Дмитро Леонов: "Управління активами – це універсальний вид фінансових послуг з перспективами ефективного розвитку"

Сергій Рум'янцев, "Україна Бізнес Ревю" № 3-4 (від 5.02.09)

Дмитро Леонов, Головуючий Ради УАІБ:

- Схеми колективного інвестування є універсальними механізмами фінансового менеджменту, ефективними як у період зростання ринку, так і під час спаду. Як, на Ваш погляд, вплине криза на бізнес з управління активами та на фінансовий ринок України в цілому?

Криза виявляє як слабкі місця, так і переваги фінансового ринку в цілому та окремих видів професійної діяльності на ньому, зокрема. При цьому жодна фінансова установа та жоден вид фінансових послуг не відокремлені від ринку та залежать як від загального стану окремого сегменту, так і від переваг та недоліків відповідного національного ринку. Криза продемонструвала, що жоден сегмент фінансового ринку з точки зору фінансових інструментів, інфраструктури ринку, включаючи торговельну систему та систему обліку і розрахунків, а також систему державного регулювання, не виявилися абсолютно готовими до функціонування у кризових умовах.

Аналізуючи аспекти, які впливають на ефективність діяльності інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів та інших інституційних інвесторів, слід зазначити, що до цього часу в Україні не можна оцінити кількісні параметри кризи. Адже у нас немає об’єктивної та достовірної статистичної інформації.

Період зростання на вітчизняному ринку стимулював захоплення від успіхів. Основні показники розвитку ринку (зростання обсягів торгівлі, котирувань та вартості активів тощо) на той час сприймалися як досить позитивні сигнали та створювали уяву про те, що наш ринок розвивається швидкими темпами і виходить на рівень ринків розвинених країн. Така впевненість у якості ринку не спонукала прискіпливіше ставитися до достовірності інформації. Актуальність цієї проблеми яскраво проявилася у період падіння ринку.

Одна з причин такої ситуації – недостатньо швидкі темпи приведення механізмів вітчизняного біржового ринку до світових стандартів біржової діяльності. Формальний підхід до оцінки показників ринку в цілому та ринкової вартості окремих фінансових інструментів призвів як до завищених оцінок доходності інвестиційних портфелів інституційних інвесторів (банків, страхових компаній, інвестиційних та пенсійних фондів), так і до значного заниження майбутніх очікувань та достатньо негативної оцінки поточного стану ринку і вартості їхніх активів.

Можна сподіватися, що криза стане поштовхом до того, щоб регуляторна політика у цьому сегменті ринку збалансувала біржові форми торгівлі та об’єктивність визначення показників біржового ринку та, зокрема, біржового курсу фінансових інструментів, для достовірної оцінки ефективності інвестиційної діяльності.

Наступним питанням є наявність на ринку достатнього переліку фінансових інструментів, захищеності прав інвесторів та системи гарантій повернення інвестицій по них. У період зростання ринку кількісні параметри у цій сфері перевищували якісні показники. Довготривала фінансова криза допоможе виявити проблеми, які випливатимуть з недосконалості визначення та гарантування взаємних прав та зобов’язань емітентів та власників фінансових інструментів. Тому головна увага має приділятися розвитку цих інструментів, а також гармонізації умов їхнього випуску та обігу з найкращими світовими стандартами та новітнім світовим досвідом, скоригованим на оцінки результатів фінансової кризи.

Важливим кроком на шляху підвищення захисту прав інвесторів є прийняття Закону «Про акціонерні товариства». Однак, на поточному етапі фінансова криза здійснює негативний вплив на вдосконалення механізмів корпоративного управління. Отже, реальний позитивний ефект від запровадження нових норм слід очікувати вже після її завершення.

Високі стандарти, які пред’являтимуться компаніям, що функціонують у формі акціонерних товариств, найближчим часом примусять реорганізовуватися в інші організаційно-правові форми значну кількість постприватизаційних акціонерних товариств, які не відповідатимуть усім вимогам, передбаченим новим Законом. При цьому вітчизняне законодавства про господарські товариства залишається дуже фрагментарним.

