Дефіцит «довгих» рішень

Юрій Сколотяний, Олександр Дубинський, "Дзеркало тижня", №48, 2009

http://www.dt.ua/2000/2040/68016/

Чергове засідання Фінансового прес-клубу, яке відбулося за підтримки «Дзеркала тижня», було присвячене державній політиці регулювання інвестицій. Інтереси інвесторів представляли керівники провідних українських фінустанов — Сергій Наумов (Укрсиббанк), Володимир Хливнюк («Фінанси та Кредит») і Роман Шпек («Альфа-Банк»), а також старший банкір ЄБРР Олександр Павлов. Від імені держави виступали заступник міністра економіки Анатолій Максюта, виконавчий директор НБУ з економічних питань Ігор Шумило і співробітники департаменту валютного регулювання НБУ — заступник директора Сергій Кораблін, начальник відділу кредитних операцій Тетяна Розмаїта, інвестиційних операцій — Сергій Чечель.

Чехарда в законах

Приводом для дискусії між фінансистами та регулятором стали «пригоди» з антикризовим законом №1533-VI від 23.06.2009 р. («Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»). Закон розглядався, ухвалювався і вступав у силу так довго, що багато його норм не тільки запізнилися, а й, навпаки, створюють сьогодні реальні бар’єри на шляху залучення іноземних інвестицій. Тому вже на другий день після набуття документом чинності його ж автор — Юрій Полунєєв — був змушений вносити нові поправки (законопроект №5378 від 25.11.2009 р.), які скасують норми, що ледь почали діяти.

Наприклад, щойно запровадивши норму про повернення експортерами валютної виручки в країну впродовж 90 днів, доводиться ініціювати відновлення колишнього строку — 180 днів. Необхідно скасувати норму про те, що іноземні інвестиції в грошовій формі можуть здійснюватися в Україні тільки в національній валюті.

Новий законопроект також знову дозволяє банкам реструктуризувати кредити, видані в будь-який час, а не тільки до 1 жовтня 2008 року, не обмежуючи терміну реструктуризації 31 грудня 2010 року. Крім того, реструктуризувати можна буде позики (на суму не більш як
1 млн. грн.), у тому числі деноміновані в іноземній валюті, без прив’язки до докризового курсу гривні.

Також пропонується скасувати заборону на дострокове повернення раніше взятих українськими фізичними і юридичними особами зовнішніх позик.

З погляду фінансистів, заборона на внесення до кредитної угоди пункту про дострокове погашення позики у разі падіння кредитного рейтингу позичальника на дві позиції або різкого погіршення його фінансового стану — одна з головних проблем закону №1533-VI. Тим паче що позичальники, у свою чергу, втратили можливість здійснювати часткове погашення своїх боргів при їхній реструктуризації, наприклад, при подовженні терміну обігу єврооблігацій. «Це дуже серйозні умови, що запроваджують обмеження прав кредиторів, які надали фінансування в країну і, зокрема, банкам. Мені відомо, що багато іноземних організацій уже призупинили програми фінансового співробітництва з українськими банками та підприємствами. І якщо ми не хочемо, щоб така поведінка інвесторів стала тенденцією, цю норму якомога швидше потрібно прибрати з законодавства», — каже голова правління Укрсиббанку Сергій Наумов.

Утім, навіть якщо ці законодавчі колізії буде усунуто, це не знімає проблеми безсистемності, фрагментарності та суперечливості державної антикризової політики. «Технологія часто непослідовних рішень, яку ми застосовуємо сьогодні для подолання проблем фінансового сектора, веде до того, що західні інвестори бачать різні сигнали, що виходять від країни з дуже високою частотою. Коли ухвалюють закон, а вже через тиждень пропонують його змінити, і при цьому робляться непослідовні заяви різними учасниками ринку чи владою, це, звичайно, дезорієнтує зарубіжних бізнесменів, інвесторів. І при збільшенні кількості таких непослідовних повідомлень із країни нерозуміння того, що в ній відбувається, звісно ж, зростає. Це істотно знижує інвестиційну привабливість ринку», — переконаний старший банкір ЄБРР Олександр Павлов.

