Як не спалювати гроші, а змусити їх працювати на економіку?

Андрій Аексєєв, "Дзеркало тижня", №6, 2010

http://www.dt.ua/2000/2040/68566/

Сьогодні в банківській системі відбуваються серйозні зрушення: значно збільшилася частка державного капіталу, зростає частка капіталу іноземного. Йде великомасштабний переділ і реструктуризація банківського ринку. Ці процеси визначають обличчя банківської системи, яке ми побачимо через півроку, рік, в найближчі три-п’ять років.

Питаннямвзаємодії державного і приватного, вітчизняного й іноземного капіталів було присвячено ще одну дискусію, організовану Фінансовим прес-клубом за участі «ДТ». У ній взяли участь заступник міністра фінансів України Андрій КРАВЕЦЬ, координатор проектів по Україні, Білорусі й Молдові Світового банку Маріус ВІСМАНТАС, голова наглядової ради Platinum Bank Юрій БЛАЩУК, голова правління банку «Старокиївський» Юрій ЯРЕМЕНКО, перший заступник голови правління «Дочернего банка Сбербанка России» (Україна) Олександр ВЕДЯХІН, провідний банкір департаменту фінансових інвестицій ЄБРР Роман ПІВЕНЬ.

Про роль держави

А.Кравець. — На сьогодні частка держави у вітчизняній банківській системі істотна — п’ять банків. Два держбанки в нас було, протягом останнього року держава приділяла дуже велику увагу їхній докапіталізації. Після входження ще в три банки держава стала в них мажоритарним власником. Є всі підстави вважати, що вони працюватимуть як повноцінні універсальні банки. І це — позитив. Якби до таких кроків не вдалися, гадаю, нині ці банки, швидше за все, пішли б на ліквідацію.

Ми починали цей процес з абсолютно чистого аркуша: не було ні чіткого розуміння, як це робиться, ні, що найважливіше, законодавчого поля. Рік значною мірою пішов на підготовку потрібної законодавчої бази. Відповідний закон дуже тяжко проходив через Верховну Раду. І хоча він ще повністю не створює потрібного правового поля для управління рекапіталізованими банками, проте він є.

З іншого боку, держава фактично зайшла в цю річку без будь-якої підготовки. У низці банків виникла кризова ситуація, і було прийняте рішення їх рятувати. Пригадаймо: скільки часу витрачав будь-який іноземний банк для того, щоб зайти в український банк, купити його? Практично до року. Заходячи, майбутні власники хотіли точно й чітко знати: що в банку добре, а що погано? Ми ж заходили в зовсім інших умовах.

Однак процес іде. В Укргазбанку, де не було тимчасової адміністрації, вже створено всі органи управління — наглядову раду, правління, внесено відповідні зміни до статуту. Ухвалено програму фінансового оздоровлення, а також стратегію розвитку банку на найближчі роки — 2011-й і 2012-й. Розроблено і прийнято бюджет банку на 2010 рік.

За результатами за січень і лютий Укргазбанк працює з прибутком. Ми очікуємо, що до кінця року портфель банку значно зросте, й відповідно до плану фінустанова даватиме відчутний прибуток.

Те ж саме можна сказати про банк «Київ». Виведено тимчасову адміністрацію, призначено правління, сформовано всі органи управління, вони працюють. Цей банк специфічний, він найбільше постраждав від кризи, адже його спеціалізація — реалізація інвестиційних проектів у будівельній сфері. Проте банк фактично перебуває в робочому стані, нині відновляє кредитування. Ми встановили ліміти щодо видачі кредитів: з огляду на те, що банк «Київ» перебуває в складній ситуації, хочемо дуже чітко контролювати, кому, куди, як і на яких умовах, з якими заставами їх видаватимуть.

«Родовід Банк». При значному залученні коштів від населення там були досить великі зобов’язання. Але банк працює. Ведеться серйозна робота, щоб найближчим часом вивести тимчасову адміністрацію й призначити органи управління.

