Азартні ігри

Дмитро Гонгальський, "Контракти", №51, 2009

http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/article/26/51200912132.html

Немає нічого дивного в тому, що банкіри отримали з кризи приємні для себе уроки. Стисло, висновки такі. По-перше, не можна кредитувати населення без початкового внеску. По-друге, небезпечно залучати депозити із правом зняття в будь-який момент. По-третє, потрібно суворіше підходити до оцінки позичальників і розширити права кредиторів з вилучення застав. Ось, власне, і все.

Хочу нагадати уроки кризи 1998 року. Перший — не можна утримувати фіксований валютний курс за рахунок золотовалютних резервів. Другий — небезпечно купувати облігації Мінфіну з високою дохідністю. Третій — не можна захоплюватися торгівлею цінними паперами на фондовому ринку.

З першого погляду, між 1998-м і 2009 роками нічого спільного. Насправді їх об’єднує спроба боротися з наслідками, а не з причиною. Ми жодною мірою не претендуємо на істину в останній інстанції та навряд чи здатні назвати вичерпний список причин, але одна з них лежить на поверхні.

Як у 1998-му, так і 11 років потому, слабка ланка банківської системи — Національний банк. За великим рахунком його навіть неправильно називати «національним», оскільки він не захищає економічні інтереси країни. Скоріше навпаки. Його незграбні дії посилюють негативні тенденції в економіці. До того ж, він не дуже здатен учитися на своїх помилках.

Після кризи 1998-го стало очевидно, що фінустанови потребують жорсткого контролю. Крах банку «Україна» нагадує банкрутства Надра Банку, Укрпромбанку та інших закладів. З агропромислового банку спочатку одна група акціонерів вивела капітали, потім друга, залишивши вкладників з купою знецінених державних паперів, здешевілих будівель філій із застарілою оргтехнікою. Скромно умовчу про участь банківського капіталу в політичних проектах. Ледь не «зійшов з рейок» Ощадбанк. Тоді його врятували Світовий банк і гарантії держави. Проте чому після тих подій Нацбанк не зміг устежити хоча б за першою десяткою фінансових установ у 2008-му? Хай там вже дрібні банки, але великі напевно можна було проконтролювати. Адже повноваження Нацбанку після промахів 1998-го було істотно розширено, його незалежність посилилася. А результат виявився той самий.

Далі. У 1998 році відплив коштів іноземних інвесторів з фондового ринку, що збігся з розпродажем ОВДП, спровокував обвал гривні. Через десять років нерезиденти зробили таку саму операцію, тільки масштабніше й технічніше. Гарячі гроші вкладалися не лише в цінні папери, а й у банківські кредити, нерухомість. У боргах опинилася вся країна. І немає нічого дивного в тому, що тільки-но настав момент істини, Україна опинилася на межі дефолту. Хоча безліч країн з набагато більшою часткою зовнішнього боргу у ВВП почувалися чудово.

Останнє попередження наша держава отримала у 2004 році. Навіть за сприятливого зовнішнього тла наша фінансова система потребувала захисту від спекулятивних атак. І найпростіший спосіб ускладнити життя любителям швидких грошей — відмовитися від фіксації валютного курсу, взявши під контроль інфляцію. Слід визнати, що НБУ так і зробив, але тільки після того, як гроші почали виводити із країни. І «вдало» обраний момент перетворив критичну ситуацію на катастрофічну. Всі спекулянти, які добре заробили на кризі, просто зобов’язані поділитися прибутком з Нацбанком. Такі правила азартних ігор. Коли в казино виграють мільйони, круп’є отримує кілька тисяч на чай.

І навряд чи зміна керівництва виявиться єдиним виходом із ситуації. Має змінитися сам смисл роботи НБУ. З якоїсь галузевої асоціації він має перетворитися на повноцінну державну установу, що захищає, насамперед, інтереси економіки й громадян країни, а не приватний банківський капітал, уже на 40% іноземного походження. Чому ФРС США наділена функціями захисту споживачів, а НБУ ні?

До слова, зараз в Америці обговорюється законопроект, який передбачає створення єдиного фінансового регулятора — Агентства фінансового захисту споживачів. Йому планується передати контрольні функції ФРС над банками. І це, зауважимо, у країні, де клієнти й так почуваються в цілковитій безпеці.

Ну, а що повинні зробити наші банки? Найкраще цілі сформулював президент. Тільки не наш, а американський. «Банки мають допомогти відновити національну економіку, оскільки багато з них були врятовані на кошти платників податків країни», — заявив Барак Обама. І одразу попередив фінансистів, що не дозволить їхнім лобістам заважати реформам, необхідним для захисту американського народу.

Таке враження, що Обама президент не США, а наприклад, Білорусі. Більш того, Обама звинуватив банкірів у створенні кризи. Хто б міг подумати, що в Америці перші особи можуть влаштовувати прочуханку фінансистам? Риторику нашого президента й згадувати не хочеться. Не дивно, що навіть під час фінансової кризи рівень довіри населення США до Обами вищий, ніж у будь-якого кандидата у президенти.