Як оздоровити банківський сектор України

Тетяна Єфименко, Forbes - Україна, 16 листопада 2016 року

http://forbes.net.ua/ua/opinions/1424069-yak-ozdoroviti-bankivskij-sektor-ukrayini

І забезпечити його фінансову стабільність

11 листопада у Києві відбувся Міжнародний науковий семінар «Шляхи забезпечення фінансової стабільності банківського сектору держави». Призначення нового голови Наглядової ради Національного банку України надало поштовх хвилі дискусій щодо шляхів виходу з глибокої банківської кризи. Ініціаторами міжнародного наукового семінару виступили Інститут економіки та прогнозування НАН України, Інститут економіки промисловості НАНУ та ДННУ «Академія фінансового управління».

У своїх доповідях національні та іноземні фахівці розглядали актуальні виклики міжнародної економіки для національної банківської системи та необхідні зміни у вітчизняній законодавчій базі. У заході взяли участь представники Верховної Ради, НБУ, Міністерства фінансів, Міністерства освіти і науки, науковці та практики банківського бізнесу.

Забезпечення фінансової стабільності в сучасних умовах є стратегічною метою державного управління. Незважаючи на численні задекларовані заходи щодо фінансового оздоровлення, банківський сектор України, як і раніше, характеризується погіршенням якості кредитного портфеля, падінням капіталізації, обмеженням доступу до ресурсів на зовнішньому ринку, зниженням довіри з боку населення, непрозорістю надання рефінансування комерційним банкам і їх недостатньою ліквідністю.

Стикнувшись зі зростанням неплатежів за кредитами, українські банки посилюють вимоги до позичальників і забезпечення до такого рівня, коли ідеальним стає клієнт, що є фінансово самодостатнім, а отже, не потребує позикових коштів. Ставки кредитування зростають, у результаті доступ до ресурсів має лише надприбутковий бізнес, на відміну від домогосподарств, малих і середніх підприємств (МСП), які не можуть розвиватися тільки за рахунок власних джерел або прямого запозичення на ринках. Таким чином, спостерігаються тривожні симптоми дезінтермедіації, коли традиційні банки добровільно або вимушено втрачають повноцінні функції фінансових посередників.

Починаючи з 2014 року, Національний банк України проводить курс на оздоровлення банківського сектору за рахунок прискорення процесу закриття слабких банків. Керівництво НБУ неодноразово проголошувало завершення санації (очищення) банківського сектору. Зазначений курс супроводжується суперечливими ситуаціями: з одного боку, припиняють діяльність нежиттєздатні банки (в 2014‒2016 роках було закрито 80 банківських установ, яким належало трохи менше половини коштів і кредитів клієнтів), з другого – багато фінансових установ, перебуваючи в проблемному стані, продовжують отримувати значне рефінансування центрального банку, користуються відстрочками у виконанні плану капіталізації і до них не застосовуються санкції за порушенням нормативів.

Українські банки посилюють вимоги до позичальників і забезпечення до такого рівня, коли ідеальним стає клієнт, що є фінансово самодостатнім, а отже, не потребує позикових коштів

У подібних умовах невизначеності клієнти банків, особливо вкладники, схильні до панічних настроїв, спостерігаються прояви необґрунтованого ажіотажу у зв'язку з очікуваннями чергових крахів банків.
Разом із цим спостерігається феномен занадто великих банків, які держава штучно утримує від провалів, і пов'язана з цим проблема безвідповідальної поведінки їхніх керівників і власників. Про це свідчать складна ситуація з ПриватБанком, значні витрати уряду на капіталізацію послаблених стресами державних банків. Разом із тим частка Ощадбанку, Укрексімбанку та Укргазбанку в активах банківської системи становить 31%.

Виведення неплатоспроможних банків із ринку супроводжується здебільшого безуспішними спробами знайти для них інвесторів, притягнути до відповідальності колишніх керівників і власників банків. Надходження від реалізації активів неплатоспроможних банків не покривають коштів, витрачених державою на виплати компенсацій за вкладами. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) досить оперативно проводить виплати відшкодувань населенню. Однак його доходів і фінансових резервів не вистачає на компенсаційні виплати, що потребує постійного кредитування Фонду державою.