Не сприяє іноземним інвестиціям і свавілля, що панує у вітчизняній юридичній системі. «Те, що інвестори, які працюють у нашій економіці, сьогодні не можуть пройти через бар’єри судових рішень, котрі іноді суперечать і логіці, і законодавству, є, мабуть, чи не головною перешкодою на шляху грошей, — переконаний голова правління банку «Фінанси та Кредит» Володимир Хливнюк. — Україні не вийти з кризи, не змінивши законодавчої та правової бази, не вивчивши думки західних інвесторів, не зрозумівши, що їм необхідно запропонувати на нашому ринку. На сьогодні ми усвідомлюємо, що є дуже багато ринків із більш стійкою економікою, більш усталеною юридичною системою, із дешевшою робочою силою, із не менш цікавою ресурсною базою. І зрозуміти інвестора, який не йде в Україну, буде дуже й дуже легко».

За словами банкіра, ставлення інвесторів до держави найбільш чітко демонструє сьогоднішня різниця між ставками комерційного і квазідержавного боргу. «Один із наших клієнтів залучив на Заході сотні мільйонів доларів під LIBOR+7% річних, у той час як квазідержавний борг залучається набагато дорожче. І це — характеристика ставлення західного інвестора до держави як такої. Цю ситуацію потрібно в корені переломити», — переконаний В.Хливнюк.

Утім, нині в іноземних інвесторів чимало претензій не тільки до законодавця — багато питань викликають і нововведення, які виходять від НБУ.

«Природно (за нинішньої ситуації), у банків виникає проблема з фондуванням. Внутрішні ринки капіталу не розвинені та практично відсутні. У банків не так багато середньострокової, навіть коротко­строкової гривні, щоб вони могли видавати середньострокові кредити для розвитку інвестиційних проектів малого бізнесу, великих підприємств. І водночас Національний банк вдається до, в принципі, правильних кроків з дедоларизації економіки, обмежуючи валютне кредитування, — пояснює Олександр Павлов. — У цій ситуації будь-який банкір стоїть перед питанням — звідки брати гроші? Тому, на наш погляд, рух до дедоларизації та розвиток кредитування в національній валюті мають здійснюватися поступово і дуже акуратно. Тому що ми, рухаючись у стратегічно правильному напрямі, ризикуємо зав’язати останній вузлик нашій банківській системі, і вона просто не зможе кредитувати».

Представник ЄБРР вважає, що найближчим часом дуже важливо розробити послідовну політику з дедоларизації української економіки та з розвитку фінансування в гривні. Для цього є як ринкові інструмен­ти, так і інструменти НБУ, такі як валютні свопи (від англ. swap — похідний фінансовий інструмент, угода, яка дає можливість тимчасово обміняти одні активи або зобов’язання на інші), що могли б допомогти тим банкам, у яких є доларові кошти, якимось чином конвертувати їх у гривню і спрямувати на кредитування реального сектора.

При цьому не можна допускати адміністративного тиску, примушуючи банкірів та іноземних інвесторів конвертувати валюту в гривню директивно-примусово, вважають фінансисти. Йдеться про вимогу регулятора здійснювати всі іноземні інвестиції, які приходять у країну, виключно в гривні. Можна собі тільки уявити, наскільки при цьому ускладниться модернізація виробництва за гроші іноземного інвестора, пов’язана з імпортом якогось устаткування.

Турбують банкірів і обмеження за максимальними ставками зовнішніх позик, установлені Нацбанком. «На сьогодні ці ставки (не вище 11%) жодним чином не відповідають ринковим. Відповідно, враховуючи всю політичну та економічну нестабільність країни й приймаючи ці ризики, інвестори будуть меншою мірою зацікавлені інвестувати та надавати кредити. Вважаю, що ці ставки мають переглядатися з певною регулярністю для того, аби дати можливість одержувати кредити за кордоном», — каже Сергій Наумов.

