Іспит для нової влади

Олександр Дубинський, Юрій Сколотяний, "Дзеркало тижня", №4, 2010

http://www.dt.ua/2000/2040/68408/

Напередодні другого туру президентських виборів учасники Фінансового прес-клубу зібралися, щоб обговорити ключові економічні проблеми, які постануть перед новою владою.

Про те, як забезпечити фінансову стабільність та відродити економіку, дискутували виконавчий директор з економічних питань Національного банку Ігор ШУМИЛО, директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ Валерій ГЕЄЦЬ, голова правління банку «Фінанси та Кредит» Володимир ХЛИВНЮК, директор департаменту макроекономічного прогнозування Міністерства фінансів Володимир ПАРНЮК, радник міністра економіки Сергій ЯРЕМЕНКО та керівник головної служби соціально-економічного розвитку секретаріату президента Роман ЖУКОВСЬКИЙ.

Висновки, які зробило «Дзеркало тижня» з цієї дискусії, виявилися не дуже втішними: банки захлинаються у неякісних активах, бюджет худне, а влада і не думає робити кроки для реформування економіки та відновлення кредитування. Якщо такий «владний безлад» збережеться й після виборів, то економіка сама запустить процес очищення від непрофесійних менеджерів через дефолт.

Проблеми макроекономічної стабільності

Напевно, найважливіше питання, що нині хвилює кожного, — це як зберегти сьогоднішню хитку фінансову стабільність та започаткувати на цій стабільності процес відродження економіки. Благо, й підстави для цього є: економічна активність в Україні протягом трьох останніх кварталів відновлюється. Про це свідчать порівняльні оцінки темпів зростання ВВП до попереднього кварталу (сезонно скориговані), зроблені Національним банком. «Третій квартал поспіль спостерігається економічне зростання відносно попередніх кварталів: 4,5—2,5—2,3%», — каже Ігор Шумило. Але до відновлення докризових показників економіки країні ще далеко: загальна оцінка падіння ВВП у 2009 році до 2008-го — мінус 14,5%.

«Мабуть, усі пам’ятають вкрай песимістичні прогнози, які лунали і відносно валютного курсу (називались і 12 гривень за долар, і 15, і навіть вище), і відносно інфляції. Національному банку вдалося як стабілізувати ситуацію на валютному ринку, так і домогтися послідовного зниження інфляції до 12,3%. Хоча існує і так звана відкладена інфляція, що є результатом непідвищення адміністративно регульованих цін і тарифів, хоча така зміна зробила б стійкішим фінансове становище передусім НАК «Нафтогаз», — каже виконавчий директор з макроекономічних питань НБУ. — З моєї точки зору, є всі умови, щоб цю передбачуваність і очікуваність по інфляції зберегти протягом усього року і на майбутнє».

На його думку, зі свого боку Національний банк докладає для цього достатньо зусиль. «Монетарна політика, не перешкоджаючи відновленню економічної активності у другій половині року, була вимушено більш жорсткою внаслідок значної політичної та економічної невизначеності, насамперед відносно дефіциту бюджету і джерел його покриття як у 2009-му, так і в 2010 році, — пояснює Ігор Шумило. — Якщо пам’ятаєте, ми говорили, що наше завдання — утримати інфляцію між 13 і 14%, щоб до кінця наступного року мати не більш як 10% і в подальшому вийти на рівень 5—7% зростання цін на рік».

На переконання представника Національного банку, яке, вочевидь, поділяє більшість членів правління установи, лише стабільно низька інфляція є запорукою появи довгострокового фінансового ресурсу у банків, та й то з певним лагом. За інших умов — високої інфляції та високих девальваційних очікувань — це практично неможливо.

