Інша реальність: як вижити іноземному інвестору в Україні?

Сергій Креймер, Forbes - Україна, 21 жовтня 2016 року

http://forbes.net.ua/ua/opinions/1422697-insha-realnist-yak-vizhiti-inozemnomu-investoru-v-ukrayini

Особливості вітчизняного бізнесу очима іноземців

Днями президент України Петро Порошенко запросив в Україну норвезьких інвесторів. Цей благородний жест на тлі української реальності може обернутися для норвезьких бізнесменів і менеджерів негативом. В Україні експати завжди були явищем дивним, і в більшості випадків не були «зірками» для західних ринків. Великі компанії, які запрошували експатів на ключові позиції, використовували їх як маркетингову «фішку» для залучення іноземних інвесторів. Така ситуація призвела до парадоксальної лінії ведення бізнесу в Україні, оскільки менеджмент став маріонеткою власників. Тому, незважаючи на географічну близькість до Європи, в своїй суті український бізнес не має нічого спільного з європейським, навіть якщо зіставляти їх за найнижчими стандартам, які є, наприклад, у Болгарії чи Румунії.

Іноземці, які приїжджають в Україну з наміром вести тут справи, часто стають заручниками місцевих менеджерів, низька кваліфікація яких у поєднанні з корупцією може звести нанівець всі починання. Тому багато інвестиційних проектів залишаються так і не реалізованими, а інвестори охоче діляться між собою інформацією про попередній негативний досвід у різних закритих бізнес-клубах або асоціаціях. Звісно, така репутація нашої країни стає головною причиною небажання інвесторів мати справу з українською стороною.

Незважаючи на всі спроби держави замилити іноземцям очі і піднятися в рейтингах Doing Business, реальних перетворень на ділі не відбувається. Адже навіть якщо іноземний інвестор захоче зареєструвати компанію в Україні, то він змушений спочатку залучити місцевого директора на момент реєстрації підприємства, потім пройти абсолютно ідіотичну процедуру погодження дозволу на роботу для іноземного менеджера, який замінить місцевого українського керівника. Однак це ще не всі труднощі, з якими доведеться зіткнутися закордонному директору.

Дуже часто, не витримуючи стресу від повсякденного управління справами, багато менеджерів їдуть додому або в іншу країну, де вести справи набагато простіше

Обов'язково доведеться отримати код ІПН, підтвердити право підпису в банку, причому дана процедура може виявитися не такою й простою. Багато банків люблять грати на руку місцевим менеджерам і затягувати цей процес або ж просто не погоджувати іноземних директорів. Також слід згадати, що на кожне розпорядження директора необхідно підписати масу супутніх документів і, о Боже, обов'язково проштампувати круглою печаткою.

Рівень бюрократії у внутрішньому управлінні бізнесом для багатьох іноземців стає справжнім кошмаром. Дуже часто, не витримуючи стресу від повсякденного управління справами, багато менеджерів їдуть додому або в іншу країну, де вести справи набагато простіше.

Усі ці фактори вкрай негативно позначаються на загальних тенденціях розвитку бізнесу в Україні. На сьогодні тутешній бізнес навіть складно назвати таким. Адже принципи управління компанією часто такі ж, як і 20 років тому, що робить навіть партнерство з українською стороною неактуальним для іноземців. Головними перешкодами стають непрозорість, нерозуміння прийнятих у всьому світі бізнес-процесів, повна відсутність бажання працювати на результат і на майбутнє компанії.

Головне кредо українського бізнесу ─ це «тут і зараз», і «після нас хоч потоп». Несплата податків, зарплата в конвертах, махінації зі звітністю ─ все це будні бізнесу по-українськи. Зрозуміло, що при такому підході неможливо будувати довгострокові партнерські відносини з іноземними інвесторами.

Ми говоримо про малий і середній бізнес, який повинен стати основою економіки, на що покладаються великі надії. Але по факту можна перерахувати лише кілька десятків компаній у всій країні, які дійсно займаються бізнесом у розумінні всього цивілізованого світу.