Банкір вважає, що одночасно необхідно переглядати і обмеження в сфері валютного законодавства, давши іноземним інвесторам інструменти з хеджування валютних ризиків. «Ми не кажемо про те, щоб максимально захистити інвесторів у нашій країні, ні — вони мають працювати в загальноприйнятих умовах, за загальноприйнятими ринковими правилами. Однак у них має бути також набір інструментів, який дозволив би їм захеджувати їхні валютні ризики. Ми одержу­ємо багато прохань із боку наших клієнтів (а в основному це західні компанії), які запитують: а у вас є інструмент? Як ми можемо захеджувати ризики? На сьогодні ми їм нічого не можемо запропонувати. Це справді проблема», — зазначає С.Наумов.

Представники Національно­го банку всі зауваження банкірів уважно фіксували, але реакція на деякі з них була досить емоційною. Так, виконавчий директор НБУ з питань економіки Ігор Шумило попросив банкірів назвати ту ставку, за якою вони зараз залучають кошти на зовнішньо­му ринку. «Скажіть, яка існує обмежувальна норма? Яку ставку ви називаєте дуже серйозною перешкодою, установленою Національним банком? Якою є маржа між ставкою, за якою ви залучаєте ресурси в материнської структури, і ставкою розміщення? І чи потрібно тоді Національному банку підвищувати цю ставку, — обурився Ігор Шумило. — Адже що вища ставка залучення, то вищий ризик неповернення цього кредиту або банком, або його позичальником».

Банкіри, у свою чергу, зазначили, що високі ставки залучення як зовнішніх, так і внутрішніх ресурсів у фінансову систему формуються через те, що ринок не одержує сигналів про стабілізацію обстановки, не створюється база для прогнозування ситуації. На думку віце-президента «Альфа-Банку» Романа Шпека, роль Національного банку саме й полягає в тому, щоб разом з іншими органами влади сприяти здешевленню ресурсів і відновленню платоспроможності системи. «На сьогодні рівень неплатежів у банківській системі ще досить високий — 8,8 млрд. грн., тоді як на початку року він становив 4 млрд., у середині року — 11,6 млрд. Це важливе питання, яке має вирішити регулятор, використовуючи різні інструменти», — сказав Роман Шпек.

Друге нагальне питання, яке, на його думку, стоїть перед урядом і Національним банком, — це макроекономічна передбачуваність. Яким буде бюджет, інфляція, темпи зростання ВВП. «Якщо курс нестабільний, то громадянин не прийде з гривневим депозитом на тривалий строк. У нас є досвід «Альфа-Банку». Після кризи — приплив депозитів. Картина поступово змінюється: якщо на початку року популярними були депозити до трьох місяців, то зараз середній строк — до шести місяців. І ця тенденція зберігається завдяки тому, що підтримується певна стабільність. Та тільки-но починаються надмірні коливання на валютному ринку, це відразу позначається на рівні залучення депозитів. Позитивна практика останніх місяців дає результат, і роль регулятора полягає в тому, щоб він розповідав, а що нас чекає наступного тижня, яким буде перший квартал наступного року, — переконаний пан Шпек. — Це відродить упевненість».

Він стверджує, що суб’єкти економіки вже зрозуміли, що значного падіння курсу не очікується. Для цього немає об’єктивних передумов до кінця року. «Але яким буде перший, другий, третій квартал 2010-го — на думку фахівців Національного банку? Якщо прогноз позитивний, то ми можемо рекомендувати нашим клієнтам уже не шестимісячний депозит. Ми порекомендуємо дев’ять місяців, рік і довше, тому що в цьому нас запевнив найавторитетніший орган. Передбачуваність дій регулятора і впевненість, що ситуація буде під контролем, дасть можливість створювати довші ресурси. Ми хочемо розуміти, що регулятор планує робити завтра, — каже Роман Шпек. — Ми хочемо залучити ресурси і відновити кредитування економіки. Від макроекономічної стабільності залежить вартість ресурсів».

