Чи забезпечує рейтингування транспарентність ринків?

 - Якщо коротко, то рейтингування означає індикацію кредитних ризиків і проявляється у наданні рейтингових послуг спеціальними установами – рейтинговими агентствами (як міжнародними, так і вітчизняними). Необхідність впровадження рейтингових послуг викликається постійними потребами учасників ринку отримувати адекватну інформацію про наявність кредитних ризиків при фінансуванні дебіторів–позичальників та при операціях з борговими цінними паперами. Введення процедури рейтингування важливе і необхідне, оскільки його основне призначення – дати інформацію про вірогідність дефолту позичальника чи емітента боргових цінних паперів. Процедура рейтингування може зробити дефолти більш передбачуваними.

 

- Скажемо так: рейтинги можуть бути суверенними, коли позичальником чи емітентом цінних паперів є держава, та субсуверенними, які стосуються муніципальних та корпоративних позичальників.

Взаємозв’язок між суверенними і субсуверенними кредитними рейтингами у тому, що перші з них визначальні для фіксації загальної рейтингової оцінки. Особливість субсуверенних запозичень полягає у тому, що кредитний рейтинг муніципальних чи корпоративних позичальників, як правило, не може бути вищим, ніж рейтинг держави, і, виходячи з цього, умови кредитування різних позичальників теж синхронізуються. Учасники та інструменти фінансового ринку певної країни, практично, не можуть отримати міжнародний кредитний рейтинг, вищий за кредитний рейтинг їхньої країни.

Рейтинги підрозділяються на класи (або групи) – спекулятивний та інвестиційний, а класи – на кілька підгруп з прогнозами очікуваних змін.

Слід пам’ятати, що наявність рейтингу сама по собі ніяк не убезпечує кредитора від збитків, рейтинг – це інформація про високий чи прийнятний рівень платоспроможності позичальника – коли він інвестиційний, і застереження від можливих втрат – коли спекулятивний. Тобто рейтинг – це сигнал, інформаційний індикатор, оцінка ризику з передбаченням її зміни. Рейтингування лише бажана, необхідна, але не достатня умова забезпечення транспарентності (прозорості) ринків.

 

 - Тут слід чітко розрізняти відповідальність по контракту перед клієнтом і більш широко, ринкову самовідповідальність, як Ви кажете, перед ринком. У сьогоднішніх у кризових умовах відбувається погіршення суверенних та субсуверенних рейтингів, що й спостерігається як у світовій економіці, так і в Україні протягом 2009 року. Високі рейтинги не убезпечили від краху багато фінансових структур, не будемо їх перелічувати, які до кризи мали начебто бездоганну репутацію. В чому проблема і чия тут вина? Звичайно, криза змінила ринки, і від банкрутства ніхто не застрахований.

Але при цьому деяка відстороненість рейтингових агентств від відповідальності за минулі високі рейтингові оцінки, які виявились фікцією, не знаходить розуміння. Докризова нерелевантність (оманливість. – Ред.) окремих рейтингових оцінок значною мірою зіграла роль ширми для спекулятивних оборудок.

 

 - Наскільки підвищення рейтингів важливе для нашої країни?

- З цього питання можна багато чого сказати. Стосовно суверенних рейтингів держави, то незважаючи вже на кількарічну історію співробітництва України з міжнародними рейтинговими агентствами – “Moody's”, Standard & Poor`s, Fitch ІВСА та іншими, дотепер суверенні рейтинги держави та відповідні запозичення містяться у класифікації спекулятивного, а не інвестиційного класу, що відповідним чином обмежує маневреність поведінки позичальників на фінансових ринках і негативно відображається на вартості та строках запозичень. Звичайно, під час кризи до підвищення рейтингів Україні можна тільки прагнути, але після економічної та іншої стабілізації отримання суверенного рейтингу інвестиційного класу повинно стати одним з пріоритетів державної політики.

 

- Оцінка надання рейтингових послуг вітчизняними агентствами на внутрішньому ринку засвідчує, фактично, лише початкові етапи розвитку. Офіційний старт унормування рейтингового бізнесу бере початок з квітня 2004 року, коли було підписане Розпорядження Кабміну № 208-р “Про схвалення Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання”. Цим документом визначені основні засади створення системи рейтингових оцінок регіонів, галузей і суб’єктів господарювання з урахуванням досвіду міжнародних рейтингових агентств, а також вимоги щодо створення вітчизняних рейтингових агентств. У 2005 ввели обов'язкове рейтингування суб'єктів та інструментів фондового ринку за рішенням ДКЦПФР № 542 від 8 грудня 2004. За зазначеними нормативними вимогами, присвоєння рейтингів на внутрішньому ринку здійснюють уповноважені рейтингові агентства, відібрані на конкурсній основі серед резидентів.

За результатами конкурсу з визначення уповноваженої структури для проведення рейтингової оцінки регіонів, галузей і суб’єктів господарювання України переможцем визнано агентство “Кредит-рейтинг” – приватна підприємницька структура. І сьогодні ця організація позиціонується як компанія-монополіст у сфері надання рейтингових послуг. Діяльність агентства “Кредит–рейтинг” офіційно визнана Державною комісією з цінних паперів і фондовому ринку, а також Міністерством фінансів України. На внутрішньому ринку можуть надавати рейтингові послуги і міжнародні агентства.

 

- У наявності монополізму і примусовості рейтингування. Механізм надання рейтингових послуг одним агентством – не ринковий по суті. Доцільно було б офіційно визнати рейтингування видом професійної діяльності. А потім розширити допуск й інших структур на ринок – звичайно, увівши ліцензування такої професійної діяльності. Не в усіх країнах це має місце, але в Україні конче потрібно. Інакше як виходить: транспарентність – ринкова, тобто загальна, а монополізм – суб’єктивно–індивідуальний?