Хотів би коротко прокоментувати відносини банків «Родовід» і «Надра». Ми запропонували Національному банку й тимчасовому адміністраторові банку «Надра» передати в «Родовід Банк» зобов’язання перед населенням, а це — 6,5 млрд. грн. плюс зобов’язання за іпотекою. Природно, хотіли б, щоб не тільки було передано зобов’язання, а й збалансовано активи та пасиви. Сформували такі пропозиції, провели дуже велику роботу з Національним банком — із цього приводу було прийнято спільну постанову. Та з огляду на те, що Національний банк продовжив у банку «Надра» тимчасову адміністрацію й не подовжив мораторію, про якусь передачу до «Родоводу» активів і пасивів говорити не можна. Тому дію спільної постанови призупинено, і в рамках Національного банку нині йде дискусія про можливість приходу інвесторів.

Була тривала дискусія про можливість входження в банк «Надра» держави в особі Міністерства фінансів. У нас була єдина умова, придумана не нами, а життям: ми можемо зайти тільки тоді, коли буде врегульовано зовнішні зобов’язання. Робота в цьому напрямі велася, та, на жаль, стосовно значної частини зовнішніх зобов’язань, а саме — таких, що виникли в результаті одержання коштів для торгового фінансування, домовленостей із кредиторами банку «Надра» досягти було неможливо. А держава не може собі дозволити ввійти в банк, де є великі неурегульовані зовнішні зобов’язання, бо ці зобов’язання фактично відразу стають державними, і ми беремо на себе ризики більші, ніж може дозволити собі держава.

Хотів би привернути увагу до позитиву. На сьогодні у банках доволі непогані показники щодо перевкладень депозитів населення: у банку «Київ», наприклад, — 43%, «Родовід Банку» — 69, Укргазбанку — 73%. Окремо хотів би сказати, що переоформлення депозитів за зобов’язаннями Укрпромбанку, переведеними у «Родовід», зараз на рівні 59%. Це основні показники, на які ми орієнтуємося, бо коли держава приймала рішення про входження в ці банки, основним завданням було мінімізувати негативний вплив кризи на депозити населення.

Нині ми розглядаємо всі п’ять банків як єдине поле. Міністерство фінансів разом із Національним банком, із банками розробляє стратегії для всіх державних банків — не тільки тих, що були капіталізовані. У найкоротші терміни, вважаю, такі стратегії буде підготовлено. Якщо буде потреба ці банки докапіталізувати, це питання розглядатиметься.

У країні триватимуть складні політичні процеси. На жаль, на управління державними банками вони чинять неабиякий вплив. Та життя банків все одно має перебувати поза політичним процесом. Депозити треба зберігати, і я не думаю, що якісь можливі перестановки в уряді, Національному банку або ще десь кардинально щось змінять. Сподіваюся, що в усіх є розуміння: треба дуже серйозно працювати з проблемними банками, і держава має відігравати тут велику роль.

— У капітали цих банків вкладено величезні кошти — рахунок уже пішов на десятки мільярдів гривень. Це — гроші платників податків, і є великі сумніви, що такий спосіб їх використання ефективний. Ви кажете про швидке прийняття стратегій, але схожі обіцянки ми чуємо вжеблизькороку. І громадськість, і учасники ринку досі не розуміють, за рахунок чого ці структури стануть ефективними, як буде зароблено прибуток, чи повернуться вкладені мільярди хоча б із якимось коефіцієнтом? Ще одна проблема — звідки в цих банків візьмуться клієнти? Неодноразово повідомлялося, що клієнтів у ці банки переведуть примусово. Навряд чи це прийнятний спосіб і для ринку, і для клієнтів…

А.Кравець. — Не варто говорити, що в трьох банках — десятки мільярдів. Фактично на рекапіталізацію «Родовід Банку», «Києва» і Укргазбанку не витрачено навіть десяти мільярдів. Значна докапіталізація справді була 2008 року в Ощадбанку і не така значна — в Укрексімбанку. Але цифри, звісно ж, великі.

Стосовно клієнтів. Я вже згадував про Укргазбанк. На його прикладі більш-менш вимальовується модель, котру ми хотіли б реалізувати, вона починає працювати. На цей час у банку з’являються клієнти. І відповідно до планів клієнтська база Укргазбанку зросте цього року більш як на 20%. Ці цифри не взято зі стелі, а прийнято правлінням і схвалено наглядовою радою на основі сьогоднішнього бачення.