Що ж стосується валютного курсу, то українцям вочевидь таки доведеться й надалі відвикати від його фіксованих значень. «Як ви знаєте, НБУ відійшов від політики фіксованого курсу. Ми намагаємося, аби коливання були незначними. Валютний курс — це той інструмент, який повинен, з одного боку, стимулювати експорт, не перешкоджаючи необхідному країні імпорту, а з іншого — забезпечувати стійкість до можливих зовнішніх шоків», — аргументує виконавчий директор Національного банку зміну вектора в політиці установи, досі не надто популярну як серед населення, так і в середовищі бізнесу.

Водночас він прогнозує, що серйозних курсових шоків вже можна не боятися. «З моєї точки зору, економічних підстав для значних коливань валютного курсу немає. В 2009 році від’ємне сальдо поточного рахунку становило 1,9 млрд. дол., фінансового — 11,8 млрд. Ми вважаємо, що наступного року ситуація буде дещо кращою. За поточним рахунком — плюс від 0 до 1 млрд. дол., за фінансовим — близько 3—4 млрд.
дол. від’ємного сальдо. Тобто у НБУ з урахуванням валютних резервів є всі можливості забезпечити стабільність на валютному ринку», — заспокоює пан Шумило. Але застерігає, що сьогодні макроекономічна стабільність багато в чому залежить від дефіциту бюджету і джерел його покриття на 2010-й і наступний рік. Тому важливо якомога швидше визначитися щодо цих показників і затвердити їх у Верховній Раді України. Поява такого бюджету з реальними джерелами його наповнення забезпечувала б ту очікуваність і передбачуваність, яких так давно чекають і бізнес, і інвестори.

«Вважаю, що ті пропозиції, які були свого часу озвучені в.о. міністра фінансів Ігорем Уманським щодо необхідності коригування внесеного у Верховну Раду бюджету в бік зменшення доходів на 30 млрд. грн., а видатків — на 40 млрд., є правильними. Прийняття реалістичного бюджету, який заслуговуватиме на довіру, дасть можливість стабілізувати ситуацію на валютному ринку і сприятиме зменшенню інфляції», — наголошує представник Нацбанку.

На думку учасників круглого столу, до деякої міри не є критичною й боргова позиція України. Владі й комерційним організаціям у 2010 році формально треба повернути від майже 30 до 37 млрд. дол. Однак за попередніми прогнозами, в тому числі представників Мінфіну та комерційних банків, близько 70% цієї боргової позиції буде реструктуризовано. «Я думаю, для цього є певні раціональні очікування, бо з огляду на глобальний світ політика заливання кризи грошима у розвинених країнах, що емітують конвертовані валюти, дала свої результати. Заощадження в цих країнах зросли, і зараз із них пішов потік валюти в інші країни. Тому можна очікувати, що похід за активами матиме місце», — каже Валерій Геєць. Він зауважив, що вільні гроші підуть на скуповування здешевілих активів комерційних банків і здешевілих активів в економіці, хоча це може призвести до формування фінансової піраміди на ринку нерухомості.

За оцінками Інституту економіки та прогнозування НАНУ, при виході з кризи десь 70% кредитного портфеля належатиме банкам з іноземним капіталом. І приблизно 50% нашої банківської системи контролюватимуть іноземні банки. «В таких умовах перед національним регулятором постає серйозне завдання: яким чином впливати на ситуацію в економіці? Яким чином і за яким сценарієм відбуватиметься інвестування української економіки?» — окреслює проблему пан Геєць. Протягом дев’яти років економічного зростання модернізаційні процеси в економіці не відбувалися. Хоч би скільки ми пишалися тим, що в країну прийшли іноземні інвестиції, вони не прийшли в реальний сектор економіки. І національні інвестори також не турбувалися про модернізацію. Ні в металургії, ні великотоннажній хімії майже нічого якісно не модернізувалося, і нові виробництва в цих сферах не формувалися. Тому якщо дотримуватимемося політики існуючого стабільного курсу, накопичувальна динаміка інфляції формуватиме передумови для чергового подвійного дефіциту платіжного балансу.