Слід забезпечити формування належної конкуренції між різними рейтинговими агентствами. Монополізм “Кредит-рейтингу” повинен бути ліквідованим, оскільки в умовах одностороннього протекціонізму порівняти якість будь–яких послуг завжди проблематично.

Щодо адміністративного примусу, то вбачаються такі негативні наслідки примусового рейтингування: по-перше, обов'язкова вимога призведе до збільшення відповідних витрат споживачів таких послуг, що для багатьох з них може бути проблематичним і обмежить можливості виходу на публічні ринки запозичень.

По-друге, обов'язкове рейтингування може призвести до профанації ідеї публічної оцінки кредитних ризиків. На платній основі, практично, всі бажаючі матимуть можливість одержати рейтинги у спеціально визначених рейтингових агентствах, що, зрозуміло, ставить під сумнів об’єктивність такої оцінки. Застосування рейтингу повинно визначатися ринком, а не директивами державних установ.

По-третє, якщо отримання рейтингу при емісії цінних паперів буде обов'язковою процедурою, то доцільною і обґрунтованою є ідея введення інституту уповноважених сертифікованих рейтингових агентств. Проте з високою ймовірністю можна припустити, що наданням рейтингових послуг в умовах директивного примусу може займатися обмежене коло агентств, і ціни на їхні послуги при цьому можуть бути монопольними.

По-четверте, система обов'язкового рейтингування не може серйозно впливати на рішення фінансових посередників щодо придбання тих чи інших активів у власний кредитно-інвестиційний портфель. Окрім того, з конкурентної точки зору, вітчизняні (внутрішні) рейтингові оцінки не матимуть значення і для прийняття інвестиційних рішень іноземними інвесторами.

На розвиток вітчизняного ринку рейтингових послуг суттєво вплинуло розширення і поглиблення відповідної нормативно-правової бази – у лютому 2006 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 3201-IV, де, серед інших положень, закріплювалась і юридична основа обов’язкового рейтингування групи суб’єктів господарювання та фондових інструментів.

Так, нормами цього законодавчого акту введені такі новації в розвиток вітчизняного ринку рейтингових послуг, як встановлення рейтингів для всіх видів цінних паперів (окрім акцій, державних облігацій, цінних паперів Державної іпотечної установи та сертифікатів недиверсифікованих інвестиційних фондів). Серед господарюючих суб’єктів рейтингуванню підлягають підприємства з державними частками власності у статутному фонді, підприємства-монополісти та такі, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. У Законі застерігається, що обов’язковість визначення рейтингової оцінки не залежить від форми власності, підпорядкування чи інших ознак емітента. Тобто коло об’єктів обов’язкового рейтингування значно розширилось. Міститься також норма, що надання рейтингових послуг здійснюється “уповноваженими рейтинговими агентствами”, які повинні встановлювати рейтинги за національною рейтинговою шкалою. При цьому процедура конкурсного відбору претендентів на надання рейтингових послуг в державному регуляторі є обов’язковою. Але, у зв’язку з недорозвиненістю нормативної бази щодо проведення конкурсу з визначення нових уповноважених рейтингових агентств, продовжує зберігатись монополізм агентства “Кредит-рейтинг” у сфері надання рейтингових послуг.

За останньою інформацією, очікується, що з ініціативи учасників ринку при підтримці Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку Мінюст відмінить обов’язкове рейтингування емітентів облігацій. 

- Який, на Ваш погляд, стан ринку рейтингових послуг сьогодні, на фоні кризи, і які його перспективи?

- Сучасний стан розвитку ринку рейтингових послуг в Україні можна охарактеризувати як перманентне очікування. Це було до кризи, і тим більше нині. Довіра до фінансових та консультаційних структур впала катастрофічно. І рейтингових агентств це стосується повною мірою. Суб’єкти рейтингування і споживачі рейтингових послуг були і залишаються лише потенційними бізнес-партнерами агентств, незважаючи на вигоди прозорого господарювання.

Проте, довіра до рейтингових агентств не визначається тільки рівнем відповідальності і професіонального обслуговування ними своїх клієнтів – велике значення має і якість статистичних та інших даних, на основі яких будуються рейтингові оцінки. Релевантність економічної інформації залишається однією з нагальних і все ще нерозв’язаних проблем господарювання на різних рівнях. Тому рейтингові агентства з цієї причини можуть обґрунтовувати свої оцінки тільки в межах наявного, а не очікуваного інформаційного поля.

Слід також вказати на ймовірність спроб використати закриту (зокрема, інсайдерську) інформацію як прояв недобросовісної конкуренції на ринку. Зберігається і тіньова, кримінальна складова розвитку вітчизняної економіки в умовах продовження первісного нагромадження і перерозподілу закумульваного капіталу. Тому захист накопиченої інформації у кредитних бюро та рейтингових агентствах повинен бути багатоступінчастим.

Визначаючи необхідність активізації ринку рейтингових послуг в Україні, слід зауважити, що цей процес можливий через формування відкритого та інформаційно релевантного економічного середовища.

Розвиток ринку рейтингових послуг доцільно здійснювати, переважно, на добровільних засадах, стимулюючи проходження процедури рейтингування і використання її результатів всіма потенційними клієнтами. Отримання оцінок національних рейтингових агентств представлятиме інтерес лише в тому випадку, якщо якість роботи цих агентств буде визнана не тільки на локальних, але й на зовнішніх ринках.