До проблем спільного інвестування…

Олександр Слободян, "Правовий тиждень", № 1-2, 2011

http://www.legalweekly.com.ua/

До інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ) належать корпоративний та пайовий інвестиційні фонди. В розумінні Закону України Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р. (далі - Закон "Про ІСІ") корпоративний інвестиційний фонд (далі - КІФ) - це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування. Натомість пайовий інвестиційний фонд (далі - ПІФ) - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами (далі - КУА) та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. ПІФ не є юридичною особою.

Більшість норм, що регламентують діяльність ІСІ, закріплена в окремому нормативному юридичному акті - Законі "Про ІСІ", який визначає правові та організаційні основи створення та діяльності ІСІ, особливості управління їхніми активами, вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів ІСІ, порядок та обсяг розкриття ними інформації. Цей документ став своєрідним фундаментом для підзаконних нормативно-правових актів. Повноцінно функціонувати ІСІ почали після розробки і прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку нормативно-правової бази (декількох десятків нормативно-правових актів), украй необхідної для становлення інституту ІСІ в Україні.

Потреби часу

Утім з часом правове регулювання ІСІ перестало відповідати потребам вітчизняного фондового ринку. Так, Закон "Про цінні папери і фондову біржу" було прийнято ще у 1991 р. Верховною Радою УРСР. Він був неспроможний забезпечити належне правове регулювання нових економічних відносин. У тогочасному українському суспільстві назрівала потреба в реформуванні фондового ринку.

23 лютого 2006 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про цінні папери та фондовий ринок", який впорядкував та законодавчо визначив питання функціонування фондового ринку загалом та ІСІ зокрема. Так, цей документ визначив особливості здійснення професійної діяльності з управління ІСІ, правовий режим цінних паперів ІСІ, розмежував емісії цінних паперів ІСІ на публічне і приватне розміщення, визначив поняття "недобросовісна емісія цінних паперів" і "інсайдерська інформація", порядок розкриття інформації ІСІ, дозволив фізичним особам бути акціонерами (учасниками) ІСІ.

Наразі правові норми, що регламентують діяльність вітчизняних ІСІ, набули системного характеру. Їх містять закони України "Про ІСІ", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про інвестиційну діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств" тощо.

Слід зазначити, що правовий режим ІСІ регламентують здебільшого спеціальні нормативно-правові акти. Кодифіковані правові акти містять загальні положення про власність, цінні папери, не конкретизуючи специфіку ІСІ. Скажімо, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. містить норми, що визначають правовий режим цінних паперів, регулює договірні відносини, закріплює інститут управління майном. Зі зрозумілих причин він не виокремлює ІСІ як самостійний об’єкт правового регулювання. ЦКУ - основний акт цивільного законодавства України, основа приватного-правової сфери суспільного життя.

Неоднорідність правового регулювання

Спільне інвестування - відносно молода сфера права з погляду рівня кодифікації. У зв’язку з цим законодавство про спільне інвестування не має чіткої загальної концепції. Одні й ті самі відносини можуть регулюватися в нормативно-правових актах по-різному, що, своєю чергою, негативно позначається на розвитку цивільно-правового обороту. Адже лише максимально узгоджена система нормативно-правових актів здатна забезпечити високу ефективність правового регулювання суспільних відносин.

Так, рішенням ДКЦПФР від 11.01.2002 р. № 13 було затверджено положення "Про здійснення компанією з управління активами професійної діяльності з управління активами ІСІ". Однак вже назва цього положення розширювала сферу його дії. Крім КУА ІСІ воно поширювалося на юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність з управління активами пенсійних фондів. З погляду нормотворчої техніки структура нормативно-правового акта має бути логічною, що відповідає засадам розумності права як суспільного регулятора. Назва документа, яким затверджується правовий акт, має відповідати назві останнього, а назва правового акта - назвам його структурних елементів.

В розумінні чинного на той час положення "Про компанію з управління активами ІСІ та юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність з управління активами пенсійних фондів" професійна діяльність з управління активами - діяльність, що здійснюється за винагороду КУА на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам інвестиційних та учасникам пенсійних фондів на праві власності.

З розвитком ринкових відносин виникла необхідність розмежувати інвесторів на інституційних та некваліфікованих. Цей поділ відповідає світовій практиці і був частково втілений у вітчизняному законодавстві. Інституційними інвесторами є ІСІ, інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи. Стаття 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" від 30.10.1996 р. визначила діяльність з управління активами як професійну діяльність учасника фондового ринку - КУА, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності.

Схоже визначення містить ст. 18 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006 р., згідно з якою діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професійна діяльність учасника фондового ринку - КУА, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів.

У Законі "Про ІСІ" немає визначення поняття "управління активами ІСІ". Стаття 3 цього документа оперує поняттям "діяльність із спільного інвестування" - діяльність, яка провадиться в інтересах і за рахунок учасників (акціонерів) ІСІ шляхом емісії цінних паперів ІСІ з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи, дозволені законами України та нормативно-правовими актами ДКЦПФР. Як відомо, спільне інвестування в Україні було запроваджене Указом Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19.02.1994 р., у якому спільне інвестування визначалось як діяльність, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

З аналізу законодавства України, що регламентує фондовий ринок, вбачається, що діяльність зі спільного інвестування - складова діяльності з управління активами інституційних інвесторів. Світовий досвід інвестиційної діяльності свідчить, що її мета не завжди пов’язана з одержанням прибутку. Важливого значення, особливо в умовах економічних криз, набуває збереження фінансових активів інвесторів. Цей підхід згодом був втілений у вітчизняному законодавстві: інституційні інвестори здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (ст. 2 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Таким чином, для позначення діяльності ІСІ на фондовому ринку на законодавчому та підзаконному рівнях продовжують використовувати різні терміни: "діяльність зі спільного інвестування", "діяльність з управління активами інституційних інвесторів", "діяльність з управління активами". Очевидна їх неузгодженість. Норми законодавства, в яких вживаються ці поняття, не містять чітких критеріїв їх співвідношення.

Опоненти можуть стверджувати, що ця проблематика не пов’язана із практичною діяльністю учасників фондового ринку. Але важко заперечити проти того, що в системі законодавства має забезпечуватись однакове застосування термінів. Нечітко сформульований термін ускладнює його розуміння навіть на професійному рівні, допускаючи тим самим подвійне тлумачення і утруднюючи правозастосовну діяльність.

Уніфікований підхід

У зв’язку з цим особливого значення набуває вироблення законодавцем уніфікованого підходу до визначення професійної діяльності на фондовому ринку. Вихід вбачається у правильному виборі засобів нормотворчої техніки, які унеможливлять дублювання правових приписів. Доцільно чітко визначити кожен вид професійної діяльності на фондовому ринку і закріпити його на законодавчому рівні. А в інших підзаконних нормативних актах - робити відсилку (засіб юридичної техніки) до відповідного закону або його структурного елемента. Правила і засоби нормотворчої техніки відіграють істотну роль у нормотворчій діяльності. Від правильного їх застосування залежить подальша регулятивна здатність нормативно-правових актів. У результаті недотримання правил законодавчої техніки виникає дублювання правових приписів, з’являються правові колізії.

У перспективі все актуальнішою ставатиме необхідність розробки і схвалення Концепції розвитку законодавства про фондовий ринок України. Адже з погляду світового досвіду український фондовий ринок - відносно молода сфера економіки, розвиток законодавства якої вимагає уніфікованого підходу до визначення тих чи інших понять.