Шлях до кращої роботи банків — їхня докапіталізація. Зворотний бік цього процесу — менеджмент банків. От дві складові — допомогти, дати гроші і щоб ці гроші потрапили в руки, які зможуть заробити гроші для банку і, відповідно, для його вкладників.

— Запитання до пана Блащука. Юрію Олександровичу, банк, котрий ви представляєте, був готовий взяти участь в оздоровленні як Укрпромбанку, так і банку «Надра» — двох найбільших банків, питання з якими остаточно на сьогодні так і не вирішено. Щось не склалося, не вийшло… Чому? Якщо оцінювати дії держави з боку бізнесу, у чому ви вбачаєте основні проблеми?

Ю.Блащук. — Я не буду оригінальним і скажу, що є дві причини. Одна має політичне забарвлення. Усі розуміють, чому питання вирішувалося саме в такий спосіб. Друга причина — відсутність необхідної регулятивної бази.

Перша причина, будемо сподіватися, вже в минулому. Стосовно другої — наше законодавство, наші регулятивні документи виписані так, начебто якщо банк створений, то він доживе в такому стані до кінця своїх днів — і ніщо його не потривожить. Життя довело, що в окремих випадках банк хоче якісь свої активи продати. І начебто процедура для цього існує. Та коли намагаєшся взяти ще й пасиви, то тут законодавство вже не працює, рветься по всіх швах.

Разом із Нацбанком ми намагаємося якось цю ситуацію вирівняти. Не скажу, що не знаходимо там розуміння. Якісь окремі речі регулюємо на рівні роз’яснювального листа, внесення змін до інструкції. Деякі наші пропозиції було навіть внесено і юстировано. Але минулого тижня ми дійшли висновку, що все це мозаїчно й розрізнено, що потрібно комплексно переглянути всю законодавчу базу на предмет передачі активів-пасивів.

Є різні варіанти. Банк входить у зону лиха, суспільство бачить, що він перебуває в критичній ситуації. Що воно робить? Намагається якимось чином врятувати живу частину, передусім — вклади населення, про які так багато говорять, а другу частину залишити чекати свого часу, свого інвестора. У нас це не виходить. І це ми бачимо на двох наведених прикладах. Ми не змогли розділити банки. У тому числі через відсутність нормативної бази.

Один приклад. Фактично був оголошений аукціон із продажу активів і пасивів банків, котрі проходять процедуру санації. Коли ми сказали, що купуємо оцю частину активів, але хочемо на ту ж суму взяти пасиви — вклади громадян (начебто свята справа — не треба бюджет підключати), що виявилося? Документи передбачають, що в цій групі черговості ви повинні взяти кожного вкладу пропорційно. Тобто, умовно кажучи, ми не можемо взяти тисячу чоловік, вклади яких відповідають цим активам. А ми повинні взяти усі 10 тис., і у кожного по 10%.

Юристи розуміють усю безглуздість цієї ситуації, розуміють і керівники. Тут необхідні комплексні дії. Мені здається, що ми домовилися з Нацбанком про створення комплексної групи з перегляду законодавства, і я дуже сподіваюся, що до наступного засідання зможу щось сказати про те, як ситуація може поліпшитися.

Про ролі, цілі та пріоритети

— Повертаючись до конкуренції. Укргазбанк, наприклад, буде нарощувати свою прибутковість, клієнтську базу за рахунок «Нафтогазу України». Вони хочуть стати монополістом з обслуговування цієї компанії на валютному ринку. Ви очікуєте, що такий перерозподіл клієнтів здійснюватиметься примусово? І якщо буде реалізовано постанову про кредитну підтримку економіки через рефінансування Нацбанком за ставкою 14—15% річних і ці гроші отримають держбанки, чи не стане це ще одним сигналом для переходу клієнтів?

Ю.Блащук. — Я повернувся б до дуже важливої теми, якої ви торкнулися в першій частині, — стратегії. Що робити з цими банками? Яка мета — зробити їх прибутковими, щоб вони кредитували економіку, чи продати їх?

