Андрій Попов: відкриття реєстру власників українських компаній. Чи є від цього реальна користь?

https://news.finance.ua/ua/news/-/411685/andrij-popov-vidkryttya-reyestru-vlasnykiv-ukrayinskyh-kompanij-chy-ye-vid-tsogo-realna-koryst

В серпні 2017 року Україна стала першою країною в світі, яка приєдналася до Глобального реєстру бенефіціарних власників, ініціативи Transparency International щодо сприяння прозорості та запобігання корупції.

В результаті країна повністю розкрила інформацію про кінцевих власників (бенефіціарів) всіх українських компаній.

Початок цьому процесу було покладено ще в листопаді 2014 року, коли Верховна Рада України прийняла закон №1701-18 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигод юридичних осіб і публічних діячів».

Тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, в принципі, правиьльно сформулював основну мету розкриття інформації про реальних власників: «Сьогодні компанії зареєстровані на офшори, а фактичними власниками компаній можуть бути або державні службовці, або члени уряду, або працівники адміністрації президента, і перевірити це неможливо. Тому перша основна задача цього закону – це розкриття інформації про реальних власників будь-яких українських компаній».

З позитивних моментів варто відзначити наступне:

• Дещо спрощується перевірка контрагентів з боку кредиторів або інших контрагентів. Тепер стане складніше відкривати десятки компаній-«одноденок», що самі вибухають, а ділова репутація акціонера перестане бути пустим звуком, оскільки буде дуже легко перевірятися.

• Громадськості (журналістам, лідерам громадської думки, неурядовим організаціям і т. д.) стане трохи простіше “моніторити” корупційні ризики, використовуючи дані з відкритих реєстрів бенефіціарів.

Втім, у поле зору потрапляють тільки невеликі «свічкові заводики» чиновників нижчої і середньої ланки, їхніх дружин і родичів.

Справжні гроші в Україні давно структуруються через закордонні юрисдикції, в тому числі з використанням трастових, фондових або агентських структур, які практично неможливо відстежити.

На практиці, розкриття реєстру бенефіціарів українських компаній підтвердило завбачливість українських бенефіціарів, які структурували активи через зарубіжні, у тому числі офшорні юрисдикції.

Справа в тому, що реального інструментарію з розкриття бенефіціарів за кордоном в Україні як і раніше немає. Не секрет, що багато офшорних структур українського бізнесу мають номінальних директорів, а іноді і номінальних власників.

Формально закон України вимагає розкриття реальних вигодонабувачів. На практиці українська компанія може подати інформацію про номінального бенефіціара, при цьому реальний вигодонабувач залишається «за дужками» процесу. А зарубіжні активи українських громадян, у тому числі чиновників, за визначенням «за дужками» процесу (їх декларування – справа добровільна).

Крім того, з негативних аспектів:

• Стало простіше ідентифікувати власників бізнесу (які не використовують зарубіжні юрисдикції та механізм номінальних власників) і просто багатих людей. В умовах, коли правоохоронна система в Україні, м’яко кажучи, насилу справляється зі своїми обов’язками, а держава практично втратила монополію на насильство, наявність у відкритому доступі даних про тисячі бенефіціарів, часто з адресами їхньої реєстрації – це додаткова «дорожня карта» для грабіжників, вимагачів і шахраїв усіх видів.

• Потенційно збільшуються ризики рейдерства та інших незаконних дій з боку конкурентів з комерційних і політичних мотивів (особливо в країнах з нестабільною політичною та судовою системою). Втім, від цього підприємці не були застраховані і раніше, оскільки реєстр зараз відкритий для громадськості, в той час як для контролюючих органів він був де-факто відкритий і раніше.

Таким чином, переоцінювати ініціативу щодо розкриття бенефіціарів в Україні поки що не варто. Реальне вирішення проблеми корупції та ухилення від оподаткування в Україні можливе тільки в глобальному контексті деофшоризації, зокрема:

- Зобов’язання з розкриття бенефіціарів в зарубіжних структурах – такі процеси вже відбуваються у Великобританії, BVI, Гонконгу, Сінгапурі, Нідерландах та інших країнах;

- Ініціативи ОЕСР в трансфертному ціноутворенні (що знижує економічний сенс структурування через низькоподаткові юрисдикції);

- Періодичні «зливи» інформації за аналогією з Panama Papers, що прибирає гарантію конфіденційності навіть за відсутності законодавчої вимоги про розкриття, і т. д.