Взагалі, ознаки можливості повторення кризи вже з’явилися. Якщо протягом минулого року економіка рухалася до додатного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, то нині ми досить швидкими темпами рухаємося в інший бік. «Якби це можна було пояснити тільки якимись рекордними платежами за газ, як торік, — було б іще півбіди. Та як зазначає сам Національний банк в аналітичній оцінці стану платіжного балансу, мінімум на 10%, навіть з урахуванням сезонної складової, збільшився імпорт неенергетичних товарів», — зазначає Роман Жуковський. Тобто на сьогодні динаміка курсу сприяє активному нарощуванню імпорту, яке стало однією з головних причин шоку та різкої девальвації наприкінці 2008 року. Більше того, останнім часом відбувається поступова ревальвація офіційного курсу. «Мені здається, що це може тільки посилити негативну тенденцію та збільшити приплив імпортних товарів у країну», — застерігає представник президентського секретаріату.

Одночасно знову зростає доларизація економіки. Коли розпочиналася криза, частка валютних депозитів, наприклад, була 50%, а нині цей показник наближається вже до 65%. Це означає, що і в банківській системі виникли передумови для якихось шоків — адже використовувати валюту для кредитування фінустанови зараз не можуть, а відсотки за такими депозитами сплачувати зобов’язані. «Я не кажу, що це обов’язково призведе до другої хвилі кризи чи ще до чогось, однак над цим Національному банку необхідно задуматись. І якщо цього не зробити, вважаю, питання стабілізації валютного курсу й економіки в цілому відсунеться в дуже далеку перспективу», — наголошує Роман Жуковський.

Проблеми наповнення бюджету

Дуже багато залежить зараз від розміру дефіциту бюджету та джерел його покриття на 2010 рік. І це весь час тяжіє над всіма очікуваннями. Як зауважив Валерій Геєць, очікуваний цього року дефіцит бюджету — від офіційно декларованих 4% ВВП до 8—10%, за різними оцінками, — свідчить про те, що це досить велика проблема. Чому бюджет 2009 року має такий величезний дефіцит і чому утворилися такі перекоси? Тому, що не було злагодженої роботи всіх гілок влади.

На думку Володимира Парнюка, терміново, не чекаючи, хто ж стане президентом, потрібно готувати пакети реформ — рішень, які концептуально змінювали б економічну ситуацію. І насамперед це стосується податкової сфери. «Валерій Михайлович сказав, що бюджет 2010 року може бути бюджетом 2005 року, тобто це знову бюджет проїдання, в якому економічна база доходів слабкіша, ніж необхідно для запланованих видатків. Я хочу сказати більше: це почалося тоді, коли ми запровадили в країні нинішню модель оподаткування, — каже директор департаменту макроекономічного прогнозування Міністерства фінансів. — Вона побудована на оподаткуванні доданої вартості, тобто що більше доданої вартості створив платник, то більше він має сплатити до бюджету. Це принципово неправильна точка зору, тому що вона змушує ховати додану вартість. А саме її ми споживаємо. Тому треба ставити питання про ефективність використання ресурсів — треба оподатковувати ресурси і концептуально змінювати підхід до оподаткування прибутку». «До речі, наступного року у нас прибутку не буде, тому що збитки, отримані у 2009 році, будуть здебільшого перенесені на 2010 рік — фактично ми не матимемо можливості розвиватися», — додав він.

Представник Мінфіну каже, що вирішити питання з недостатнім фінансуванням бюджету можна, тільки суттєво змінивши фіскальну систему. По-перше, це запровадження податку на витрати. По-друге, підвищення ставки податку на додану вартість до 25%. По-третє, скасування нарахувань на фонд заробітної плати як бази формування доходів пенсійного та соціальних фондів. «Якщо ми цього не зробимо, у нас і надалі розвиватиметься матеріаломістка структура виробництва, яка не відповідає сучасним світовим тенденціям», — зазначає В.Парнюк.

