Філіпп Ле Уору: «Ринкам, які розвиваються, доведеться подвоїти свої зусилля, щоб залишатися привабливими»

Юрій Сколотяний, "Дзеркало тижня", №37, 2009

http://www.dt.ua/2000/2020/67317/

Новий віце-президент Світового банку по регіону Європи та Середньої Азії Філіпп Ле Уору став найвищою за рангом офіційною особою серед тих, хто минулого тижня відвідав Ялтинський саміт.

До речі, Україна стала першою серед країн Європи і СНД, котру Ле Уору відвідав у новому для себе статусі. 28 вересня, перед від’їздом до Москви, він зустрівся в Києві з першими особами Української держави — президентом Віктором Ющенком і прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. І вислухав уже традиційні заклики до подальшого розвитку співробітництва.

Зі свого боку, гість із Вашингтона заявив про готовність Світового банку розширювати проекти співробітництва з Україною, однак закликав українську владу прискорити структурні реформи і застеріг від збільшення бюджетного дефіциту, натякнувши в такий спосіб на необхідність навчитися жити за коштами.

«ДТ» вдалося адресувати пану Ле Уору ряд запитань. Отримані нами відповіді ми пропонуємо увазі наших читачів.

— Пане Ле Уору, перш ніж перейти до української тематики, дозвольте поставити кілька запитань про останні загальносвітові події. Буквально днями, 24—25 вересня, в американському Піттсбурзі відбувся черговий саміт «Великої двадцятки» (G-20). Які висновки можна зробити за гарячими слідами цієї події?

— Є, очевидно, офіційні особи, чиї повноваження більше відповідають тому, щоб робити висновки за результатами саміту. Керівники країн «Великої двадцятки» зробили це у своєму підсумковому комюніке по завершенні події. Президент Групи Світового банку Роберт Зеллік також окреслив кілька важливих уроків у своєму виступі, котрий передував Щорічним зборам Світового банку і МВФ. Тому мені не хочеться повторювати те, що було більш красномовно викладено іншими.

У сфері моєї компетенції ключові висновки такі. По-перше, глобальні скоординовані дії із приборкання кризи, вочевидь, дали ефект. У світову фінансову систему повернулася ліквідність, зупинилося падіння виробництва, поступово відновлюється торгівля.

По-друге, почуття задоволеності і полегшення не повинно перейти в самозаспокоєння. Ми є свідками неабияких зрушень у глобальній економіці. Повернення до передкризового світу не буде. Відновленням глобальної рівноваги необхідно буде управляти. Сполученим Штатам доведеться менше споживати і більше заощаджувати; іншим країнам потрібно буде більше споживати. Країни, що розвиваються, у тому числі Китай (та не тільки), мають відігравати потенційно більш значущу роль у цьому процесі.

По-третє, ми спостерігаємо появу нової глобальної моделі управління на найвищих рівнях. Офіційно створено «велику двадцятку». Країнам, які розвиваються, надано більше право голосу в МВФ і Світовому банку.

По-четверте, у міру стабілізації (світової економіки і фінансової системи. — Ю.С.) деякі довгострокові виклики потрібно буде знову взяти за основу. Зміна клімату — перша і найголовніша з таких проблем, стосовно якої Піттсбурзький саміт ще не прийняв конкретних рішень. Окрім того, оскільки соціальні наслідки кризи ще мусять проявитися повною мірою зі зростанням безробіття в багатьох країнах, критично важливо, щоб ми не зробили хибних висновків і протидіяли загрозі протекціонізму. Необхідно швидко поновити і завершити Дохійський раунд переговорів про лібералізацію світової торгівлі.

— Якою мірою, на ваш погляд, криза змінила «обличчя» глобальної економіки і фінансової системи? Як у зв’язку з цим змінилася роль міжнародних фінансових інститутів (МФІ), у тому числі Світового банку, а також з якими основними викликами вони сьогодні стикаються?