В результаті може відбутися підвищення якості діяльності щодо захисту прав інвесторів лише невеликої кількості публічних акціонерних товариств, а рівень захисту інвесторів, у тому числі інституційних, в підприємствах іншої організаційно-правової форми залишатиметься низьким. Таким чином, загальний рівень захищеності прав інституційних інвесторів, внаслідок перетворення акцій в їхніх портфелях на частки в господарських товариствах, значно знизиться. Враховуючи це, розвиток законодавства щодо господарських товариств є нагальною потребою, в тому числі для членів УАІБ.

Варто звернути увагу ще на одну проблему вітчизняного ринку. Йдеться про штучні обмеження можливості доступу до певних фінансових інструментів. Зокрема, в умовах нестабільності національної грошово-кредитної системи інвестиційні та пенсійні фонди були позбавлені можливості здійснення нормальної валютної диверсифікації активів. Вже кілька років розглядається і не вирішується питання щодо надання інвестиційним фондам можливості реалізувати встановлене законодавством право інвестувати до 20% активів в активи, номіновані в іноземній валюті. Запровадження такого механізму дозволило б забезпечити покриття збитків інституційних інвесторів, отриманих внаслідок інвестування активів, номінованих у національній валюті.

Наступним питанням є адекватність державного регулювання фінансового сектору. З точки зору комплексного регулювання даної сфери, координація діяльності регуляторів – НБУ, ДКЦПФР та Держфінпослуг виявилася недостатньою. Захищаючи інтереси учасників та клієнтів одного сегменту фінансового ринку, окремі державні регулятори ущемляли інтереси учасників та їхніх клієнтів з іншого сегмента. Наприклад, з метою захисту банківської системи, НБУ заборонив дострокову видачу депозитів, що опосередковано обмежувало права інвесторів інститутів спільного інвестування та пенсійних фондів. За умови збалансованої державної політики у фінансовому секторі такі перекоси не повинні виникати.

Слід зазначити, що в Україні недостатньо чітко визначена відповідальність державних регуляторів за вчинені дії або їхню неефективність. Вітчизняні регулятори здебільшого виконують не регуляторні, а наглядові функції в той час, як фінансовий сектор потребує постійного ефективного та гнучкого державного регулювання.

Законодавчі норми повинні стимулювати регуляторів до прийняття оперативних регуляторних рішень. Необхідно запроваджувати систему, яка передбачатиме надання державним органам більших регуляторних повноважень в обмін на відповідальність за ефективність від їхнього застосування. При цьому необхідно забезпечити верховенство права та принцип «закон один для всіх» як для учасників ринку, так і для регуляторів, а також підвищувати рівень правової культури не тільки представників бізнесу, але й представників влади.

За таких умов особливої ваги набуває, насамперед, правозахисна робота Асоціації, узагальнення судової практики, правова та економічна експертизи. УАІБ має розвивати цей важливий напрямок діяльності, який за останні роки став достатньо ефективним важелем захисту інтересів компаній-членів Асоціації та їхніх клієнтів.

- Як Ви оцінюєте поточний стан та перспективи бізнесу з управління активами?

Доцільно виділити кілька основних сегментів вітчизняної індустрії інвестиційного бізнесу, які найбільш динамічно розвивалися у період зростання. Зокрема, це публічні інвестиційні фонди, які працюють з коштами населення, недиверсифіковані інвестиційні фонди, які працюють на ринку нерухомості, фонди, які фінансували проекти, або здійснювали пряме інвестування в системи підприємств, а також недержавні пенсійні фонди.

Основними наслідками фінансової кризи для публічних фондів є падіння ринкової вартості об’єктів інвестування та падіння рівня ліквідності цих об’єктів. В першу чергу, це пов’язано з проблемами ринку в цілому, переліченими вище. З іншого боку, загальні кризові явища в економіці, зокрема, зменшення та знецінення грошових доходів населення, спонукають відтік інвестицій громадян з цих фондів. Крім того, негативний вплив на діяльність таких ІСІ будуть здійснювати й інші чинники, зумовлені негнучкістю нашого законодавства.