Мабуть, держава має приділити увагу кільком банкам. Може, Укрексімбанку, може, тому банку реконструкції та розвитку, про який багато говорять. Не розпорошуватися, визначити кілька стратегічних напрямів: підтримання експорту, підтримання технологічного переозброєння.

Якщо ж мета — продати банк, ми не утримаємо уряд від спокуси заганяти туди клієнтів. Банківська спільнота, звісно, опиратиметься, але будемо реалістами: навряд чи цей опір буде дуже успішним.

Інша річ, які інші цінності можуть збільшити вартість нових держбанків. Напевно, система управління, гарний менеджмент, активна робота наглядових рад. Не матеріальні цінності, а те, що робить управління прозорим. Це буде привабливим для майбутнього інвестора, а не те, що там обслуговуватиметься «Нафтогаз». Адже він наступного дня після купівлі банку піде геть, і інвестор це розуміє…

— Пане Вісмантас, Світовий банк, підтримуючи процес рекапіталізації, консультуючи представників українського уряду в рамках проекту з оздоровлення фінансового сектора, фактично взяв на себе частину відповідальності за ці процеси. Ви сьогодні задоволені тим, як відбуваться оздоровлення фінансової, банківської системи в Україні? Яким чином вибрати оптимальний шлях, не знищуючи конкурентного поля в Україні?

М.Вісмантас. — Як ви пам’ятаєте, рішення про рекапіталізацію трьох банків приймали в червні—липні — у той час не було законодавчої бази, яка дозволяла б інші рішення для системних проблемних банків, крім ліквідації або рекапіталізації урядом. Їх доводилося приймати з міркувань системної стабільності. То була відповідь на виклики кризи: уряд мав втрутитися і відновлювати довіру. Найкращим рішенням стала рекапіталізація.

Що робити далі? Є чимало різних нюансів. Коли уряд стає власником, потрібно робити те, чого очікують від власника: будувати гарне управління, здійснювати розважливу політику щодо розвитку банку, щодо кредитування та ризиків. Все це робиться, але можна було б швидше, і з цього приводу теж іде спільна робота з урядом.

Сьогодні хочу сказати про роль уряду, держави в банківській системі. Одна справа — нагляд і регулятивні заходи. Інша — пряма участь уряду в банківському бізнесі. І в цьому випадку давайте відповімо на запитання: а яка мета насправді? Якою український уряд бачить свою роль?

В усіх випадках, коли уряд бере участь у банківському бізнесі, значуща частина цілей пов’язана з досягненням певних соціально-політичних цілей. Але ж для цього є багато інструментів без прямої участі в банківській справі: бюджет, агентства розвитку, фонди, приватні банки. Реалізація соціальних цілей держави через свої банки веде і до макроризиків, і до непрозорості фіскальної політики, і до непрозорості самих соціальних цілей.

Є великий ризик протипоставити соціальні цілі в державних банках із цілями отримання прибутку в банках приватних.

У деяких державах уряди дуже чітко бачать свою роль. Наприклад, в Індії банки були націоналізовані, підтримуються як державні, і їхня приватизація не належить до завдань уряду. Уряду України було б дуже корисно чітко усвідомити свою роль. Якщо стратегія подальшої роботи з державними банками готується — її чекає весь ринок. Вона повинна чітко відповісти на всі виникаючі запитання.

— Яка з ролей, на ваш погляд, є найважливішою — забезпечити прибутковість держбанків як бізнесу з прицілом на майбутній продаж чи використати їх як інструменти для пожвавлення економіки?

М.Вісмантас. — Захистити депозити можна, і не беручи участі у банківському ринку.

Уряд і весь ринок хочуть, аби банківська система почала функціонувати і знову видавати кредити, допомагати реальній економіці. Запитання в тому, якою має бути послідовність кроків уряду. Можна почати видавати кредити через держбанки, але це небезпечна політика і цілком неприйнятна, якщо джерелом фінансування буде Нацбанк. І взагалі, чи спрацює така стратегія, якщо нагляд над усією банківською системою залишиться таким, як той, що дозволив вибухнути фінансовій кризі? І чи не призведе це до збільшення боргового навантаження бюджету?