Останнім часом дуже багато говориться про те, що IT-сфера в Україні ─ це двигун прогресу. Насправді ж це твердження не більше ніж мильна бульбашка. Більшість українських IT-компаній ─ це юридична особа з кількома співробітниками, а іноді тільки з одним, а решта штату працює в якості ФОПів, що є однією з популярних схем зниження податкового навантаження.

У багатьох компаніях абсолютно неврегульовано питання конфіденційності та збереження даних проектів, які розробляються для клієнтів. Часто самі компанії оформлені на підставних осіб і різні офшори, де осідає основний прибуток. Що ж стосується гучних заяв про великі інвестиції та угоди купівлі-продажу українських стартапів, то в 99% випадків на ділі це виявляється фікцією. Наприкінці минулого року всі ЗМІ облетіла новина про те, що один із стартапів залучив фінансування на десятки мільйонів доларів. Але вже через деякий час власники даного проекту почали шукати фінансування хоча б у $5-10 тисяч за кордоном, і безрезультатно.

Якщо дивитися на українську IT-індустрію очима європейського інвестора, то тільки дуже смілива і безрозсудна людина зважиться інвестувати суми понад мільйон євро в українські проекти або команди.

Навіть інвестори з Китаю та Бангладеш обходять нашу країну стороною, хоча рівень заробітної плати тут став уже нижчим, ніж у країнах північної Африки. Відсутність інвестицій в економіку України легко пояснюється високим рівнем бюрократії, корупції, правовою незахищеністю інтересів інвестора. Кожна інвестиція ─ це як гра в російську рулетку. При цьому іноземні інвестори охоче вкладають кошти в економіку сусідніх країн, оскільки там можна знайти зрозумілий менеджмент і фахівців, які вміють будувати бізнес за міжнародними стандартами.

Слід ввести кваліфікаційні вимоги для топ-менеджерів і майбутніх власників бізнесу, як у Нідерландах: щоб зареєструвати компанію або стати приватним підприємцем, спочатку потрібно пройти курс управління підприємством або мати ступінь бакалавра, підтвердити володіння державною мовою на високому рівні

Сьогодні Україна стала сировинним придатком розвинених країн: звідси везуть ліс, бурштин та інші природні копалини. Економіка країни цілеспрямовано знищується, а більшість українців все ще продовжують радіти «європейському шляху».

Виникає питання: чи варто сподіватися на зміни на краще? Звичайно, варто. Тільки зміни не настануть доти, доки вся система буде існувати за рахунок брудних схем. Щоб кардинально змінити ситуацію, слід ввести кваліфікаційні вимоги для топ-менеджерів і майбутніх власників бізнесу, як це давно прийнято в Нідерландах. Там, для того щоб зареєструвати компанію або стати приватним підприємцем, спочатку потрібно пройти курс управління підприємством або мати ступінь бакалавра, підтвердити володіння державною мовою на високому рівні.

Це дозволить прибрати з ринку всіх спекулянтів і недобросовісних підприємців, значно скоротити кількість фірм-«одноденок» і компаній-«прокладок», які часто використовуються для відмивання грошей і мінімізації оподаткування. Також слід ввести реєстр недобросовісних осіб, які не мають права реєструвати компанії, займатися бізнесом, займати керівні посади і бути власниками часток у підприємстві. Зрозуміло, що ці перетворення повинні бути підкріплені на законодавчому рівні.

Дані заходи дозволять врегулювати ділові відносини між гравцями ринку, підвищити рівень відповідальності за прийняті рішення, дисциплінувати як бізнесменів, так і керуючих вищої ланки. Звичайно, не можна обмежувати свободу бізнесу, мова йде про те, щоб чітко позначити межі дозволеного і міру відповідальності. Це допоможе відновити довіру до української бізнес-спільноти, створити сприятливий інвестиційний клімат і будувати довгострокові довірчі партнерські відносини.