Підвищення ставки ПДВ до 25%, згідно з пропозицією представника Мінфіну, компенсує скасування нарахувань на оплату праці населення як кінцевого споживача товарів. Оскільки платники ПДВ повинні розрахуватися з державою за податковими зобов’язаннями на 30-й день після їх виникнення, то підвищення ставки ПДВ стане для підприємств щось на кшталт засобу короткострокового кредитування від держави на внутрішньому ринку.

Щодо податку на витрати. «Якщо ми подивимося на структуру нашої економіки, то побачимо, що 56% — це проміжне споживання, від обороту, а решта — це додана вартість. Якщо я одну гривню витрачаю, то там сидить 56% того, що було спалено, використано, але жодного ефекту економіці не дало. Треба змінити цю структуру. В розвинених економіках зовсім інша структура, проміжне споживання менше, а це ж — наша економіка тіньова. Тому потрібно зробити так, щоб незалежно від того, куди ресурси йдуть — чи на заробітну плату, чи на матеріальне виробництво, чи на закупівлю сировини, енергоносіїв, — платник податків сплачував би до бюджету», — каже пан Парнюк. Так само Мінфін радить підходити й до оподаткування витрат громадян, які в умовах тіньової економіки значно вищі, ніж офіційні доходи.

На думку Романа Жуковського, такі радикальні податкові реформи навряд чи можна реалізувати найближчим часом, тож необхідно шукати більш помірковані шляхи чи хоча б реалізовувати вже досягнуті домовленості з МВФ, без підтримки якого бюджет поточного року збалансувати практично неможливо. «На сьогодні практично не відшкодовується ПДВ, цей борг вже становить майже 25 млрд. грн. І знову різко зросли податкові переплати: на сьогодні вони сягнули майже 13 млрд. грн. Також на фінансування видатків державного бюджету задіяно ресурси місцевих бюджетів — близько 8 млрд. грн. Тобто сформований величезний масив боргу, який загрожував би бюджетній стабільності навіть у тому разі, якби цього року з надходженнями було все гаразд», — наголошує пан Жуковський.

Виправити ситуацію може тільки зовнішній поштовх — чи полягатиме він у надходженні ззовні грошей, чи в якомусь зовнішньому механізмі, що стимулюватиме до здійснення певних реформ і змін в економічній політиці. «Співпраця з МВФ, на мій погляд, є таким зовнішнім поштовхом», — каже представник президентського оточення.

Однак співпраця з МВФ призупинилася через те, що Україна брала на себе зобов’язання, яких не виконувала, або ж повертала в інший бік, у такий спосіб створюючи репутацію партнера, з яким неможливо нормально домовитися. Більшість ключових реформ, які в разі їх реалізації могли б уже поліпшити ситуацію, не було здійснено. Реформи ж, яких вимагав МВФ, грунтувалися на оцінці ситуації нашими ж очима. «Ці заходи народжувалися в основному не в їхніх головах, а в наших. І якщо співпрацю буде відновлено на умовах здійснення нами ж запропонованих реформ, я, безумовно, вважаю таку співпрацю корисною», — каже Роман Жуковський.

Втім, у Верховній Раді практично немає законодавчих актів, які передбачали б реформування як соціальної сфери, так і дохідної частини бюджету. Це означає, що 2010 рік формуватиметься на старій податковій базі і всій старій соціальній сфері. І якщо ми навіть почнемо здійснювати реформи без проектів, без існуючих концепцій, то в кращому разі це буде тільки у 2011 році.

Проблема банківської стабільності

Виходячи з того, що ключові реформи у фінансовому секторі навіть не підготовлені і владі навряд чи варто сподіватися на швидке відновлення співробітництва з МВФ, експерти вважають, що сьогодні немає підстав для великого оптимізму щодо фінансового сектору економіки на 2010 рік. «Все, що відбувалося в банківській системі до цього часу, не завершене. І банківському сектору, і Національному банку в 2010 році, а я думаю, що й у
2011-му, доведеться багато чого витримати. І в нас є тільки побажання національному регулятору разом із банками — пережити цей час», — каже Валерій Геєць.