Гадаю, що така послідовність неправильна. Спочатку давайте зміцнимо регулятивну базу банківської системи, розв’яжемо найгостріші проблеми, наприклад токсичних активів. Треба розглянути, як вирішуються питання регулювання банків, яка система нагляду. Те, про що казав пан Блащук, — що досі нема хороших інструментів для вирішення питань проблемних банків. А вже потім будемо думати про методи фінансування економіки.

Моя особиста думка з цього питання: якщо встановити нові правила нагляду і регулювання банківської діяльності, вони повернуть довіру. Поки довіри нема, банківська система не працюватиме оптимально. Якщо повернути довіру, банківська система сама почне працювати так, що їй не знадобляться великі державні кошти і рефінансування НБУ. Про кошти для фінансування економіки ? питання окреме.

—Слово Олександру Ведяхіну, який представляє «Дочерний банк Сбербанка России». Хотілося б продовжити тему конкуренції між державними і комерційними банками. Ми знаємо, що в Росії держбанки навіть без реформування нагляду отримували величезну допомогу від уряду зі стабфонду і з допомогою цих коштів рефінансували кредитні проекти приватних банків. За відгуками, ці дії були позитивно сприйняті системою. Чи справді це позитив для банківської комерційної системи Росії? Чи буде подібний процес іти в Україні і як?

О.Ведяхін. — Є така чудова фраза: «Україна — не Росія». На жаль чи все ж таки на щастя. Дійсно, така практика в Російській Федерації зустрічається. «Сбербанк России» як один із найбільших держбанків був у ній задіяний. Річ у тім, що на ці цілі використовували частково емісійні гроші, частково гроші зі стабілізаційного фонду, котрий поповнюється за рахунок експорту енергоносіїв. У цьому разі «експорт енергоносіїв» — ключове слово.

Окрім того, відповідаючи на запитання, як змусити гроші працювати на економіку, хочу навести приклад. На наш дочірній банк у материнському банку відкрито кредитну лінію на кілька сотень мільйонів доларів. 188,5 млн. дол. ми отримаємо вже на середину квітня. І це саме ті гроші, котрі акціонери реально готові спрямувати на кредитування української економіки.

Чому ж цього не відбувається? Тому що необхідна стабільність і визначеність. Навіть навпаки — визначеність і стабільність. Якщо банки розумітимуть хоча б середньострокову — я навіть не кажу про довгострокову — програму дій уряду, напрям руху економіки (отут ми зробимо певні кроки стосовно національної валюти, тут — стосовно податків тощо), ми будемо розуміти, як підприємства працюватимуть далі.

Ми готові вкладати гроші в Україну. Це — чудовий ринок, цілком зрозумілий для росіян і російського капіталу. Але зараз для нас нема найголовнішого — визначеності, в який бік і як розвивається процес. І, на жаль, поки її не буде, казати про якісь великомасштабні інвестиції в економіку України дуже й дуже складно.

Що стосується російського досвіду, коли держбанки рефінансували кредити підприємств, отримані в комерційному секторі, то він, безсумнівно, позитивний. Якщо, знову ж таки, звертатися до його сприйняття в Росії. Але не факт, що цей рецепт є прийнятним для України. Порівнювати дуже складно. У Росії криза не зачепила банків з першої десятки чи з перших п’ятнадцяти.

— Запитання до Юрія Яременка, представника вітчизняного банківського капіталу. Ваші відчуття з приводу процесів, які відбуваються: до чого ми йдемо, до чого ми повинні прийти і наскільки комфортно в цих умовах працюється?

Ю.Яременко. — Якщо з кінця, то досить комфортно. Що ж стосується іншого, то мені здається, що багатьох проблем узагалі не було б, якби ніхто, у тому числі й ви, не ділив банки на якісь групи. Я, чесно кажучи, не дуже добре розумію, чим іноземні банки мають різнитися від банків із українським капіталом, якщо ми всі дуже хочемо того, щоб правила гри на цьому ринку були для всіх однаковими. Я не розумію, чому державні банки мусять чимось відрізнятися від банків із приватним капіталом.

Коли вже ми говоримо про державу в ролі власника банків, то хотів би щиро побажати пану Кравцю через якийсь час переконатися в правоті його слів щодо ефективного державного власника. Але вважаю, що, на жаль, не вийде.

