Як уряд «стріляє» по іноземних інвесторах

Оксана Кобзар, Forbes, 04.03.2015

http://forbes.ua/ua/opinions/1389861-yak-uryad-strilyae-po-inozemnih-investorah

Вітчизняне законодавство не бажає рухатися назустріч інвестиціям. У результаті незабаром доведеться бігти навздогін за ними

З 4 березня Нацбанк своєю постановою №160 (від 03.03.2015) продовжив дію адміністративних заходів, серед яких − і обмеження для інвесторів на перерахування валюти за кордон. А дещо раніше, 25 лютого, набув чинності закон «Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року». Документом вводиться додатковий імпортний збір на ввезені в Україну товари в розмірі 10% для товарів харчових груп і 5% − для нехарчових.

Усі ці заходи не можуть не позначитися на інвестиційній привабливості України, причому не з найкращого боку.

Антиінвестиційна політика

Почнемо зі стратегій. По-перше, Програма діяльності уряду (постанова ВРУ від 11.12.2014) не ставить перед Кабінетом міністрів завдання рухатися назустріч іноземному інвестору. Коаліційна угода, яку назвали частиною урядової програми, містить кілька невиразних норм, які, по ідеї, повинні пришвидшити економічний розвиток країни (розділ VIII).

Але інвестиційна політика тут проглядається дуже туманно. Зокрема, планується «формування шляхом залучення приватних інвесторів сучасної індустріальної та інноваційної інфраструктури, яка відповідатиме вимогам закордонних та українських інвесторів для розміщення виробничих підприємств і науково-дослідних центрів». У цьому тумані видно тільки контури інвестування в енергомодернізацію − планується прийняти закони, які впроваджують якісь «захищені ринкові механізми інвестування».

Схоже, уряд не робить ставку на іноземних інвесторів. Основним аргументом є те, що левова частка іноземних інвестицій, які раніше заходили в Україну, − це все ті ж українські гроші, раніше виведені з країни і які тепер знову виводяться за фіктивними імпортними контрактами або через повернення інвестицій і дивідендів... Можливо, це так, але така «незграбна робота» влади надовго віднадить реального інвестора. І в даному випадку варто було б попрацювати над тим, щоб відокремити грішне від праведного.

Якщо ж ці заходи узгоджені з міжнародним співтовариством, як стверджує уряд, то це дуже поганий сигнал. Значить, інвестору вже все одно.

«Загороджувальний загін»

Так чи інакше, але майно, що ввозиться як іноземна інвестиція, підпало під обкладання імпортним збором. Нагадаємо, ввізним митом воно не обкладається за законом, але за імпортним збором винятків для іноземних інвестицій не передбачено. Всім зрозуміло, що імпортний збір − виключно фіскальний податок, який не виконує ніякої стимулюючої ролі.

Вітчизняного виробника цей податок, по-перше, «розхолоджує», оскільки він отримує конкурентну перевагу, не покращивши при цьому жодну зі своїх чотирьох «Р» (product, price, place, promotion). А по-друге − засмучує, оскільки імпортний збір збирають і з імпортної сировини. То навіщо ж знадобилося, крім наповнення бюджету, наділяти імпортний збір ще й відлякувальною функцією? Іноземні інвестиції могли б набагато більше зробити для «стабілізації платіжного балансу», ніж імпортний збір.

Історія розсудить, чи виправдані також валютні обмеження, введені НБУ, які добряче зачепили інвесторів. Це ті самі «два рубля за вихід», які забороняють перерахування за кордон дивідендів (крім біржових акцій) та коштів, отриманих іноземними інвесторами від продажу своїх небіржових акцій і корпоративних прав.

Тут потрібно підкреслити, що заборона на переведення прибутку від продажу корпоративних прав та дивідендів прямо суперечить статті 4 Закону про захист іноземних інвестицій, статті 8 і 12 Закону про режим іноземного інвестування, статті 398 Господарського кодексу України, двостороннім угодам України з низкою країн про взаємний захист інвестицій. Порушення цих прав може спричинити пред'явлення позовів про компенсацію збитків з боку інвесторів відповідно до положень статті 10 Закону про режим іноземного інвестування. Якщо придивитися, то можна тут побачити порушення статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо права мирного володіння своїм майном.

Навіть без імпортного збору і валютних обмежень, перепон на шляху в Україну іноземним інвесторам вистачає. Наприклад, досі існує складний порядок внесення та реєстрації грошових іноземних інвестицій; діють застарілі норми корпоративного права; живі анахронізми трудового права і т.п.

Так, країну потрібно рятувати, і для цього потрібні гроші. Але замість того, щоб створювати активи, держава продовжує вкладати в пасиви, дотримуючись при цьому «повної таємниці вкладів». В результаті репутаційні втрати України ризикують перевищити акумульовані в бюджет кошти. Юристи називають це перевищенням меж необхідної оборони. А «стріляючи», до того ж, без попередження, в іноземного інвестора, уряд забуває, що фактор раптовості хороший, коли потрібно спіймати злочинця, а у взаємодії з бізнесом треба поважати принцип стабільності.

Якщо ж імпортний збір на інвестоване майно та обмеження на повернення інвестицій і дивіденди − це тільки чергова «розминка» недосвідчених українських реформаторів, які просто забули про іноземних інвесторів, то робота над такими помилками нам дорого обійдеться. У довоєнний і дореволюційний час кроки назустріч інвесторам були вже запізнілими, а зараз доведеться бігти за ними навздогін. Як казав Остап Бендер, «Час, який у нас є, − це гроші, яких у нас немає».