Наприклад, зниження кредитних рейтингів банків чи рейтингів боргових фінансових інструментів автоматично позбавляє інвестиційні фонди, які мають обмеження щодо інвестування, встановлені за критерієм наявності відповідного кредитного рейтингу, вкладати в них свої активи. В умовах кризи виникає колізія, згідно з якою якість фінансового інструмента знижується об’єктивно, а вимоги щодо інвестування в ці інструменти залишаються незмінними. При цьому продаж такого активу вочевидь принесе фонду реальні збитки, в обмін на уявне та «формальне» зниження інвестиційного ризику. На наш погляд, регулятори в межах своїх повноважень повинні запобігти такій ситуації та запроваджувати більш м’які механізми регулювання до внесення відповідних змін у законодавство.

Що стосується запровадження актуальних антикризових механізмів у цій сфері, в рамках існуючого законодавства, то сьогодні необхідно якомога швидше відпрацювати та запровадити механізми, передбаченні Законом «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Вони стануть для публічних фондів засобом захисту від кризи та пом’якшення її наслідків для інвесторів цих інститутів.

Зокрема, йдеться про можливість продовження терміну діяльності ІСІ, створених на певний час, достроковий викуп цінних паперів ІСІ закритого типу, тимчасову зупинку обігу цінних паперів ІСІ з метою недопущення викривлень в розрахунках з інвесторами тощо. При цьому ключовим критерієм діяльності інвестиційних фондів має бути захист прав та інтересів інвесторів.

У сегменті діяльності недиверсифікованих фондів, варто зауважити, що форми та інструменти, які існували у сфері інвестицій у нерухомість, за рахунок сек’юритизації зобов’язань дають на сьогодні більше можливостей для реалізації моделей розв’язання проблеми неможливості своєчасного виконання забудовниками своїх зобов’язань щодо передачі об’єктів нерухомості, які повинні бути обмінені на цінні папери (облігації, сертифікати тощо).

Зміни до Закону про ІСІ дозволяють розв’язувати цю проблему упродовж певного часу, оскільки вони значно збільшують перелік фінансових інструментів, які можуть бути забезпечені нерухомістю. При цьому Законом збільшені нормативи інвестування у нерухомість. Все це дозволяє інвестиційним фондам стати гнучким механізмом розв’язання проблем у будівельній галузі, а саме, проблем відсутності коштів та платоспроможного попиту.

У свою чергу, у сфері діяльності фондів прямого інвестування, проектних фондів, а також фондів, які обслуговують групи підприємств, основною проблемою, окрім погіршення фінансового стану об’єктів інвестування, як я вже казав, є можлива зміна цими об’єктами організаційно-правової форми. Відповідно, для згладжування цієї проблеми, зміни до Закону передбачають існування в активах ІСІ не лише корпоративних прав у вигляді акцій, але й корпоративних прав в інших формах.

У сфері діяльності недержавних пенсійних фондів основні проблеми схожі з проблемами публічних ІСІ. При цьому законодавство, яке регулює діяльність НПФ, є непристосованим до кризових умов, недостатньо гнучким, а  також формальним. Зокрема, це стосується вимог щодо вкладання активів у лістингові цінні папери, цінні папери з певним рівнем кредитного рейтингу тощо. З іншого боку, довгостроковість вкладень у пенсійні фонди робить ці фінансові установи більш стабільними в умовах кризи, ніж відкриті або інтервальні ІСІ.

- Чи відкриває поточна ситуація додаткові можливості для діяльності з управління активами, окрім збереження бізнесу. Чи існують перспективи для його ефективного розвитку?

Інвестиційний бізнес, безумовно, має перспективи подальшого ефективного розвитку. Управління активами – це універсальний вид фінансових послуг, а схеми колективного інвестування – це універсальний фінансовий механізм. Відповідно криза, яка, з одного боку, висвітлила проблеми, з іншого, показала певні переваги цього фінансового механізму для різних категорій споживачів.