Наприклад, ми говоримо про спеціалізацію нових держбанків, але не говоримо про якість їхніх капіталів. Якось дивно пишатися переоформленням депозитів у цих банках, — може, вони переоформляються тому, що нема грошей на їхню виплату? Гадаю, причина полягає в цьому, а не в тому, що люди самі пропонують їх переоформити.

Пан Вісмантас чудово сказав: щоб захищати інтереси системи, зовсім не потрібно брати участь у бізнесі цієї системи. А от проблема, котра відразу виникає, якщо цим бізнесом займатися: державності нашого регулятора ще ніхто не скасовував, і в бізнесі бере участь теж держава. Велика спокуса регулювати себе не зовсім так, як інших. Я це, загалом, вважаю навіть не спокусою, а доконаним фактом на сьогодні.

Від початку задумувалися різні підходи ? до всієї системи і до новоприйнятих у лоно держави банків. Вважаю, поки в нашій країні не будуть чітко дотримуватися одного-єдиного правила, написаного для всіх без винятку, буде те, що відбувається зараз. Я знаю думки різних комерційних банкірів — вони за єдині правила для всіх.

А.Кравець. — Хотів би прокоментувати. Не братиму під сумнів правильність зроблених дій. Якби держава тоді не зайшла в банки, зараз ми мали б колосальну проблему, у будь-якому разі із цими трьома банками, насамперед соціальну. Що стосується інших можливостей порятунку банків, то тут згадували про систему страхування вкладів, але ми знаємо реальні можливості фонду гарантування вкладів фізосіб.

Я ще раз хочу наголосити: ми зайшли туди із заплющеними очима, щоб ці банки надалі залишилися живі.

Ми готуємо стратегію стосовно подальшого розвитку цих банків — сподіваємося, незабаром вона побачить світло. Це для нас питання дискусійне. Ми заходили в ці банки не для того, щоб стати власниками й отримувати прибуток. Природно, ми розглядаємо теоретичну можливість, що в майбутньому ці банки будуть продані, але остаточне рішення ще не прийняте.

— А коли все ж таки буде прийняте? Коли стратегія розвитку держбанків нарешті, як ви кажете, побачить світло? Можна назвати точний строк?

А.Кравець. — Я завжди боюся забігати наперед і говорити про конкретні строки, тому що, на жаль, не тільки ми затверджуємо цю стратегію. Гадаю, в найближчий місяць, фактично до середини березня така стратегія в Міністерстві фінансів реально буде відпрацьована як документ. Але є й інша складова — будьмо реалістами. Я не беруся прогнозувати, як вона затверджуватиметься, як відреагує на стратегію керівництво Кабінету міністрів, які зміни захоче внести...

Де брати ресурс

— Слово представникові ЄБРР. Ваша структура брала участь у капіталах кількох вітчизняних банків, і завжди це сприймалося як позитивний сигнал: є міжнародний спостерігач.Як ви відчуваєте, міг би ЄБРР увійти в капітали «новонавернених» держбанків і на яких умовах? І взагалі, чи бачите ви таку можливість з огляду на те, що не так давно розглядали питання про входження в капітал банку «Надра»?

Р.Півень. — Процедура входження в капітал доволі стандартна. Якщо ми входимо, то вже з чіткою стратегією подальших дій, бачимо, буде це доцільно чи ні. Як банк розвитку, ми готові розглянути всі варіанти. Зокрема й можливу участь у капіталі держбанків. Але в остаточному підсумку це має бути економічно доцільно, інакше який сенс брати участь?

 Як, на ваш погляд як представника структури,котразацікавлена в нормальному розвитку фінансового сектора, забезпечити рівну конкуренцію на ринку?

Р.Півень. Мені здається, не варто навіть обговорювати. Це аксіома — правила ігри мають бути однаковими для всіх.

— Але правил можна чекати довго, а де взяти кошти для кредитування економіки?