— Я вважаю, що МФІ зробили значний внесок у глобальні антикризові заходи. Після початку кризи чимало країн, які розвиваються, не мали доступу до ринкового фінансування, і надані МФІ ресурси були критично важливими для забезпечення поступової адаптації до зовнішніх і внутрішніх дисбалансів і диспропорцій, які виникли в результаті кризи.

Що стосується Світового банку, то наші заходи антикризового реагування складалися з трьох основних компонентів. По-перше, разом із колегами із МВФ, МФК і регіональних банків розвитку ми розробили програму допомоги фінансовим системам у подоланні кризи, зокрема в Центральній і Східній Європі. Вона включала надання позик і капіталу комерційним банкам, допомогу урядам і регулятивним органам у подоланні кризи довіри, а також посилення регулювання для забезпечення майбутнього поновлення кредитування, але вже на більш стабільній основі.

По-друге, ми допомагали урядам долати кризові деформації у фіскальній сфері, що виникли в результаті падіння надходжень, і в багатьох випадках — структурні дефіцити, які накопичувалися з часом, але залишалися прихованими в період економічного піднесення. Причому прагнули це робити тими способами, які захищали передусім саме найбільш вразливі прошарки населення.

По-третє, ми працювали над закладанням основ для відновлення економік. Було розширено консультаційну допомогу з поліпшення умов для підприємництва, запущено механізм фінансування інфраструктури державного сектора з тим, щоб стимулювати попит і більш оперативне створення робочих місць
і ослабити перешкоди для зростання в середньо- і довгостроковій перспективі.

Останній пункт ілюструє також одну зі змін, які ми передбачаємо в майбутньому. Мабуть, протягом певного часу на глобальних ринках буде менше доступного ризикового капіталу, оскільки триватиме скорочення фінансового левериджу (збільшення обсягів фінансових операцій із використанням «кредитного важеля». — Ю.С.). Тож МФІ повинні будуть відігравати значущу роль у наданні фінансування для критично важливих проектів розвитку в енергозбереженні, у транспортній і соціальній сферах. Діючи в такий спосіб, ми можемо допомогти у відновленні глобальної рівноваги, підтримуючи попит і ослаблюючи обмеження для зростання на ринках, що розвиваються.

Проте також очевидно, що в міру посилення конкурентної боротьби за капітал ринковим економікам Східної Європи та Центральної Азії, що розвиваються, доведеться поглибити реформи, аби залишатися конкурентоспроможними і привабливими для приватного капіталу. МФІ можуть бути посередниками і каталізаторами приватних інвестицій, але ми не можемо замінити їх.

— Наскільки успішними були антикризові заходи, вжиті урядами і центральними банками окремих держав? Чи можете ви навести найяскравіші їх приклади — як успішних, так і навпаки?

— У мене немає можливості присвоювати рейтинги урядам і центральним банкам конкретних країн. Загалом, як я вже згадував, досить добре узгоджені антикризові заходи здійснювалися в найбільших економіках, і це, безсумнівно, допомогло уникнути більш глибокої рецесії.

Дуже важливою була ліквідність, забезпечена Федеральною резервною системою США і Європейським центральним банком. Фіскальні стимули в багатьох країнах, у тому числі на ринках, що розвиваються, у Китаї, Росії та інших державах Східної Азії, також мали велике значення.

Україна, до речі, теж вжила деяких сильних початкових заходів. Наприклад, дозволивши плаваючий обмінний курс і провівши ранню діагностику банківського сектора (набагато раніше, ніж такі заходи почали реалізовуватися в США і Європі).

Та в багатьох аспектах ще надто рано заявляти про перемогу над кризою. Величезні ліквідні кошти, «впорснуті» у глобальну фінансову систему, необхідно буде «відкачати» назад. Дотепер відновлення грунтувалося на обертанні «товарного циклу» і на великих пакетах фіскальних стимулів. Ці чинники не будуть довгостроковими; очолити зростання доведеться приватному сектору. А це, у свою чергу, стане можливим тільки при поновленні кредитування.

