Битва за ліквідність: 4 поради Національному банку

Єгор Перелигін, Forbes.ua, 21 липня 2015 року

http://forbes.ua/ua/opinions/1398635-bitva-za-likvidnist-4-poradi-nacionalnomu-banku

Ключове слово для всіх процесів – балансування

Останній рік для Національного банку України був вкрай складним. «Перша фаза» реформ банківського сектору пройшла під прапорами «банківської чистки» й «боротьби з інфляцією». Чистка виявилася болючою, а інфляцію вдалося лише частково уповільнити. Однак у найскладніших реаліях результат першого етапу реформ зіграв швидше позитивну роль.

Нещодавно Валерія Гонтарева заявила, що НБУ переходить до «другої фази» реформ банківського сектору. Нові виклики часу вимагають нових підходів і рішень. І сьогодні, коли темпи інфляції почали потроху спадати, Нацбанк опинився перед складним питанням «стимулювання економіки». І в цьому приховані наступні «битви» НБУ, а саме – «битва за ліквідність» і «битва за стабільність».

На жаль, тільки тепер банківські регулятори почали усвідомлювати, що будь-яка системна криза може прорвати їхній власний баланс, тобто – лягти важким тягарем саме на їхні плечі. В українській ситуації, у цьому контексті «балансу регулятора» як опори всієї фінансової системи, стався цілий «парад планет».

Абсолютно всі суб’єкти стикаються з необхідністю координування своїх грошових потоків так, щоб потоки на вихід не перевищували вхідні потоки. Щойно порушується ефективна координація грошових потоків – починається криза ліквідності.

Нацбанк України має запам’ятати ключову науку – ніщо не вбиває суб’єкт економіки так швидко, як криза ліквідності. І найстрашніше, що це стосується як фізосіб і приватних підприємств, так і суверенних держав. Тут потрібно вдатися до вчення американського економіста Хаймана Мінскі й аналізувати поведінку всіх суб’єктів економіки через призму «фінансових потоків».

Це підводить поведінку всіх суб’єктів економіки до схожості з типовою моделлю поведінки банківської установи (оскільки всі банківські інституції генерують свою прибутковість на ефективній координації платежів). Щойно порушується ефективна координація грошових потоків – починається криза ліквідності.

В українській кризі ми бачили крах банків, які потрапили саме в таку ситуацію, і «капітальні буфери» не допомогли проти стиснення ліквідності. Буферні обмеження допомагають лише стримувати кредитну експансію.

До того ж, банки у спробах виживання переходили до «пірамідального фінансування» своєї діяльності й починали брати на себе зобов’язання, котрі вимагали в дуже недалекому майбутньому або серйозного рефінансування, або генерування високих спекулятивних доходів. Доходів не виявилося, а рефінансування в результаті «обрізали». Почався гарячковий продаж активів, щоб перекрити зобов’язання.

У вирі процесу обвалилися ціни навіть на дуже добрі активи. Ті структури, чий бізнес ґрунтувався на подібних спекулятивних або пірамідальних моделях, моментально обрушилися. На жаль – таких банківських структур в Україні виявилося занадто багато, і систему перегнуло.

Такі викривлення в системі зайвий раз доводять, що Україні потрібна реформа фінансового ринку, яка дозволить запровадити спеціалізовані фінансові інструменти та операції (наприклад, деривативи) для правильного трансферу ризику та хеджування.

Крім того, регулятор має розуміти, що в один момент доведеться перейти від дисципліни до стимулювання еластичності системи, і ринок потрібно буде наповнювати ліквідністю. Без цього неможливе економічне зростання, а без зростання жодні нарощування золотовалютних резервів не дадуть потрібного ефекту.

Ключову рекомендацію, яку можна сьогодні дати нашому регулятору – роль кредитора останньої інстанції не завжди рятує фінансову систему від зовнішніх і міжнародних макро-шоків. Також, роль кредитора останньої інстанції працює переважно в одному напрямку – на стимуляцію балансової експансії фінансової системи та економіки.

Ключову рекомендацію, яку можна сьогодні дати нашому регулятору – роль кредитора останньої інстанції не завжди рятує фінансову систему від зовнішніх і міжнародних макро-шоківЦе наповнення ринку ліквідністю в надії, що вона допоможе суб’єктам економіки, які переживають кризу, здійснити дві речі: виконати свої зобов’язання у строки й підштовхнути суб’єкти економіки до нових бізнес-циклів для генерування нових позитивних грошових потоків. На жаль, цей підхід в Україні не спрацював. Якість активів у системі була катастрофічно низькою, і ліквідність у той час надавалася ринку непрозорим чином.

НБУ має узяти на себе роль «верховного market maker» і сфокусуватися на підтриманні життєдіяльності всієї фінансової системи:

• коли треба – стискати грошову пропозицію на ринку й тиснути інфляцію;

• коли треба – наповнювати ринок ліквідністю і стимулювати експансію та зростання;

• стимулювати впровадження правильних інструментів «трансферу ризиків» і їх подальший моніторинг;

• підтримувати ринкові операції в період «засухи» й де треба ставати гравцем ринку (як це робили ФРС у США, або ЄЦБ у Єврозоні).

Ключове слово для всіх цих процесів – балансування.