Хто піде на податковий компроміс?

Тетяна Стретович, Forbes, 17.02.2015

http://forbes.ua/ua/opinions/1388411-hto-pide-na-podatkovij-kompromis

Чому шанс «обнулитися» є лише в обраних компаній

Рівно місяць тому набув чинності закон №63-VIII від 25 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу». Триває процедура подачі документів для юридичних осіб, які бажають покращіти свою «податкову історію». Так, за інформацією податківців, за перші 24 дні дії механізму 305 платників податків подали до органів ДФС заяви та уточнювальні розрахунки, добровільно збільшивши свої податкові зобов'язання на 1,557 млрд гривень, зокрема з податку на прибуток підприємств – на 800,5 млн гривень, а з податку на додану вартість – на 757 млн гривень. Проте зі звернень бізнесменів складається стійке враження, що з цією процедурою є певні проблеми.

Не секрет, що більшість підприємств протягом певного часу були втягнуті в незаконні схеми та «податкові ями». І, безумовно, велика частина бізнесу потенційно була б згодна домовитися з державою на взаємовигідних умовах, щоб у подальшому забути минуле і спати (працювати) спокійно. Проте така можливість «обнулитися» перед податковими органами породила більше запитань, ніж відповідей. Подивимося, з якими проблемами найчастіше стикаються компанії, які намагаються отримати «податкову індульгенцію».

Нагадаємо, 15 січня 2015 року президент України підписав закон № 63-VIII, а 17 січня документ набрав чинності. Законом було запроваджено нове для українського податкового середовища поняття податкового компромісу. Під ним розуміється режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 ПКУ (1095 днів).

Якщо платник податків вирішить скористатися процедурою податкового компромісу, то він має право подати до податкового органу уточнювальні розрахунки податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість. При цьому сплатити буде необхідно лише 5% від суми заниженого податкового зобов’язання, а 95% від суми боргу «прощається», штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується. На подання уточнювальних розрахунків у платників є 90 календарних днів з дня набрання чинності закону, а сама процедура досягнення податкового компромісу триває не більш ніж 70 календарних днів з дня, наступного за днем подання уточнювального розрахунку.

Зазначені вище норми є ліберальнішими порівняно з попередніми варіантами закону. Так, у його першій редакції, яку було оприлюднено навесні 2014 року, цей документ викликав шалену критику з боку спеціалістів. І деякі із запропонованих змін справді знайшли своє відображення в останній редакції: наприклад, сплата узгодженого податкового зобов’язання становить лише 5% (у першій редакції закону – 15%), термін дії цього закону було розширено до 90 днів (у попередній редакції – 60 днів).

Здавалося б, досить цікаві умови, ще й підкріплені широкою рекламною компанією з боку податкового керівництва. Проте черга з охочих зняти камінь з душі лише за 5% від недоїмки якось не спостерігається.

У чому підступ?

Передусім подання платником податків уточнювального розрахунку за періоди, щодо яких не було проведено документальної перевірки, може бути підставою для проведення позапланової перевірки. А може і не бути. Рішення щодо необхідності проведення позапланової перевірки ухвалює податковий орган протягом 10 робочих днів з дня, наступного після дня подання уточнювального розрахунку. І, звісно, відсутність чітких критеріїв для податкових органів, згідно з якими прийматимуть рішення про необхідність проведення документальної позапланової перевірки (або ж про її недоцільність), є потужною корупційною складовою цього закону.

Така норма ставить бізнес у залежність від суб’єктивної волі відповідного чиновника і, як наслідок, підштовхує бізнес до пошуку «домовленостей» із податківцями. А враховуючи порядок цифр незаконних операцій, питання щодо можливості зловживання податковими органами цією нормою та щодо того, чиї інтереси при цьому обстоюватимуть (бізнесу, держави чи третіх осіб), залишаються риторичними.

Крім того, якщо платник податків розпочинає (тільки розпочинає!) процедуру адміністративного та/або судового оскарження податкового повідомлення-рішення, ухваленого контролюючим органом за результатами документальної позапланової перевірки, податковий компроміс не застосовується.

Зазначена норма фактично позбавляє платника податків його конституційного права – на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності податкових органів. Тобто знову повна залежність від волі інспектора та підштовхування платника вирішити все «по-мирному». Бо інакше, якщо «щось пішло не так», є оскарження дій податківців – немає процедури компромісу, а немає процедури компромісу  – все, що ви чесно показали-розповіли, буде використано податківцями, але вже згідно з іншими нормами законодавства.

Наприклад, якщо податківці в результаті перевірки «встановили», що недоплата з податків у вас не 10, а 20 млн грн, то теоретично довести законним способом, що була недоплата лише 10 млн, можна. Але в суді. І сплативши до бюджету після такого «виграшу» усі 10 млн, (а не 5%), та ще й зі штрафними санкціями, бо про податковий компроміс можна було забути ще на початку процедури оскарження дій податківців.

Щодо обіцяного звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі досягнення податкового компромісу теж не все так однозначно. Так, формально закон стосується лише ст. 212 Кримінального кодексу (була оновлена відповідно до появи процедури податкового компромісу). А саме:  передбачено, що якщо податкові зобов'язання з податку на прибуток або ПДВ уточнені за процедурою податкового компромісу та сплачені до бюджету, то відповідні діяння платника податків або його посадових (службових) осіб не вважаються умисним ухиленням від сплати податків.

Проте є низка інших статей Кримінального кодексу, за якими платника таки може бути притягнуто до кримінальної відповідальності і на які зазначений закон не звернув уваги. І знову ж таки якщо раптом «щось піде не так» і процедуру податкового компромісу буде скасовано, то потенційна відповідальність саме за статтею 212 повернеться на своє місце, як і раніше.

Безкомпромісна перспектива

Отже, можна констатувати, що скепсис бізнесу щодо процедури податкового компромісу все ж таки має під собою підґрунтя. Безумовно, сама ідея є досить цікавою і має право на життя, але правила гри, прописані в законі, явно не забезпечують рівні права усіх зацікавлених сторін. Також зважаючи на те, що проект закону з’явився досить давно, очевидні недопрацювання та двозначність тлумачення деяких норм уже не можна списати на поспіх у його розробленні.

Податківці, зі свого боку, намагаються «лагідно» підштовхнути процес до добровільного наповнення бюджету, для чого проводять активну роз’яснювальну роботу. Так, у своєму нещодавньому інтерв’ю Ігор Білоус пообіцяв після 16 квітня (дати припинення дії закону) перевірки по всіх компаніях, ризики яких уже було зафіксовано. Також він висловив сподівання на те, що після згоди на компроміс перших великих платників позитивний приклад із них візьмуть й інші учасники ринку.

Офіційні результати щодо ефективності впровадження податкового компромісу ми дізнаємося вже менш ніж через півроку. Проте, очевидно, будуть і неофіційні результати, оскільки в умовах багаторічної взаємної недовіри між державою та бізнесом небагато компаній наважиться «піти на компроміс», не заручившись попередньо «моральною підтримкою» податкових органів.