— Який вплив кризи на процеси глобалізації, які тенденції з’явилися і як ці процеси розвиватимуться в майбутньому?

— Зростає роль країн, що розвиваються, причому зараз ця тенденція затвердилася. Справді, нинішня криза є першою з ХІХ століття, за якої світова економіка виходить з економічного спаду в результаті відновлення ринків країн, що розвиваються.

Зсув глобального споживання у бік Китаю та інших ринків, що розвиваються, — ключовий чинник для вкрай необхідного відновлення глобальної рівноваги. Це і величезна можливість, і дуже серйозний виклик для найвищих посадовців цих країн.

Другий чинник, що його я вже згадував, полягає в тому, що ризиковий капітал певний час буде в дефіциті. Це означає, що конкурентна боротьба за інвестиції стане більш жорсткою, і ринкам, які розвиваються, доведеться подвоїти свої зусилля, щоб залишатися привабливими.

По-третє, світ до кризи характеризувався історично високими темпами зростання і величезною невідповідністю в темпах зростання між економіками, які розвиваються, і розвиненими.

Причому регіон Центрально-Східної Європи і колишнього Радянського Союзу виявився одним із найшвидше зростаючих на планеті. Та як ми знаємо, при цьому було акумульовано величезний ступінь уразливості в результаті надмірного, фінансованого з-за кордону зростання кредитування, великих зовнішніх дисбалансів і недостатньо сильних фінансових інститутів. Посткризова тенденція може бути менш сильною, але, сподіватимемося, більш стабільною. Загальне і збалансоване зростання залишається складним завданням як для нашого регіону, так і для світової економіки.

— Як ви оцінюєте нинішній етап співробітництва між Світовим банком і Україною? У чому полягають його пріоритети для вашої організації і що заважає активнішій взаємодії за цими напрямами?

— Основні стратегічні напрями нашого співробітництва з вашою країною визначено в Стратегії партнерства з Україною на 2007—2011 роки. Вони передбачають підтримку конкурентоспроможності України шляхом поліпшення умов для підприємницької діяльності, розширення енергозбереження, сприяння міжнародній інтеграції з допомогою модернізації транспортної інфраструктури, а також допомогу у підвищенні ефективності та якості державних послуг.

Ці пріоритети залишаються сьогодні дуже актуальними. Наприклад, ми затвердили в травні цього року позику у розмірі 400 млн. дол. США на реконструкцію дороги Київ—Харків і підвищення безпеки руху на дорогах країни. На завершальній стадії — оформлення додаткового фінансування в розмірі 60 млн. дол. США для дуже успішного Проекту реабілітації гідроелектростанцій, під час якого здійснюється модернізація споруд Дніпровського каскаду для забезпечення країни чистою і дешевою енергією. Ми вже почали реалізацію Проекту розвитку міської інфраструктури вартістю 140 млн. дол. США; цей проект забезпечує доступ до чистішої води і значну економію енергії в 12 муніципалітетах країни. Є плани роботи в сфері енергозбереження з приватним і державним секторами: це впровадження сучасних технологій і допомога Україні в одержанні вигод від зростаючого ринку скорочення викидів.

Звичайно, криза змусила внести певні корективи в наше співробітництво. Наприклад, ми посилили роботу у фінансовому секторі, що дало можливість затвердити у вересні ц.р. першу програмну позику в розмірі 400 млн. до. США на підтримку урядової програми оздоровлення фінансового сектора. Цю роботу необхідно продовжувати. Виділення другої такої позики планується вже наступного року.

Криза також виявила великі фіскальні диспропорції, що висунуло на перший план питання про те, яким чином уряд може витрачати коштів менше, але ефективніше, не послаблюючи при цьому захисту бідних і вразливих верств населення. Заходи в цьому напрямі ми готові підкріпити новими позиками на підтримку політики розвитку (попередній, третій транш у рамках програми системних позик СБ (Development Policy Loans) у розмірі 500 млн. дол. Україна одержала торік у грудні. — Ю.С.).