Насамперед фінансистів турбує значне збільшення частки проблемних кредитів у портфелях банків. Оцінки поганих кредитів у банківській системі суттєво відрізняються від офіційних 9%. «У такому випадку коштів для підтримки потрібно більше, ніж це можливо передбачити, виходячи з балансу бюджету та балансу грошей і ВВП. Постає питання,як поведе себе зовнішній сектор. Слід шукати можливості співпраці», — констатує вчений.

На думку Володимира Хливнюка, для банківської системи настає друга хвиля кризи, причина якої — проблемні активи. Півроку тому при кризі ліквідності вони відійшли на другий план. Тепер же з огляду на те, що наше законодавство, як і в радянський час, орієнтоване на захист прав позичальників, у всіх банків України виникли дуже великі проблеми з поверненням кредитів. Причому в усіх сегментах — і з юридичними особами, і з фізичними, і з приватними підприємцями.

«Проблемні кредити діляться на дві складові: досить велика частка тих, хто просто «кидає», і, звичайно, та частина бізнесу, яка потрапила у важку фінансову ситуацію», — каже Володимир Хливнюк. Тож, попри те, що в банківській системи нині достатньо вільних ресурсів, вона об’єктивно не хоче вкладати гроші в економіку, не розуміючи, чи можна буде їх звідти повернути.

Зростає кількість позичальників, які абсолютно свідомо йдуть на те, щоб не повертати боргів, а влада нічого не робить, щоб їх до цього змусити. «Навіть якщо ми самотужки повернули кредити, грубо кажучи, на мільярд, то це мільйонів 200 прямих збитків — тільки на процесі повернення грошей. З урахуванням собівартості ресурсів банку і того, що потрібно повертати відсотки, — зазначає Володимир Хливнюк. — Тому банкам дуже необхідна допомога держави в питанні повернення кредитів».

Банкір каже, що є учасником дуже багатьох походів банкірів у Міністерство юстиції та інші інстанції. «Ми просимо одного — хоч якусь нормативну, законодавчу базу, що захистила б нас як установи, котрі давали в борг. Але, на жаль, закони ніяк не змінювалися. Навіть в інструктивних, нормативних документах, які стосуються дій виконавчої служби, нотаріату, суддів, якогось відгуку не знайшлося, і, я так розумію, що найближчим часом і не знайдеться. Тому живемо за принципом: кожен захищає себе сам. Може, через півроку ми до цього повернемося. Всі пропозиції в Мін’юсті, у Національному банку є», — каже банкір.

У свою чергу, Сергій Яременко вважає, що сформована в банківській системі ситуація — об’єктивна. За останні 40 років усі доходи фінансового сектору в економіці світу зросли десь учетверо і досягли 50% одержуваних доходів у всій економіці. Тобто виходить, що левова частка доходів сконцентрувалася у фінансовій сфері. Нині фінансові установи, попри збитки і кризу в цілому в економіці світу, все одно хочуть одержувати доходи, які отримували в докризовий час. З’явилося навіть висловлювання: «Доходи — це надбання фінансового сектору, а у випадку збитків проблема має розв’язуватися за рахунок грошей платника податків».

«Я стверджую, що якщо, припустимо, ВВП країни скоротився на 30%, неминуче, що й банківський сектор має обвалитися на 30%. Інше питання — хто має піти? Передбачалося, що підуть найбільш нестійкі установи, але вийшло так, що безсистемність допомоги банкам вилилася в те, що допомагали поганим і не допомагали хорошим. І в такий спосіб утворилися драглі у вигляді тих банків, які і не падають, але вже й не стоять. Вони перетворилися на такі нестійкі, вже не кредитні установи», — журиться Сергій Яременко. Якщо основна функція банків — кредитування, то, по суті, вони цього року її втратили: офіційні дані свідчать про те, що загалом по системі обсяги кредитування зменшилися на 2,1%.