Сьогодні саме послуги інститутів спільного інвестування щодо залучення коштів фізичних та юридичних осіб виявилися найбільш захищеними з точки зору захисту прав власності інвесторів. При цьому важливою перевагою схем спільного інвестування є забезпечення компромісу та спільної позиції саме між інтересами самих інвесторів фонду, а не між клієнтом та фінансовою установою (як це відбувається зараз, зокрема в кредитних установах). У майбутньому це сприятиме підвищенню інтересу до послуг ІСІ.

Вкладаючи кошти в інститути спільного інвестування, інвестор свідомо іде на певний ризик. Проте, чинне законодавство повністю гарантує його право власності на здійснені інвестиції. Завданням УАІБ та компаній з управління активами є донесення цих переваг до широкого кола споживачів.

Слід також зазначити, що сьогодні венчурні ІСІ стають конкурентоспроможним альтернативним фінансовим механізмом для обслуговування компаній у групах. Створення локальних груп підприємств за допомогою венчурних фондів в умовах банківської кризи та ліквідності банківської системи сприятиме розширенню спектра можливостей залучення коштів компаній до фонду, видачі цих коштів у позики, розвитку інших форм фінансування й в цілому досягненню балансу взаємних інтересів між підприємствами, які входять до групи.

Фінансова криза стимулюватиме розвиток ринку злиттів та поглинань, в якому активно використовуватимуться послуги ІСІ. Саме ці установи здатні забезпечити процеси злиття та поглинання через концентрацію власності в одному фонді без зайвих юридичних процедур та скорочення терміну прийняття управлінських та фінансових рішень.

Ефективним механізмом може стати використання ІСІ у якості суб’єктів санації підприємств шляхом формування пулу санаторів для певних великих об’єктів, що сприятиме більш швидкій акумуляції фінансових ресурсів та концентрації спільних зусиль щодо санації певного об’єкту. Окремим напрямком розвитку цієї діяльності може стати, зокрема, будівельна галузь.

Особлива роль у розвитку інвестиційного бізнесу належить системі накопичувального пенсійного забезпечення. В поточних кризових умовах підприємства не можуть вже розраховувати на власні кошти для здійснення пенсійних внесків. Враховуючи це, досить актуальним є запровадження другого рівня пенсійної системи – обов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення.

Варто зауважити, що цей процес має відбуватися не шляхом створення монопольного державного накопичувального пенсійного фонду, а через допуск на другий рівень недержавних пенсійних фондів. При цьому важливо уникнути корупційних необ’єктивних схем «відбору» обмеженого кола «допущених» пенсійних фондів. Замість цього для забезпечення надійності та стабільності обов’язкового рівня накопичувальної пенсійної системи, доцільно запровадити жорсткий державний контроль за використанням обов’язкових пенсійних накопичень та виконанням зобов’язань перед учасниками пенсійної системи.

Крім того, для компаній з управління активами відкриваються перспективи щодо обслуговування нових клієнтів. Йдеться про страхові компанії і навіть комерційні банки, для яких формування інвестиційного портфеля не є основним напрямком діяльності. Криза може виявити проблеми в самостійній інвестиційній діяльності цих фінансових установ та підвищити попит на залучення професійних компаній з управління активами.

Як Ви оцінюєте місце та роль Української асоціації інвестиційного бізнесу у подальшому розвитку діяльності з управління активами?

Комплексність проблем, які висвітлила фінансова криза, визначає необхідність максимальної централізації та узагальнення всіх варіантів її подолання, оперативної взаємодії та діалогу бізнесу і влади з метою швидкого та ефективного розвитку законодавчої та нормативної бази функціонування інвестиційного бізнесу, запровадження професійних стандартів діяльності для підвищення якості послуг і уникнення недобросовісної конкуренції між КУА.

Саме УАІБ і надалі повинна виступати ефективним механізмом оперативної взаємодії бізнесу і влади. З іншого боку, встановлення чітких та комплексних стандартів здійснення професійної діяльності з управління активами, єдиних для всіх КУА, забезпечить як підвищення якості їхніх послуг, так і формування та збільшення обсягу прозорого, конкурентного та стабільного ринку для КУА та їхніх клієнтів. Таким чином, головне завдання УАІБ полягає саме в комплексному забезпеченні створення та підтримування сприятливого середовища для функціонування інвестиційного бізнесу в Україні.