— Я як менеджер не можу робити такі пропозиції, але вважаю, що такі пропозиції цілком можна сформулювати.