Р.Півень. — Фундаментальна проблема системи, яку досі не розвязано, — доступ до довгострокового гривневого фінансування за більш-менш доступною вартістю. У зв’язку з цим ЄБРР із провідними банками України, а також із регулятором організовує 3 березня круглий стіл, де буде запропоновано реалістичні сценарії й механізми цього. Річ в тім, що ЄБРР досить активно кредитує в місцевій валюті банки в Росії, навіть в Азербайджані, не кажучи вже про більш розвинені ринки — Польщі та Угорщини. В Україні, попри активні зусилля упродовж багатьох років, поки що не виходило. Ми хочемо запропонувати системне розв’язання цієї проблеми.

— Поки вирозпочнете кредитувати в гривні, мине не один місяць. ЄБРР заявляв про великі планизкредитуваннябанків в іноземній валюті. Чи можливо це в існуючому законодавчому полі, коли практично заборонено кредити для суб’єктів безвалютноївиручки?Може, ви як фінансова установа з найвищим рейтингом гарантуватимете своїм потенційним позичальникам повернення таких кредитів?

Р.Півень. — Як відновити кредитування, поки не з’явиться якийсь механізм щодо гривні? Думка, яку можна оспорювати, — регулятор міг би зробити поступку й дозволити кредитування в іноземній валюті на доволі консервативних умовах. Грубо кажучи, робиться перелік кредитів, які будуть грунтуватися на грошових потоках клієнтів, ? якщо видаєш досить консервативно, чому ні? Що більш ризиковано ? видавати гривневі кредити, котрі фінансуються короткою ресурсною базою, чи більш-менш враховувати специфіку нашої банківської системи з чималою кількістю іноземних банків, в яких досить стабільний ресурс долара?

 Щоб підсумувати дискусію, ми хотіли б поставити всім присутнім запитання: якими мають бути першочергові кроки для того, щоб економіка нарешті почала отримувати від банків кредитний, інвестиційний ресурс?

А.Кравець. — Не слід переоцінювати значущість рішень, які можуть бути прийняти. Можна приймати чимало рішень, у тому числі й хороших, але...

Я розглядаю ситуацію з точки зору Міністерства фінансів. У нас свій інструментарій, він не такий великий, але дав можливість зробити перші кроки з порятунку трьох вищезгаданих банків. Що стосується інших кроків, які може зробити Мінфін чи уряд, — це зниження відсоткової ставки через якісь заходи підтримки.

Я упевнений, що найближчим часом буде підготовлено новий проект бюджету. Повірте, Мінфін підготує бюджет дуже швидко, мабуть, швидше, ніж стратегію. Там насамперед будуть передбачені якісь стимули, знову ж таки соціальної спрямованості. Можливо, будуть передбачені якісь кроки щодо допомоги забудовникам, компенсації відсоткової ставки тощо.

Ю.Блащук. — Погоджуся з Андрієм (Кравцем): ми не можемо зараз назвати речі, котрі необхідно скасувати чи запровадити, щоб завтра в банки потекли ресурси або в Україну полилися інвестиції. Це досить тривалий процес.

Ключове питання для банківської системи — створення довгого ресурсу. Ми за 18 років нічого не зробили, щоб його створити. Ніхто й нічого не зробив для створення ринку, індикаторів довгих ресурсів.

Ми не отримаємо результату цього року, але можемо закласти фундамент, щоб нормально пережити наступну кризу. Такими важливими речами для мене є підвищення ролі фондового ринку і створення системи пенсійних накопичень. Я знаю, що відносно документів щодо другого рівня пенсійної реформи досі ніхто нічого не робить. Якщо сьогодні це не працює на рейтинг, на чийогось виборця, отже, можна відкласти в довгу шухляду.

Зараз склалася унікальна ситуація — змінюється влада, керівництво держави. Якщо сьогодні закласти основи і виділити певні кошти, для початку треба не так багато, здається, менш як мільярд гривень, можна було б запустити другий рівень пенсійної системи. Але держава повинна на законодавчому рівні створити умови, щоб ми почали створювати цей ресурс, що дасть можливість запустити ту ж іпотеку, про яку всі говорять, але ніхто не знає, як до неї підступитися.

ЄБРР має свій ресурс у валюті, але вони вже кілька років намагаються отримати дозвіл Національного банку на кредитування в гривні. Це — проти правил. Однак зараз саме та ситуація, коли на це можна піти. Якщо це будуть десятки мільярдів гривень, чому їх не запустити в по-справжньому правильні проекти?