Думка банківського регулятора

Начальник відділу кредитних операцій НБУ Тетяна Розмаїта вважає «великим самообманом, коли закликають до того, щоб на внутрішньому ринку заохочувалося валютне кредитування суб’єктів, які не мають доходів в іноземній валюті». «Тим самим усі валютні ризики перекладаються на клієнта. При цьому банки чомусь забувають, що валютний ризик, який бере на себе позичальник, трансформується в кредитний ризик для банку», — нагадує пані Розмаїта. Вона вважає, що в жодному разі не можна розривати цей ланцюжок, а необхідно шукати можливість для зниження ризиків у всіх його ланках. Пріоритетним при банківському кредитуванні внутрішнього позичальника має бути питання розширення сфери використання гривні.

Як один із інструментів, спрямованих на розвиток вітчизняного фінансового ринку та використання інвестиційних можливостей населення, може розглядатися механізм часткової кредитної гарантії за облігаціями в національній валюті резидентів-емітентів, що його пропонує реалізувати Міжнародна фінансова корпорація (МФК). Зазначений механізм може бути привабливий для банків як альтернатива зовнішнім запозиченням від материнських холдингів.

«У цьому разі банк одержить можливість підкріпити свої зобов’язання на внутрішньому ринку гарантійними зобов’язаннями материнських компаній, гарантіями МФК. Таким чином, ми уникаємо проблеми валютного ризику при формуванні ресурсної бази банку-емітента за рахунок розширення спектра операцій саме в національній валюті.

Необхідно комплексно підходити до формування ресурсної бази. Неможливо формувати її виключно за рахунок одного джерела (зовнішніх запозичень), яке до того ж потім іще провокує проблеми з кредитними ризиками, банківськими ризиками, ризиками на валютному ринку. На чільному місці має бути робота в тій валюті, в якій живе країна та яка є національною.

Головний постулат, яким керується у своїй діяльності Національний банк, — це комплексна оцінка проблем в інтересах усієї держави. Тому ми всіляко підтримуємо заборонну норму щодо валютного кредитування фізичних осіб, які не мають джерела доходу у валюті», — акцентує позицію відомства Т.Розмаїта.

Заступник директора департаменту валютного регулювання НБУ Сергій Кораблін навів цікаву статистику. За даними Національного банку, загальний обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій в Україні становив 46,8 млрд. дол. станом на початок поточного року. «У 1995 році, й пан Шпек мені не дасть збрехати, озвучували цифру, що для повної модернізації та відновлення економіки Україні необхідно 40 млрд. дол. інвестицій... Тобто ми вже вийшли навіть за ті, на той час астрономічні, суми. І, на превеликий жаль, сьогодні економіка країни перебуває не в найкращому стані. Це перше, — каже пан Кораблін. — Друге. Згадаймо кризу 1997—1999 років — вона прямо та безпосередньо була пов’язана з міграцією портфельних інвестицій. Їхню небезпеку тоді відчула не одна Україна, а весь світ. За статистикою, за останні повні чотири роки, з 2005-го по 2008-й, сумарний обсяг портфельних інвестицій, які зайшли в економіку України, становив 10,8 млрд. дол. Водночас сума прямих чистих вкладень — 32,2 млрд. дол.

Тобто на один долар портфельних інвестицій заводилося три долари прямих вкладень, що, на мій погляд, зовсім непогане співвідношення. І воно принаймні свідчить, що криза, в якій сьогодні перебуває економіка, не зумовлена міграцією міжнародних капіталів».