Криза глибоко вплинула на Україну. Заходи, які ми вважаємо необхідними для повернення до стійкого зростання, не завжди популярні. Наша ідея полягає в тому, що ми тут, аби допомогти Україні у цей важкий час. Проте Україні потрібно домогтися внутрішньополітичного консенсусу, щоб вжити необхідні заходи для посилення фіскальної політики, дерегуляції і поліпшення умов підприємницької діяльності, реформування енергетичного сектора, систем охорони здоров’я та освіти, пенсійної системи, щоб зробити їх справедливішими, ефективнішими і підвищити якість державних послуг. Прогрес у цих сферах розблокує додаткову міжнародну допомогу. Та ще важливіше розблокувати приватні інвестиції для того, щоб Україна не скотилася назад і не нарощувала відставання в післякризовий період.

— Нині державними закупівлями в Україні фактично управляє уряд вручну, що спричиняє очевидні корупційні ризики. У зв’язку з цим чи не вважаєте ви, що допомога Світового банку, яку він надає Києву в цій сфері майже десять років, була малоефективною? А оскільки банк продовжує надавати Україні великі позики, чи не час подумати про зміну підходів до співробітництва? Наприклад, строго погоджувати усі форми співробітництва зі створенням ефективної і прозорої системи державних закупівель.

— Я згоден з вами, що відсутність прогресу в реформуванні державних закупівель викликає розчарування. Це — один із наших принципових месиджів, його поділяють також інші донори. Безсумнівно, що подальша допомога Світового банку шляхом позик на підтримку політики розвитку потребує прогресу в цій сфері.

Фактично ми, як нам здається, не дуже далекі від прийняття необхідних рішень, і в мене вселяє надію обговорення цих проблем з прем’єр-міністром. Однак необхідні політична воля і парламент, який справді зосередиться на удосконаленні законодавчої бази в цій сфері.

— На нашу думку, Світовий банк останнім часом менш активно співпрацював з органами центрального державного управління України, віддаючи перевагу регіональним і місцевим органам влади та їх проектам. Що це — перегляд підходів у рамках загальної стратегії Світового банку? Чи це пов’язано з очевидними ризиками корупції в Україні?

— Ми справді посилюємо нашу роботу з регіональними та муніципальними органами влади. І так само, як наша споріднена організація — Міжнародна фінансова корпорація, бачимо в ній для себе чимало можливостей. Причому не лише в таких традиційних напрямах, як водопостачання та очищення стічних вод, централізоване теплопостачання та енергозбереження, а й, як це було успішно показано в Запоріжжі, де ми чудово співпрацювали з містом, у сфері контролю екологічних ризиків і промислового забруднення.

Однак питання про скорочення нашого співробітництва з центральним урядом не стоїть. Навпаки, ми вважаємо, що робота на центральному та регіональному рівнях має бути нерозривно пов’язана, адже багато питань в Україні можна вирішити тільки на центральному рівні.

Звичайно, як зазначали й українські політичні лідери, корупція є великою проблемою для країни. Та ми впроваджуємо в наші проекти такі механізми, як незалежний технічний аудит, нагляд третіх осіб, суворі фідуціарні заходи контролю, щоб кошти, надані у вигляді позик, використовувалися ефективно і за цільовим призначенням.

Ми продовжуємо діалог із владою в питанні модернізації системи управління державними фінансами з тим, щоб вона була достовірною стосовно не тільки позикових грошей Світового банку, а й коштів усього державного сектора. Це складна довгострокова програма, і знайти рішення можна лише з допомогою взаємодії та діалогу.

— Згідно з висновками нового дослідження Світового банку, Україна переживає безпрецедентний демографічний спад у поєднанні з кризою сфери охорони здоров’я. Чи зворотна ця тенденція та які основні антикризові заходи слід вжити в цих галузях?