Наступне питання. Багато людей пам’ятають: років 15 тому центральний банк кредитував якісь реперні підприємства, котрі можуть позитивно вплинути на розвиток місцевого виробництва товарів народного споживання. Можливо, Нацбанк зможе запустити і цей механізм.

Інше запитання — звідки брати ресурс? Не хотілося б, щоб для кредитування використовували валютні резерви, бо їхній достатній рівень є сигналом для інвесторів, що в цю країну можна вкладати. Це інший, альтернативний ресурс для довгострокового кредитування економіки.

І що стосується корумпованості. Як на мене, представники великого капіталу, великих банків мають більше сприяти тому, щоб наші закони були менш «хабаромісткими», а більш прозорими й антикорупційними.

Ю.Яременко. — Мені здається, що прийняття бюджету саме по собі, на жаль, абсолютно ніяк не буде пов’язане з розвитком економічної ситуації в потрібному напрямі.

З приводу довгих і якісних ресурсів. Чи не забуваємо ми, що не банки їх створюють? Банк у цьому сенсі — тільки інструмент, який до створення цих ресурсів жодного стосунку не має. Інша річ, як він їх обслуговуватиме. Але тут уже регулятор має постаратися — тут і умови гри, і таке інше.

Допоки в нашій країні реально не запрацює малий і середній бізнес, поки він не стане системоутворюючим, довгострокових ресурсів у нас не буде. Кожного разу, коли починається передвиборна сверблячка, відразу згадують малий і середній бізнес, якого в нашій країні чомусь немає. На мій погляд, тому й немає, що наш доморослий український чиновник його просто вбив. І продовжує вбивати — робить усе для того, щоб його не було. Можливо, працює принцип «хліба та видовищ»: бідною людиною дуже легко управляти, один раз на два-три-чотири роки пообіцявши їй, що відкриються золоті ворота, і вона раптом стане багатою. От приймемо бюджет — і раптом розбагатіємо. Якось не бачу зв’язку.

Я хотів би, щоб правила були однакові для всіх. Причому не тільки для ринку, а й для чиновника, який у нашій країні чомусь забув, що його найняли на роботу, щоб він допомагав людям і бізнес робити, і соціалку розвивати...

До речі, коли ми говорили про цілі «новонавернених» банків, пролунала думка про, можливо, соціальну мету. Я так не сказав би. На мій погляд, мета була виключно політичною та виключно популістською. Давайте згадаємо все, про що ми казали, — соціалкою там і не пахло. Якщо нова влада зверне увагу на те, що чиновник не повинен шкодити навколишньому середовищу, до якого, безумовно, належить і бізнес-середовище, і ми з вами, тоді, мені здається, щось запрацює.

Р.Півень. — Після спілкування з нашими партнерами ми налаштовані досить оптимістично, тому що коли стратегічні інвестори заходять у ринок, вони розуміють, що складно очікувати якоїсь стабільності в нашій країні, що ризик величезний, але всі готові з цим жити, є апетит до кредитування. Тож, якщо будуть позитивні сигнали для ринку, буде новий президент, новий уряд, більш продуктивно запрацює парламент, кредитування потихеньку піде.

Єдиний деструктивний чинник, який я бачу, — важко налагодити кредитування, коли вартість державних цінних паперів у нас перевищує 20%. Навіщо брати корпоративний ризик, якщо можна спокійно вкластися в державні папери?

М.Вісмантас. — Дуже коротко про пріоритетні заходи. По-перше, думати про розв’язання проблеми токсичних активів у банківському секторі, щоб система змогла позбутися цього тягаря і знову зосередитися на кредитуванні. По-друге, регулятор має чітко виконати всю стратегію щодо проблемних банків. Ще багато чого можна зробити, аби поліпшити цю роботу.

Згодний із колегами, стабільність потрібна. І в цьому важко переоцінити роль лідерства з боку Міністерства фінансів та Національного банку як команди, а не як окремих установ. Команди, яка може чітко озвучити рішення, стратегію та напрями майбутнього розвитку фінансового сектора. Таке лідерство, хороші, прозорі комунікації дали б набагато більше користі, ніж пошук ресурсів там, де їх немає.