За його словами, один із ключових чинників кризи виник у такий спосіб. «Банки брали за кордоном мільярди запозичених доларів, віддавали позичальникам у нас, усередині економіки, окремо кожному інвестору, перекладаючи тим самим увесь валютний ризик на цих окремих маленьких інвесторів. При цьому уявлення про те, що відбувається в економіці, про макроекономічну ситуацію, тенденції, тренди, ризики в окремого маленького інвестора було набагато меншим, ніж у банку, який видав валютні позики. У цій ситуації є помилка з боку як тих банків, які в подібний спосіб інвестували позичальників, що спокусилися можливістю одержання валютної позики за більш низькою ставкою, так і, безумовно, Національного банку як регулятора, котрий вчасно не зміг запобігти всім супутнім ризикам», — підкреслив Сергій Кораблін. На його думку, йти цим шляхом і далі дуже ризиковано, враховуючи, що в економіці існує девальваційний тиск на національну валюту. «Якщо ж ми заводимо мову про хеджування валютних ризиків, то в мене мимоволі виникає запитання: а яким чином ми можемо їх захеджувати за фактичної відсутності ринку цінних паперів? Мені це не зовсім ясно», — заявив чиновник.

За його словами, запропоноване банкірами рішення — валютний своп — не розв’язує проблеми. Він може згладити тенденцію, може дати можливість тим підприємствам, банкам, у яких є валюта, на певний час обміняти цю валюту на гривню. Та в сьогоднішніх умовах ця валюта є насамперед або в банків із іноземним капіталом, або в експортерів. «Експортери переважають у нас сировинні. Тому загалом для економіки, якщо ми хочемо відірватися від поглиблення сировинної спеціалізації, таке страхування валютних ризиків не вирішує питання системно», — переконаний С.Кораблін.

Виступи колег продовжив начальник відділу інвестиційних операцій НБУ Сергій Чечель. Він нагадав, що основними інструментами хеджування валютного ризику є похідні фінансові інструменти (валютні деривативи). Сам по собі цей інструмент не дає можливості повністю зняти проблему, пов’язану з валютними ризиками. Він дозволяє розподілити цей ризик між суб’єктами, які задіяні у відповідних правовідносинах.

Неодноразові спроби ввести на ринок такі інструменти вже були. У 2003 році на одній із українських бірж було впроваджено систему торгівлі розрахунковими (безпоставковими) ф’ючерсними контрактами на курс гривня/іноземна валюта. Проте ринок цим інструментом фактично не скористався.

«З 2005 року на міжбанківському валютному ринку України надано можливість здійснювати угоди купівлі-продажу іноземної валюти за гривню на умовах «форвард», — каже пан Чечель. — Але після зняття в 2009 році тимчасової (шестимісячної) заборони на проведення таких операцій, упродовж уже більш як півтора місяця інформація про укладення форвардних контрактів на операції купівлі-продажу іноземної валюти за гривні в НБУ не надходила.

Для прийняття рішення про розширення переліку таких інструментів слід враховувати, що, крім функції хеджування ризиків, похідним фінансовим інструментам притаманна й спекулятивна складова, яка може, своєю чергою, створювати негативний тиск на валютний ринок. Крім того, широке використання похідних інструментів в умовах кризи може призводити й до погіршення ситуації. Як приклад: на думку багатьох експертів, каталізатором світової фінансової кризи виступили такі похідні фінансові інструменти як СDS (credit default swap — своп кредитного дефолту)».

Тому процес впровадження цих інструментів, на думку представника НБУ, має відбуватися поступово, базуючись на позитивних тенденціях розвитку ситуації на валютному ринку України. Крім того, для нормального розвитку ринку деривативів необхідно прийняти законодавчий акт, яким визначити основи його функціонування. Відповідний законопроект нині перебуває на розгляді у Верховній Раді.