— Ми дуже стурбовані демографічною ситуацією в Україні. На наш погляд, основна проблема полягає в тому, що українці, особливо українські чоловіки, вмирають надто молодими. Середня очікувана тривалість життя чоловіка при народженні становить в Україні всього 59 років; смертність дорослого чоловічого населення порівнянна з показниками смертності в найбідніших країнах світу. Це призводить до величезних соціальних і економічних витрат.

Тому діяти необхідно на кількох рівнях. По-перше, модернізації потребує система охорони здоров’я. Ресурсів достатньо, але використовуються вони неефективно: надто багато коштів витрачається на підтримку існуючої інфраструктури та надто мало — на обладнання, професійну підготовку медичного персоналу, профілактику. Необхідно змінити стимули, щоб зацікавити лікарів і медсестер у досягненні вищих результатів у сфері охорони здоров’я.

По-друге, українцям слід було б вести більш здоровий спосіб життя. Зловживання алкоголем і тютюном, а також дорожньо-транспортні події — головні причини високого відсотка смертності серед українських чоловіків, проте ці причини навряд чи можна назвати невикорінними. Так, деякі з них пов’язані зі стресом, і я боюся, що нинішня економічна криза не сприятиме їхньому усуненню; але деякі з цих проблем можна було б розв’язати з допомогою більш високих акцизних зборів, запровадження обмеження швидкості на українських дорогах і обов’язкового використання пасків безпеки. Необхідні також і просвітництво, пропаганда здорового способу життя. Над цим ми працюємо разом із дуже багатьма українськими партнерами, вважаючи, що до цієї проблематики особливо чутлива молодь.

— Один із ваших попередників на посту віце-президента Світового банку, Іоганнес Лінн, у нещодавньому інтерв’ю одному з українських видань висловив думку, що економіка України сприймається на Заході швидше як маргінальна. Ви як офіційна особа навряд чи можете дозволити собі таку прямоту в оцінках. І все-таки, у чому ви бачите основні мінуси іміджу України на міжнародній арені? Що заважає поліпшити це
сприйняття?

— Я не думаю, що сьогодні Україні не вистачає міжнародної уваги. Україна — велика, стратегічно важлива країна в серці Східної Європи, основний міст між Росією та Європейським Союзом. Вона має великі продуктивні земельні ресурси, через її територію транспортується 80% газу з Росії в ЄС; в останні роки багато великих західних компаній і банків інвестували сюди свої капітали.

В України величезний потенціал — і це загальновизнаний факт. Та щоб реалізувати його, особливо за умов глобальної економічної конкуренції, яка після кризи посилиться, українські політичні лідери мають рішучіше вести країну важким, але необхідним шляхом реформ і модернізації. Переконаний, що саме таке керівництво і консенсус щодо пріоритетів завоюють широку міжнародну підтримку.

Попри різку активізацію співробітництва з Україною, найвищі посадовці найбільших розпорядників міжнародних фондів фінансової взаємодопомоги — МВФ і Світового банку — поки що не занадто часті гості в нашій країні.

Останнє, що можна згадати по лінії МВФ, — це відвідання нашої столиці на початку червня 2007 року першим заступником директора-розпорядника фонду Джоном Ліпскі. Ну а Шигео Кацу, котрий без малого десять років обіймав посаду віце-президента Світового банку по регіону Європи та Центральної Азії, востаннє побував у Києві у листопаді 2008-го.

У серпні цього року пана Кацу на посаді віце-президента СБ змінив француз Філіпп Ле Уору (Philippe Le Houerou). Економіст за освітою, Ле Уору працює у Світовому банку вже понад 20 років, а в 1992—1996 роках був головним економістом СБ по Росії. До вступу на нинішню посаду пан Ле Уору обіймав посаду віце-президента з питань пільгового фінансування в Міжнародній асоціації розвитку (МАР).