Суб'єкти підприємницької діяльності не отримують жодних гарантованих відшкодувань, оскільки перебувають серед останніх у черзі кредиторів.

Важлива роль у забезпеченні фінансової стабільності банківського сектору країни належить новопризначеній Раді НБУ на чолі з її головою, академіком НАН України Богданом Данилишиним. Активність Ради в рамках попередньої каденції фактично припинилася наприкінці 2014 року, після чого політика Національного банку розроблялася й реалізовувалася безпосередньо його правлінням. Це явно не відповідало світовій практиці дотримання балансу повноважень власника (держави) і керівництва центрального банку. Як результат, правлінням були розроблені, але так і не затверджені основні засади грошово-кредитної політики на 2016 рік і середньострокову перспективу.

Необхідно відновлювати довіру до політики Нацбанку, рівень якої знизився внаслідок непередбачуваності валютного курсу, розмитої відповідальності керівництва НБУ за попередження кризових явищ, неадекватне та несвоєчасне реагування на погіршення фінансового стану проблемних банків, пасивність у розробленні й реалізації національних програм реструктуризації проблемних кредитів, у стимулюванні кредитної активності фінансових установ. Вітчизняні фінустанови практично втратили привабливість для зовнішніх інвесторів, а наміри й потенціал місцевих інвесторів їх капіталізувати ослаблені у зв’язку з рецесією економіки.

Треба мати на увазі, що в Україні активізувалася діяльність іноземних банків, які через своїх агентів і представництва, без відкриття дочірніх структур, залучають заощадження заможних верств населення. Водночас очевидне зниження ділової активності зарубіжних банків у нашій країні.

Вжиті заходи щодо капіталізації державних банків не справляють очікуваного стабілізаційного ефекту й не стимулюють пожвавлення національної економіки, оскільки погіршення якості активів вимагає нових витрат на формування резервів і обмежує прибутковість. Діючі державні банки не виконують повною мірою покладеної на них стратегічної місії, віддають явну перевагу фінансуванню держкорпорацій, вкладають кошти в ОВДП і депозитні сертифікати НБУ.

Це створює високу, але ілюзорну ліквідність і, по суті, означає втрату маневреності у зв'язку з ослабленням цільового потенціалу фінансових посередників. Дотепер в Україні жодна з державних фінансових установ у повному обсязі не виконує функцій повноцінного банку розвитку та фінансування експорту. Навпаки, держбанки фінансують зарубіжних виробників, наприклад, надаючи пільгові кредити українським підприємствам для закупівлі імпортного обладнання з Білорусі.

Обґрунтоване для стійкого стану економіки підвищення вимог регулятора до оцінки кредитних ризиків і обмеження кредитування пов'язаних осіб в умовах системної кризи послаблює можливості банків забезпечувати грошовими ресурсами реальний сектор економіки. У свою чергу, обмеження доступу до кредитних ресурсів перешкоджає розвиткові малого та середнього підприємництва. Права кредиторів залишаються недостатньо захищеними через відсутність механізму їх повноцінної реалізації, наприклад, як заставодержателя, а також у випадках проявів корупції і тяганини з боку судових органів у розгляді справ на користь непорядних позичальників. Подібні факти підсилюють недовіру до регуляторних органів.

Вжиті заходи щодо капіталізації державних банків не справляють очікуваного стабілізаційного ефекту й не стимулюють пожвавлення національної економіки, оскільки погіршення якості активів вимагає нових витрат на формування резервів і обмежує прибутковість

Так, прийняття Закону України «Про фінансову реструктуризацію» неоднозначно сприймається великими українськими підприємствами, оскільки поряд із встановленням правил гри такий нормативний акт істотно ускладнює процеси врегулювання проблемної заборгованості, а учасники ринку продовжують керуватися нормами моралі «дикого капіталізму».