Виконавчий директор НБУ Ігор Шумило, підсумовуючи висловлювання своїх колег, запропонував уважніше читати документи та зобов’язання, взяті в тому числі й Національним банком. «Є меморандум із МВФ, у якому ми зобов’язалися відновити ринок форвардних операцій з іноземною валютою, мінімізувати різницю між офіційним і ринковим курсами гривні, поліпшити функціонування валютного ринку та багато інших речей. І Національний банк виконує й виконуватиме зобов’язання, там на нього покладені. А що ж інші держ­органи? Адже насправді — це загальнодержавний план, прийнятий ще в 2008-му на 2009—2010 роки. Рік минув. Що з цього зроблено або, точніше, не зроблено, оскільки багато речей є взаємозалежними?» — переймається питанням І.Шумило.

«Крім безумовного виконання програми stand-by, нам необхідні розробка та оприлюднення середньострокових реалістичних планів стосовно інфляції, спільна розробка плану переходу до режиму, який базується на ціновій стабільності, розвиток ринку цінних паперів, удосконалення процедур управління держборгом. Адже ми бачимо, що відбувається нині, за якими ставками працює ринок урядових цінних паперів і як це впливає на ринок кредитування та на динаміку всіх інструментів НБУ.

Головний обов’язок держави — створення належних макроекономічних умов для бізнесу, насамперед забезпечення цінової стабільності, що формує довіру до грошей і схильність до заощаджень громадян, які завжди є головним інвестором своєї країни. Та про яку стабільність може йтися, якщо за період із 2000-го по 2009 рік середня інфляція становила 13,3%, не кажучи вже про волатильність цього показника — 65%.

За ці роки саме ціни і «з’їли» всю курсову конкурентоспроможність, що з’явилася після кризи 1998 року та пов’язаної з нею девальвації гривні майже втричі. Оскільки за  останні п’ять років ціни в Україні були майже на 50 п.п. вищі, ніж в державах наших основних торговельних парт­нерів. Це, а не бажання когось у Національному банку, у свою чергу і призвело спочатку до значного від’ємного торговельного балансу, а згодом, після припинення припливу ресурсів ззовні, — до неминучої девальвації.

Тому якщо ми хочемо інвестицій та стабільного розвитку, то перше, що необхідно зробити, — це створити стабільні макроекономічні умови, приборкавши насамперед інфляцію. Друге — забезпечити належні умови для ведення бізнесу, захист інвестора, кредитора, вкладника. Однак зусиль одного НБУ недостатньо — потрібна взаємодія всіх гілок влади», — резюмує виконавчий директор НБУ.

Перший заступник міністра економіки Анатолій Мак­сюта вважає, що в Україні «не буде довгих грошей, поки не буде «довгих» рішень». «Питання макроекономічної стабільності залежить від наявності довгострокової стратегії розвитку держави. Сьогодні Міністерство економіки цю стратегію вже майже розробило, і ми робимо це не для того, щоб був іще один документ, яких уже є багато. А справді задля того, щоб відповісти на запитання, заради чого розвивається держава», — заявив пан Максюта.

Оскільки державне планування в Україні є короткостроковим, доводиться кілька разів на рік вносити зміни до держбюджету. І, власне, вся державна політика стає короткостроковою. «Вихід має бути в тому, щоб мати власну хоча б середньострокову програму. Ми сьогодні розробляємо нову редакцію закону про макроекономічне прогнозування та стратегічне планування, в якій намагаємося встановити саме такий порядок», — зазначає заступник міністра.

За його словами, макро­економічна дискусія має вестися раніше, ніж проект бюджету подається до ВР. Сьогодні два ці процеси збігаються в часі, і дискусія розпочинається. Таким чином, макроекономічний прогноз виявляється зав’язаним на закон про дер­жавний бюджет. «Треба було б подумати про певне розведення цих двох процесів у часі. І проводити макроекономічну дискусію в середині року, до парламентських канікул, щоб визначитися з ключовими середньо- і короткостроковими параметрами і до вересня займатися бюджетним проектом, який забезпечив би ці параметри», — наголосив Анатолій Максюта.