З цього випливає кілька висновків. Неправильна спроба стабілізації банків та абсолютно непрозора юридична система, що заважає поверненню кредитів, вилилися в те, що гроші застрягли саме в банківській системі, зовсім не доходячи до реального сектору. Як і передбачалося, економіка помстилася за це. Помста економіки призвела до того, що погіршилися активи. Погіршилися активи — збільшилися резерви. Збільшилися резерви — зменшилася капіталізація. Зменшилася капіталізація — знизилася можливість кредитування.

«Проте банківська система не погоджується з фіксацією збитків. І вона, і її материнські структури, а це в основному іноземні компанії, вимагають: дайте нам доходи хоча б на рівні тих, що були в минулі роки. Для цього «заряджається» близько 20—30% по гривні в кредитуванні. Усім відомо, що за таких ставок позичальник уже не може взяти цей кредит і не бере, не маючи можливості нормально функціонувати та випускати продукцію, — каже Сергій Яременко. — За такої ситуації, об’єктивно, будь-які кредитні вкладення неминуче заманюють гроші на валютний ринок для імпортування товарів народного та промислового споживання».

Однак пропозиція валюти на ринку постійно знижується, і знижуватиметься надалі. Нині світові інвестори дивляться не в наш бік. В усьому світі інвестиційні інститути постраждали. «Дефіцитні бюджети тих самих Штатів, Іспанії, Греції та інших країн потребують величезних грошей — гроші йтимуть туди. І про жодні інвестиції ви не мрійте та не чекайте. Виходить, джерело для задоволення власних потреб тільки всередині, і лежить воно у продуктивній емісії гривні для розвитку кредитування», — переконаний Сергій Яременко.

На його думку, за такої ситуації головним для уряду і Нацбанку є таке завдання — вливання грошей спрямувати в реальний сектор економіки, щоб гривня, потрапивши туди, не виходила на валютний ринок. Хоча й за нинішніх досить ліберальних умов валютного регулювання це теж, як мінімум почасти, неминуче. Тому неминуче, на думку Сергія Яременко, і підвищення курсу долара.

Висновки

В усіх сенсах 2010 рік буде важким, періодично виникатиме напруга внаслідок не тільки нинішніх, а й майбутніх виборів. Але перед урядом і Національним банком стоїть дуже складне спільне завдання — виробити принципово нові рішення з тим, щоб створити додаткові імпульси економіці, без яких економіка зростатиме в кращому разі лише на 2—3% на рік.

«Гарантую, що за такого зростання накопичуватимуться проблеми в соціальній сфері, сфері споживання. Йдеться про необхідність зростання на рівні 5—6% як мінімум — тільки в цьому випадку закладаються перспективи, що за певний період накопичені проблеми можна розв’язати, — каже Валерій Геєць. — У такий спосіб за поточний рік необхідно одночасно закласти основи модернізації всіх складових економіки. Наївно думати, що без формування інститутів розвитку, яких сьогодні в Україні немає, без чіткого бачення того, для чого і яким саме чином ці інститути використовувати, ми ці проблеми вирішимо. І для такого формування в нас є максимум рік, інакше ми будемо приречені плестися позаду не тільки в Європі, а й серед країн, що розвиваються»».

«Проте сьогодні поки що є дуже мало підстав для здорового оптимізму. І проблема тут не тільки у відсутності належної координації між окремими гілками влади, а й у тому, що насправді поки що нічого координувати.

У нашій країні, на жаль, дотепер відсутнє системне бачення того, які реформи нам необхідно впроваджувати, яку макроекономічну, кредитно-грошову і фіскальну політику реалізовувати. Нічого координувати без розв’язання ідейно-політичних і політико-правових проблем у сучасній Україні — і в цьому полягає головний виклик на післявиборні місяці», — підсумував вчений.