В Україні досі відсутній такий важливий інститут, як банківський омбудсмен, здатний врегулювати більшість спірних ситуацій за допомогою позасудового консенсусу. Комплексна програма розвитку фінансового сектору передбачає створення такого органу примирення за участю органів регулювання фінансового ринку, проте встановлені Програмою терміни (червень 2016 року) для подання законопроекту до парламенту не виконані.

Для вирішення нагальних проблемних питань у забезпеченні фінансової стабільності банківського сектору держави науковий колектив Академії фінансового управління пропонує наступне:

1. Прискорити повноцінне функціонування Ради НБУ на принципах, що відповідають передовим стандартам корпоративного управління, зокрема, створити комітети при Раді з ризиків, аудиту, призначень, винагород і стратегії. До першочергових завдань важливо включити ефективну взаємодію з Правлінням, прийняти Стратегію НБУ на 3‒5 років, розробити нові підходи до монетарної політики, яка сприятиме економічному зростанню, збільшенню зайнятості та забезпеченню стабільності фінансової системи.

2. Доручити уповноваженому державному органу, наприклад, Рахунковій палаті, проведення аудиту адекватності дій регулятора та ФГВ у зв'язку з використанням критеріїв виведення з ринку банків, а також щодо ухвалення рішень про надання преференцій і незастосування заходів впливу за порушення регулятивних вимог до окремих банків.

3. Прийняти порядок оперативної публікації Нацбанком України заходів впливу на банки та інші фінансові установи, що входять до сфери нагляду НБУ, маючи на увазі інформацію про конкретні установи, про підстави вжиття тих чи інших заходів; практикувати підготовку з розкриттям інформації доповідей незалежного аудитора НБУ про крах конкретних банків (причини кризи й заходи регулятора); зробити доступною статистику врегулювання скарг клієнтів у розрізі банків.

4. Вивчити й реалізувати успішно апробований у країнах ЄС досвід антикризових програм довгострокового рефінансування банків із залученням кредитних коштів, інвестицій та технічної допомоги міжнародних фінансових організацій (МФО); встановити регуляторні пріоритети стимулювання (відновлення) кредитування реального сектору економіки, включаючи малі та середні підприємства, продовжити поступове зниження ключової ставки НБУ з прив'язкою до очікуваного рівня інфляції.

5. Створити за прикладом країн ЄС державні компанії з прийняття в управління проблемних активів від банків, що опинилися в кризовому стані; використовувати фіскальні регулятори з метою розвантаження балансів банків для активізації кредитування реального сектору економіки.

6. Реалізувати програму нарощування експортного потенціалу України та підтримки імпортозаміщення, включаючи фіскальну, у тому числі із залученням коштів МФО на технічну допомогу вітчизняним товаровиробникам, фінансування експорту, пільгове кредитування зарубіжних покупців української продукції з високою доданою вартістю; прискорення розвитку Укрексімбанку як спеціалізованої установи; створення системи експортних гарантій на базі цього банку або його дочірньої установи чи незалежної компанії, для стартового капіталу якої можна використовувати інвестиції держави в закриті державні банки (Держзембанк, УБРР), частково – кошти кредиту МВФ.

7. Імплементувати механізм трансформації боргових зобов'язань банків у капітал або списання боргу за рішенням регулятора (за аналогією з прийнятим у багатьох країнах світу т. зв. механізмом поручительства – англ. bail-in), передбачити емісію конвертованих облігацій; заснувати спеціальний стабілізаційний фонд для врегулювання випадків неплатоспроможності банків (згідно з практикою країн ЄС). Створити в Україні інститут громадського примирителя для банківського сектору (або фінансового сектору загалом) на підставі міжнародних норм і правил.

Виходу з глибокої системної кризи має сприяти взаємодія Національного банку України, уряду та Верховної Ради щодо врегулювання економічної ситуації і реалізації грошово-кредитної політики в інтересах стимулювання економічного зростання.